13 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/20139/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Тележинський М.М.
відповідача - Кривошея Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 (у складі колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Руденко М.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна"
до Міністерства оборони України
про внесення змін до договору,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна" (далі - ТОВ "Люкс Країна", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство, Відповідач) про внесення змін до договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю правових підстав для внесення змін до договору поставки № 286/1/20/92 від 11.11.2020 в частині збільшення вартості продукції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/20139/20 позов задоволено частково. Внесено зміни до договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (паливо дизельне), для техніки спеціального призначення (за кошти державного бюджету України) від 11.11.2020 № 286/1/20/92, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Люкс Країна", а саме з 01.12.2020 змінено специфікацію (п. 1.1 договору). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що виконання договору без урахування збільшення ціни, про яку просить позивач, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону (Позивача) того, на що вона розраховувала при укладенні договору, адже Позивач, як суб'єкт господарювання, укладаючи договір поставки розраховує отримати прибуток від продажу поставленого ним товару.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 заяву ТОВ "Люкс Країна" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/20139/20 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ "Люкс Країна" 35 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 910/20139/20 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Апеляційна інстанція виходила з того, що чинним законодавством встановлено імперативну заборону на внесення змін до договору після його виконання.
Додатково надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що він є неефективним, оскільки жодним чином не сприятиме поновленню порушених прав Позивача, та потребуватиме подальшого звернення до суду з іншим позовом, позаяк в межах даної справи його право захищено не буде.
Також суд дійшов висновку про скасування додаткового рішення, яке є невід'ємною частиною рішення у справі.
У касаційній скарзі ТОВ "Люкс Країна" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення господарського суду першої інстанції.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, ФГ "Червона калина" подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарським судом апеляційної інстанції висновків викладених у:
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 щодо застосування частин другої та третьої статті 632 Цивільного кодексу України та частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі";
- постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 905/3332/15 щодо застосування статей 651, 652 Цивільного кодексу України;
- постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 та від 28.05.2020 у справі 910/7164/19 щодо обрання способу захисту;
- постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 08.04.2019 у справі №922/619/18 та від 23.04.2019 у справі № 924/632/18 щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
При цьому, подібність правовідносин означає схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (однотипними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Поряд з цим, у справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позову про внесення змін до договору апеляційний суд виходив з обставин виконання сторонами своїх зобов'язань за договором № 286/1/20/92 від 11.11.2020 (поставки нафтопродуктів та оплати їх вартості), а не з обставин закінчення строку договору.
При цьому, скаржник довільно тлумачить зміст постанови суду апеляційної інстанції в питаннях припинення договору та припинення зобов'язань за ним.
За таких обставин доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/20139/20 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, є помилковими.
Стосовно тверджень скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 905/3332/15 щодо застосування статей судова колегія зазначає наступне.
У справі, яка переглядається, господарським судом апеляційної інстанції констатовано, що Закон України "Про публічні закупівлі" передбачає можливість зміни істотних умов договору про закупівлю лише у виключному переліку випадків та лише в період після його підписання та до виконання зобов'язань сторонами. Аналогічно у частині третій статті 632 Цивільного кодексу України встановлено імперативну заборону на внесення змін до договору після його виконання. Отже, внесення змін до договору щодо ціни товару після виконання зобов'язань, що з нього виникають, є неможливим.
Як вже зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позову про внесення змін до договору апеляційний суд виходив з обставин виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції норми статей 651, 652 Цивільного кодексу України при вирішені спору не застосовувались.
У контексті наведеного відсутні підстави стверджувати, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають/суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду (на яку посилається скаржник) щодо застосування статей 651, 652 Цивільного кодексу України.
Звертаючись з касаційною скаргою, Позивач в якості підстави касаційного оскарження також посилався на неврахування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, викладених в постановах від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 та від 28.05.2020 у справі 910/7164/19.
Як вбачається з узагальненого аналізу змісту постанов суду касаційної інстанції у вказаних справах, Верховним Судом було зроблено правовий висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Разом з тим, враховуючи, що вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у справах, в яких предмет і підстави позову суттєво відрізняються від предмету і підстав позову у цій справі, а також з огляду на універсальну, загальну спрямованість наведеної правової позиції, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом зазначених висновків в якості підстави для подання касаційної скарги, яке (посилання) фактично зводиться до незгоди заявника з прийнятим по суті судовим рішенням у цій справі та не свідчить про незастосування чи неправильне застосування апеляційним судом вказаної правової позиції.
Що стосується посилання Позивача на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо витрат на професійну правничу допомогу при скасуванні додаткового рішення господарського суду першої інстанції, то вказані доводи скаржника також є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, апеляційним судом за результатами розгляду справи по суті було скасовано рішення місцевого суду про задоволення позову та прийнято нове, яким відмовлено у його задоволенні.
При цьому, додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат (витрат Позивача на професійну правничу допомогу) нерозривно пов'язане з результатом вирішення спору по суті, а відтак у разі скасування прийнятого по суті позовних вимог судового рішення, скасуванню підлягає також й додаткове рішення суду першої інстанції, що й було зроблено апеляційним судом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Люкс Країна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 910/20139/20.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 910/20139/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді І. С. Берднік
І. С. Міщенко