25 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/8085/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо позбавлення права на отримання щомісячного підвищення до пенсії та додаткову пенсію, зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 51 вказаного Закону, за період в межах строку позовної давності до настання обставин, за якими Закон пов'язує припинення таких виплат.
В обґрунтування позову позивач вказала, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому згідно зі статтями 39, 51 Закону № 796-XII має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Як зазначила позивач, у вересні 2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про проведення нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії та додаткової пенсії у вказаних розмірах, однак листом від 28 вересня 2020 року відповідач повідомив про відмову у задоволенні заяви. Вважає, що така бездіяльність є порушенням її майнових та соціальних прав, тому просила позов задовольнити.
Ухвалою Волинського адміністративного суду від 09 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Волинській області, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. До 01 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв'язку із внесенням змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратила чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХII було вилучено. З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), яким статтю 39 викладено в редакції, що передбачає встановлення в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, доплати громадянам, які працюють в зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», але рішення не містить застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII є чинним та таким, що не відповідає Конституції України, не визнавався, з 01 січня 2016 року доплата проводиться виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Зважаючи на те, що позивач до цієї категорії осіб не належить, то провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», немає законних підстав. Крім того, виплата додаткової пенсії пенсіонерам, відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ проводиться в розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, що є чинним на сьогоднішній день.
З наведених вище підстав відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 4). Відповідно до паспортних даних (а. с. 3 зворот) позивач проживає в селі Тоболи Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
На звернення позивача щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII Головне управління ПФУ у Волинській області листом від 28 вересня 2020 року № 13860-15311/Б-02/8-0300/20 повідомило про відсутність підстав для такої виплати, зазначивши, що норма статті 39 вказаного Закону, чинна з 01 січня 2016 року, встановлює доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження, а у рішенні Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 не встановлено порядок виконання статті 39 Закону в частині доплат пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення (а. с. 5).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та підвищення до пенсії, передбачених статтями 39, 51 Закону №796-XII, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. В резолютивній частині рішення вказано, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане рішення не містить.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що з 17 липня 2018 року відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Розглядувана справа в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати (після 17 липня 2018 року) підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, відповідає ознакам типової справи, а тому при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
Таким чином, з 17 липня 2018 року (з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2018) позивач як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону №796-XI у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії.
Відносини з приводу виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, врегульовані нормами статті 51 Закону №796-ХІІ. При цьому суд зазначає, що до статті 51 вказаного Закону неодноразово вносились зміни.
Так, Законом №76-VIII текст статті 51 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції: «Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок). Згідно із підпунктом 2 пункту 13 Порядку №1210 щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорій 2 - 4: особам, що належать до категорії 2, - 170,82 гривні; особам, що належать до категорії 3, - 113,88 гривні; особам, що належать до категорії 4, - 56,94 гривні.
Отже, суд дійшов висновку, що розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, право на отримання якої позивач має відповідно до положень статті 51 Закону №796-ХІІ, визначений саме Порядком №1210, та становить 113,88 грн. Суд не бере до уваги покликання позивача на попередню редакцію статті 51 Закону №796-ХІІ, яка передбачала призначення особам, віднесеним до категорії 3, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначеної соціальної виплати зазнало змін.
Таким чином, суд дійшов до висновку про безпідставність позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати їй додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону №796-XI у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком та взаємопов'язаної вимоги про нарахування та виплату додаткової пенсії відповідно до статті 51 вказаного Закону у зазначеному розмірі.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач позовні вимоги зобов'язального характеру просила задовольнити з урахуванням строків звернення до суду, встановленого процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18, встановлених обставин справи, меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XI, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 02 лютого 2021 року (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом, (02 серпня 2021 року дата здачі позовної заяви у поштове відділення) (а. с. 6), та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 454,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 02 серпня 2021 року № 1013247659 (а. с. 2).
Керуючись статтями 139, 243-263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 02 лютого 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 02 лютого 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).
Суддя Ф.А. Волдінер