Справа №430/1607/21
Провадження №2/430/317/21
25 жовтня 2021 року смт. Станиця Луганська
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі головуючого судді Попової О.М., за участю секретаря судового засідання Романової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та її представника адвоката Шепель Марини Володимирівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу між подружжям та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
ОСОБА_1 та її представник адвокат Шепель М.В. звернулися до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 09.12.1980 року Нижньотеплівською сільською радою Станично- Луганського району Луганської області, про що складений актовий запис № 15 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їх спільної дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітної плати щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову, а саме з 27.07.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17 серпня 2002 року між позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був укладений кіл-об. який зареєстрований Нижньотеплівською сільською радою Станично- Л;. ганського району Луганської області, про що складений актовий запис № 15.
Під час шлюбу у них народились спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка на цей час є вже повнолітньою, але продовжує навчання та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Нлжньотеплівськоїї сільської ради Станично-Луганського району Луганської області), яка є неповнолітньою.
Протягом останніх декількох років відносини у родині погіршились, почалися постійні конфлікти та суперечки.
Кожний із них має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. У зв'язку з цим, шлюбні стосунки були фактично припинені у серпні 2019 року.
Позивачка не одноразово протягом останнього часу намагалася говорити з відповідачем про особисті сімейні проблеми, пропонувала спокійно вирішувати їх, однак ніяких результатів це не дало. В сімейних сосунках нічого не змінювалося, відносини переросли в ще більш ворожі.
Позивачка зазначає, що в результаті розмов прийшла до висновку, що розлучення е єдиний вихід для них побудувати нове щасливе життя, та зберегти нормальне бачення про сім'ю їхніх дітей, тим більше відповідач не відвідує ні позивачку, ні спільних доньок, матеріально не забезпечує та не приймає участі у вихованні дітей.
За наведених обставин шлюб носить лише формальний характер, примирення з відповідачем та збереження сім'ї є неможливим. Сім'я фактично розпалась, в зв'язку з чим виникла необхідність в юридичному оформленні розлучення.
Тому позивачка вважає, що за необхідне, на підставі ст. 112 Сімейного кодексу України, просити суд постановити рішення про розірвання шлюбу.
Крім того, неповнолітня спільна дитина позивачки та відповідача - ОСОБА_3 проживає та буде проживати з позивачкою та знаходиться на її повному утриманні, спільна дитина - ОСОБА_4 , яка на цей час вже є повнолітньою навчається у Харківському технічному університеті «Харківський політехнічний інститут».
У зв'язку із фактичним припиненням спільного життя з серпня 2019 року позивачка не має можливості надати до суду підтвердження місця роботи та доходів відповідача, так як останній ухиляється від надання відповідної інформації.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Сторони в судове засідання надали заяви про розгляд справи без їх участі, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач проти позову не заперечував, позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 17 серпня 2002 року між позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Нижньотеплівською сільською радою Станично- Луганського району Луганської області, про що складений актовий запис № 15, про що 17.08.2002 року видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , видане Нижньотеплівською сільською радою Станично-Луганського району Луганської області 12.02.2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , видане виконавчим комітетом Нижньотеплівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області 17.02.2006 року.
З довідки керівника Нижньотеплівської сільської військово-цивільної адміністрації Кондратьєва Д. № 843 від 06.09.2021 року вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Зі змісту ч. 2 ст. 112 СК України слідує, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що родина фактично розпалась, сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть, майнова суперечка не виникла, з приводу проживання дитини досягнута згода, тому суд дійшов висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам та інтересам дитини, у зв'язку із чим визнає причину розірвання шлюбу поважною і розриває шлюб між сторонами без вжиття заходів щодо примирення.
Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що шлюб підлягає розірванню. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими.
Частиною 2 ст. 114 СК України встановлено, що у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 180 СК України наголошує, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стаття 141 СК України, встановлює рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини та стверджує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Зі статті 181 СК України слідує, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Як роз'яснено в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення до суду з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.
Частиною 2 ст. 18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмiр алiментiв на одну дитину не може бути меншим, нiж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. Що ж до максимального розмiру алiментiв, який стягуються з боржника, то вiдповiдно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» - вiн не повинен перевищувати 50 % заробiтної плати цiєї особи, а у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей - 70%.
Суд вважає, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Розмір аліментів у разі спору у всіх випадках встановлюється судом, при цьому статтею 182 СК України передбачений перелік найбільш вагомих обставин, які мають братися до уваги при визначенні розміру аліментів на дитину. А саме, зокрема, матеріальне становище дитини та загальний матеріальний стан того з батьків, з якого будуть стягуватися аліменти, свідченням чого є величина витрат на утримання себе та членів своєї родини.
При винесенні рішення суд враховує наступні обставини: дитина проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні, відповідач не є пенсіонером чи інвалідом, є працездатною особою, відомостей про наявність інших осіб, які знаходяться на його утриманні і на яких відповідач сплачує аліменти, суду не надано.
Виходячи з визначеного законодавством обов'язку батьків щодо утримання неповнолітньої дитини, мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів слід визначити, як того вимагають положення ст. 183 СК України, в єдиній частці від заробітку (доходу) батька. Разом з тим, суд визначає аліменти в розмірі 1/4 частки заробітної плати щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову, а саме 27.07.2021 року і до досягнення повноліття. На думку суду, саме вищевказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, при цьому такий розмір аліментів забезпечить матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров'я та відповідатиме сталій судовій практиці щодо розміру частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини за звичайних умов.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, сторонам ст. 192 СК України, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів на утримання дитини, він підлягає стягненню на користь держави з відповідача. Також з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки, сплачений нею судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу у сумі 908 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 200, 206, 211, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 та її представника адвоката Шепель Марини Володимирівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу між подружжям та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити .
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 17.08.2002 року Нижньотеплівською сільською радою Станично- Луганського району Луганської області, про що складений актовий запис № 15.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання спільної дитини: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частки заробітної плати щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову, а саме 27.07.2021 року і до її повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в дохід держави в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Попова