м. Вінниця
25 жовтня 2021 р. Справа № 120/342/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просив:
-визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 під час перерахунку на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №120/5139/20-а з 86% від відповідних сум винагороди судді Тростянецького районного суду Вінницької області на 50% винагороди;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без обмеження максимальним розміром з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 14.06.2018 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області від 19.02.2020 за №4-35/0345, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", станом на дату виплати заборгованості у відповідному місяці.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус судді у відставці та отримував довічне грошове утримання у розмірі 86 відсотків заробітної плати діючого судді.
При виконані рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 відповідачем здійснено перерахунок довічного грошового утримання судді згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області від 19.02.2020 №4-35/0345.
Однак при здійсненні перерахунку відповідач зменшив розмір грошового утримання з 86% до 50% суддівської винагороди.
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалою суду від 22.01.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Також, цією ж ухвалою суду витребувано з відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
09.02.2021 року відповідачем подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року у справі № 120/5139/20-а відповідачем було здійснено перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання позивача згідно з довідкою ТУ ДСА у Вінницькій області від 19.02.2020 року № 4-35/0345, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Відповідач вказав, що відсотковий показник довічного грошового утримання позивача був визначений із урахуванням стажу роботи позивача та у відповідності із ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Враховуючи, що стаж позивача становить 15 років 6 місяців 27 днів, розмір довічного грошового утримання судді у відставці склав 50%.
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №380/5074/20.
Ухвалою суду від 18.10.2021 провадження у справі поновлено.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Позивач є суддею у відставці та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та з 21.06.2018 року отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №120/2335/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 14.06.2018 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% від суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 18.11.2020 позивачу перерховано довічне грошове утримання відповідно до рішення суду у розмірі 86% від грошового забезпечення з 14.06.2018 року.
При виконанні рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 відповідачем здійснено перерахунок довічного грошового утримання позивача згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницкій області від 19.02.2020 №4-35/0345.
Однак при здійсненні перерахунку відповідач зменшив розмір грошового утримання з 86% до 50% суддівської винагороди, що підтверджується протоколом про перерахунок від 03.02.2021.
Позивач вважає рішення відповідача, яким безпідставно зменшено основний розмір раніше призначеної пенсії з 86 відсотків до 50 відсотків, протиправним, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 21, 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон України № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктух 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Частиною 1 статті 142 Закону України №1402-VI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, у частині 2 цієї правової норми закріплено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини третьої щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 цієї ж правової норми унормовано, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
За приписами частини 3 статті 135 Закону України №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Поряд з цим, розділом ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 цього розділу визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI (пункт 23).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII.
Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 цього розділу встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів . За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні Суд наголосив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці або досягли шістдесяти п'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом України № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на зазначене, суд вважає помилковими аргументи позивача про те, що перерахунок грошового утримання судді у відставці має бути здійснений, виходячи з 86 % від суддівської винагороди працюючого судді.
Водночас, частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VІІI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Даною нормою визначено іншій підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку ніж ті, з яких виходив позивач.
Частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась .
Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково, з різних законів.
Конституційний Суд України у рішенні від 18 лютого 2020 року наголошує, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Розрахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може бути здійснений одночасно із застосуванням двох різних законів, а саме щодо відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді по Закону №2453-VI, а розмір суддівської винагороди по Закону №1402-VIII, з огляду на те, що такий перерахунок ставить суддів, які вийшли у відставку по Закону №1402-VIII, у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом №2453-VI, так як Закон №2453-VI передбачав, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді за 20 років, а Закон №1402-VIII - 50 відсотків за 20 років суддівського стажу.
В свою чергу, частина третя статті 142 Закону №1402-VIII не визнавалась Конституційним судом України не конституційною.
Зокрема, згідно висновку Конституційного Суду України, викладеного у пункті 16 Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Так, з матеріалів справи з'ясовано, що стаж позивача на посаді судді з врахуванням рішення суду від 14.09.2020 складає 23 роки 3 місяці 6 днів, а отже стаж понад 20 років складає додаткових 3 роки.
Відтак суд приходить до висновку, що позивач має право на перерахунок призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56% суддівської винагороди судді (50% + 6 % за три додаткових роки) виходячи з розміру грошового утримання судді, визначеного у довідці ТУ ДСА у Вінницькій області від 19.02.2020 № 4-35/0345.
Такий висновок суду відповідає зокрема висновкам Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/7329/20 та №120/7338/20ю
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 до 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та зобов'язання відповідача здійснити з 19 лютого 2020 року перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
Що стосується позовної вимоги зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без обмеження максимальним розміром з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 14.06.2018 року, то суд звертає увагу, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 вирішено зазначену позовну вимогу та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 14.06.2018 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% від суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням вже виплачених сум.
Такий перерахунок було здійснено відповідачем, що підтверджується відповідним протоколом від 18.11.2020 року.
А тому, враховуючи норму ч.4 ст.78 КАС України, а також вирішення таких вимог рішенням суду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні таких позовних вимог.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", станом на дату виплати заборгованості у відповідному місяці, то суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Відповідно до ст. 4 Закону від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі довічного грошового утримання) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, довічне грошове утримання).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії та довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, суд приходить до висновку, що нарахування довічного грошового утримання у меншому розмірі сталося через вину відповідача, зокрема призначення позивачу заниженого розміру довічного грошового утримання, внаслідок порушення закону, і тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у даній справі у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 до 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 19 лютого 2020 року перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати довічного грошового утримання судді у відставці.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 454 (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 25.10.2021
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050)
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна