23 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/9655/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати всіх належних сум у день звільнення (53 518 грн 44 коп. одноразової вихідної допомоги); зобов'язання на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 до 06.08.2021, виходячи з одноденного заробітку 762,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, під час проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . При цьому, Військова частина НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому обслуговуванні у військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.06.2019 №220, позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (закінчення строку дії контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий і обов'язок і військову службу».
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2019 №124, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Станом на дату закінчення проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась одноразова вихідна допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач подав до військової частини НОМЕР_1 заяву від 16.09.2020 про виплату вихідної допомоги, однак відповідач листом №1674/2 від 06.10.2020 відмовив йому у такій виплаті.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 року по справі №140/17380/20 позовні вимоги позивача задоволено та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
06.08.2021 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 було зараховано 53 518,44 грн одноразової вихідної допомоги при звільненні.
Позивач вважає, що не виплативши йому у день звільнення з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідно до статті 116 КЗпПУ військова частина НОМЕР_1 порушила його конституційні права на соціальний захист та підлягає відповідальності відповідно до статті 117 КЗпПУ, тому звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що при розрахунку середньоденного заробітку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 необхідно враховувати складові грошового забезпечення, які мають постійний характер для позивача постійними складовими грошового забезпечення відповідно до пункту 2 розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) були: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, щомісячна премія, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Розрахунки відповідних складових грошового забезпечення зазначені в довідці про нараховане грошове забезпечення капітану ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 20.06.2019 від 05.10.2020 №1087/1.
Представник відповідача вказав, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два повних місяці перед звільненням становило: квітень 2019 року - 13 717,82 грн (31 календарних днів), травень 2019 року - 13 717,82 (30 календарних днів), разом 27 435,64 грн (61 календарних днів). Середньоденний заробіток виходячи з вище зазначеного становить 27 435,64 грн : 61 календарним день = 449,76 грн.
Стосовно зазначеного позивачем періоду затримки розрахунку, який на його думку складає 778 календарних днів, представник відповідача зазначив, що позивач був звільненим з військової служби та виключений з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 20.06.2019 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2019 №124. При цьому, ОСОБА_1 не заперечував проти свого звільнення, та на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 при ознайомленні з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2020 №124 в якому були зазначені всі належні позивачу виплати, не звертався до командира військової частини НОМЕР_1 щодо невірною розрахунку при звільненні до свого виключення з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Вказав, що ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка надійшла до військової частини НОМЕР_1 25.09.2020 тобто більше, як через 1 (один) рік та 2 місяці після свого звільнення з лав Збройних Сил України, що може свідчити про навмисне затягування позивачем вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в судовому або досудовому порядку з метою збільшення суму компенсації середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, а до суду позивач звернувся лише в грудні 2020 року.
Крім того, представник відповідача зауважив, що відповідно до розрахунку середньоденного заробітку зазначеного в позовній заяві в розмірі 762,61 грн, що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 оскільки, як вже було зазначено вище необхідно враховувати саме складові грошового забезпечення, які мають постійних характер.
Враховуючи період затримки у розрахунку при звільненні, яка складає на думку позивача 778 календарних днів, компенсація середньоденного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по 06.08.2021 становить 762,61 грн х 778 календарних днів = 593 310,58 грн, що значно перевищує суму належної позивачу виплати відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 17.06.2021.
Також представник відповідача зазначив, що військова частина НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку з цим розрахунок з позивачем стосовно основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також інших виплат, що належали позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України здійснює саме військова частина НОМЕР_2 , в тому числі виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 справа №140/17380/20 здійснювала військова частина НОМЕР_2 , про що свідчить копія довідки AT КБ «Приватбанк» додана позивачем до позовної заяви. Вважає, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не могли бути протиправними, оскільки цю виплату мала здійснити саме військова частина НОМЕР_2 .
З наведених підстав, представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Крім того, представник відповідача разом із відзивом на позовну заяву подав клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи.
Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи.
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 20.06.2019 наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 №124 капітана ОСОБА_1 помічника начальника технічної частини, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 14.06.2019 №220 у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), вважати, що 18.06.2019 справи та посаду здав і вибув до Шацького РВК смт Шацьк для зарахування на військовий облік. 20.06.2019 позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга у Збройних Силах становить: календарна 08 років 10 місяців 23 днів, пільгова 01 рік 01 місяців 18 днів (а.с.11).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі №140/17380/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с.13-15).
Як вбачається із листа Департаменту фінансів Міністерства Оборони України від 31.08.2016 №248/2/3/715 згідно вимог Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України (зі змінами), затвердженого наказом Міністра оборони України від 12.11.2010 №590 та на підставі клопотання командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.07.2016 №116/14/11026 військову частину НОМЕР_1 з дня формування зараховано а фінансове забезпечення до військової частили НОМЕР_2 (а.с.43)
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі №140/17380/20 Військовою частиною НОМЕР_2 06.08.2021 на розрахунковий рахунок позивача зараховано 53 518,44 грн одноразової вихідної допомоги при звільненні, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 16.08.2021 (а.с.16).
Позивач вважає, що не виплативши йому у день звільнення з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідно до статті 116 КЗпПУ військова частина НОМЕР_1 порушила його конституційні права на соціальний захист та підлягає відповідальності відповідно до статті 117 КЗпПУ.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Частинами першою, другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Проте, непоширення норм КЗпП на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані КЗпП.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом, після звільнення з 20.06.2019 остаточний розрахунок з позивачем був здійснений лише 06.08.2021.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 06.08.2021, тому, за період із 20.06.2019 по день фактичного розрахунку (778 днів) відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, Постанова №100).
Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як зазначено відповідачем, за два останні повні місяці (квітень і травень 2019 року) ОСОБА_1 нараховано та виплачене грошове забезпечення у такому розмірі: 27 435,64 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата становить 449,76 грн (27 435,64 : 61 = 449,76). Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 349 913,28 грн (449,76 х 778 днів = 349 913,28 грн).
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати всіх належних сум у день звільнення (53 518,44 грн одноразової вихідної допомоги), суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Як встановлено судом, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі №140/17380/20 Військовою частиною НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні якої знаходиться військова частина НОМЕР_1 , було виплачено ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 53 518,44 грн та підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 16.08.2021 (а.с.16).
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки вони були предметом розгляду у справі №140/17380/20 та спір по даній справі вирішено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021, якою зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову в задоволенні немайнової позовної вимоги, яка була оплачена судовим збором в розмірі 908 грн, та зважаючи на задоволення вимоги, яка не оплачується судовим збором, підстави для стягнення останнього з відповідача відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 06 серпня 2021 року, виходячи з одноденного заробітку 449 (чотириста сорок дев'ять) гривень 76 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (81052, Львівська область, Яворівський район, село Старичі, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя В.В. Дмитрук