25 жовтня 2021 року Справа № 160/10433/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСБУДАЛЬП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСБУДАЛЬП», в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 63185,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів та за непрацевлаштування інвалідів, у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 63185,37 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідача 27.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що ним подавалися до центру зайнятості звіти про наявність відповідних вакансій, в тому числі для інвалідів. Також, відповідач звертає увагу на те, що його обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно здійснювати пошук працівників - інвалідів на створені ним робочі місця. Крім того, відповідач просить стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що відповідач перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів та подав до відповідного центру зайнятості відповідний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, у якому зазначив, що кількість штатних працівників на підприємстві становить 41 особа, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 2 особа.
Відповідачем на адресу центру зайнятості направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році, які наявні в матеріалах справи.
Проте, позивач дійшов висновку, що оскільки відповідачем не працевлаштовано осіб з інвалідністю, то до нього підлягає застосуванню адміністративно-господарська санкція в розмірі 63185,37 грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частинами 1 та 2 ст.20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В силу ст.238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно зі статтею 18 Закону №875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.3 ст.18-1 Закону №875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Аналогічних висновків неодноразово доходив Верховний Суд у постановах від 21.05.2020 у справі №520/3919/19, від 27.02.2020 у справі №400/1254/19, від 28.04.2020 у справі №824/643/18-а, від 29.04.2020 у справі №360/1833-19, від 24.02.2020 у справі №820/2132/17.
Таким чином, суд доходить висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; в свою чергу, обов'язком відповідача є направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.
Вказаний обов'язок відповідачем виконано, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Таким чином, суд вважає, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою КМУ від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації, як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
За змістом ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оскільки відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивач неправомірно нарахував адміністративно-господарські санкції у розмірі 63185,37 грн.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволені позову судові витрати покладаються на позивача.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При цьому, адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
На підтвердження вимог про стягнення витрат на правову допомогу відповідачем надано:
- копія Договору про надання правової допомоги від 09.07.2021 №09-07/21R;
- копія Акту наданих послуг від 19.07.2021 №9;
- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
Судом встановлено, що 09.07.2021 між ТОВ «Кривбасбудальп» та адвокатом Івасик Тетяною Романівною укладено договір про надання правової допомоги №09-07/21R, яким передбачено надання комплексної правової допомоги у справі №160/10433/21.
Відповідно до акту наданих послуг адвокат надав а клієнт прийняв у повному обсязі правову допомогу, а саме:
- надання правової консультації з питання обґрунтованості вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, щодо стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 63 185 грн. 37 коп. у відповідності до позовної заяви позивача по справі №160/10433/21 (1 год. 30 хв. - 3000 грн.);
- розроблення та погодження із клієнтом правової позиції по справі № 160/10433/21 та аналіз наданих Клієнтом документів, а саме: копія виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців; копія довідки Криворізького міськрайонного центру зайнятості від 15.07.2021 р.№ 01-10/2064; копія звітності Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН від 10.01.2020; копія звітності Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН від 01.09.2020; копія заяв відповідача до Криворізького міського центру зайнятості про наявність вакансій для категорії громадян «Інваліди» за лютий-грудень 2020 на 12 арк.; копія звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (2 год. - 4000 грн.);
- складання відзиву на позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариство з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСБУДАЛЬП» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 63 185 грн. 37 коп. (1 документ - 9000 грн.). Загальна вартість - 16000 грн.
Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 16000 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що дана справа в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності.
Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн., за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Судом також враховано, що дана справа не є складною та наявна численна усталена судова практика Верховного Суду у даній категорії справ, яка наведена в т.ч. і в даному рішенні, Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів».
Крім того, обсяг доказів наданий відповідачем зводиться лише до надання копії звітності позивача форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2020 рік та копій листів до центру зайнятості, тобто адвокат не докладав значних зусиль та не витрачав значного обсягу часу на збір даних доказів та підготовку відзиву на позовну заяву.
З огляду на те, що предметом даного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві (сума за позовом 63185,37 грн.), суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн., а саме: надання правової консультації - 500 грн., розроблення та погодження правової позиції - 500 грн. та складання відзиву - 2000 грн.
Стягнення витрат на правову допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Оскільки суддя Маковська О.В. перебувала у відпустці, рішення у справи приймається після виходу судді з відпустки.
Керуючись статтями 139, 242 - 246, 257 - 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСБУДАЛЬП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСБУДАЛЬП» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська