19 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/1953/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2021 (суддя Король М. Р.)
і постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 (головуючий суддя Мирутенко О. Л., судді Желік М. Б., Кордюк Г. Т.)
у справі № 914/1953/19
за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Львівський військовий лісокомбінат"
про витребування майна
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Толстореброва О. О., представники позивача - Бондаренко В. В, відповідача - Посікіра Р. Р.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (прокурор) в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України (позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД" (відповідач) про витребування майна.
2. Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно володіє спірним майном, оскільки прилюдні торги з продажу спірного майна, що перебувало у повному господарському віданні третьої особи, та за результатами яких відповідач придбав спірне майно визнано недійсними рішенням господарського суду Львівської області від 08.02.2017 у справі № 914/2062/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2017, а отже, на думку прокурора та позивача, зазначеним рішенням суду фактично визнано недійсним правочин з продажу спірного майна, що в свою чергу зумовлює обов'язок відповідача повернути таке майно державі в особі позивача, який, як зазначають прокурор та позивач, є власником спірного майна. Однак, відповідачем спірне майно не повернуто, реєстрацію права власності на таке не скасовано.
3. Враховуючи викладене, керуючись, зокрема, статтями 387, 1212 ЦК України, прокурор звернувся до суду з цим позовом про витребування у відповідача на користь держави в особі позивача нерухомого майна, розташованого у м. Львові по вул. Луганській, 3, а саме: адміністративної будівлі комбінату літ. А-4 площею 1714,5 кв. м, Ѕ приміщення трансформаторної підстанції ТП 600 площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення дільниці столярних плит площею 848 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 914/1953/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що наявність судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів не є безумовною підставою для повернення майна у власність його попереднього власника.
6. Суди зазначили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД" є добросовісним набувачем спірного майна. Право власності на спірне майно набуте відповідачем за результатами проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат", відповідно до заявок відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, що повністю кореспондується із принципом правової визначеності, про який наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ, зокрема із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД" мало легітимні, виправдані очікування, що реалізація спірного майна на прилюдних торгах, з урахуванням принципу "належного урядування", здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства.
7. При цьому, станом на момент проведення прилюдних торгів з реалізації Спірного майна саме Державне підприємство "Львівський військовий лісокомбінат" було зазначено в ЄДРРП як власник такого майна, а отже, відповідач не усвідомлював факт розпорядження спірним майном особою, якій воно не належить і яка не має права на його відчуження, а відтак, є добросовісним набувачем такого.
8. Судами враховано, що титульний володілець спірного майна - ДП "Львівський військовий лісокомбінат", листом від 26.12.2012 просив орган ДВС реалізувати спірне майно, яке не використовується у виробництві для погашення заборгованості із заробітної плати.
9. Суди зазначили, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець. Отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судових рішень, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує рішення, зокрема і виконавчий напис, для примусового виконання якого такі торги були проведені.
10. Визнання недійсними прилюдних торгів має наслідком повернення організатора торгів та їх переможця у попередній стан, а не повернення проданого за результатами таких торгів майна попередньому його власнику, як про це зазначає прокурор у даному позові.
11. Оскільки спірне майно підлягає поверненню організатору прилюдних торгів, яким позивач відповідно до зазначених у Рішенні протоколів про результати торгів, не є, у останнього відсутнє право на витребування такого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД" як переможця торгів.
12. При цьому, суди встановили, що Міністерство оборони України, позивач у цій справі, було повідомлене про відчуження спірного майна, у відповідь на що позивач зазначив, що відповідне відчуження майна не передбачає його погодження. Факт повідомлення позивача про продаж спірного майна не заперечується іншими учасниками справи. Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що спірне майно вибуло не з волі власника.
13. Таким чином, позивач, як власник майна переданого на примусову реалізацію, не має права віндикаційної вимоги до набувача цього майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентова ЛТД".
14. Також суди з посиланням на приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначили по неприпустимість втручання у право на мирне володіння майном.
15. Щодо посилань прокурора, в обґрунтування позовних вимог, на приписи статті 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що правові норми інституту кондикції, які містяться в главі 83 ЦК України, як підстава для витребування у відповідача спірного майна, не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах без спростування обставини неможливості витребування цього майна у відповідача з огляду на правову норму частини другої статті 388 ЦК України.
16. Крім того, судами було встановлено, що прокурор, звертаючись із позовом у цій справі 20.09.2019, пропустив позовну давність (позивач довідався або міг довідатися про начебто порушення його права або особу, яка, на його думку, порушила таке право у дату вибуття з володіння позивача спірного майна - 26.12.2014, 29.12.2014 та 26.01.2015) та не заявляв про поважність причин її пропуску. Проте суди дійшли висновку, що оскільки позов не підлягає задоволенню по суті позовних вимог, то позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 914/1953/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
18. Прокурор не погоджується з ухваленими рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
19. Зокрема скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували, що у даному спорі відповідач є стороною недійсного правочину, а подальші правочини щодо відчуження спірного майна не укладались, а відтак ТОВ "Трентова ЛТД" не є добросовісним набувачем спірного майна та, відповідно, володіє майном без будь-якої правової підстави.
20. Скаржник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій про проінформованість Міністерства оборони України не підтверджують волю останнього як власника майна на його відчуження.
21. Прокурор стверджує, що у цій справі, внаслідок визнання недійсними прилюдних торгів, сторони не були повернуті у первісний стан, майно не було повернуто боржнику, що унеможливлює повторний продаж майна. Кошти отримані за продаж спірного майна були спрямовані на погашення заборгованості, які і були підставою для продажу, а за відсутності боргів немає підстав для продажу майна боржника.
22. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо неможливості застосування у цій справі положень статті 1212 ЦК України, оскільки спірне майно не відчужувалось відповідачем на користь третіх осіб, а правочин щодо відчуження спірного майна відповідачу було визнано недійсним. Відтак, на думку прокурора у даному випадку правова підстава, за якою відповідач став власником спірного майна, відпала у зв'язку з визнанням прилюдних торгів недійсними.
23. Також прокурор стверджує, про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, щодо пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
24. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 442/4841/17, від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18, від 27.04.2021 у справі № 18/30 та постановах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-1981цс16, від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц, від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 та від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16.
Позиція інших учасників справи
25. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.
26. ТОВ "Трентова ЛТД" стверджує, що є добросовісним набувачем спірного майна, при цьому рішенням суду, яким було скасовано прилюдні торги з продажу спірного майна було встановлено порушення законодавства саме зі сторони організатора торгів, а не відповідачем. Відповідач, враховуючи інформацію, яка містилась в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника спірного майна, не міг знати, що спірне майно не належить підприємству, яким було ініційовано продаж майна.
27. Відповідач зазначає, що оскільки спірне майно було реалізоване в порядку, встановленому для виконання судових рішень, рішення суду не скасоване, а ТОВ "Трентова ЛТД" є добросовісним набувачем, то в силу приписів частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього в порядку статті 387 ЦК України.
28. Крім того, відповідач стверджує, що у даному випадку задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача, як добросовісного набувача, спірного майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
29. Також ТОВ "Трентова ЛТД" зазначає про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України без урахування гарантій неможливості витребування у відповідача спірного майна, як добросовісного набувача такого, які передбачені приписами статті 388 ЦК України.
30. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем позовної давності, відповідач зазначив, що висновки судів у цій частині є правомірними, при цьому позивач під час розгляду справи не заявляв про поважність причин такого пропуску.
31. Додатково відповідачем було подано заяву про застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15, яка залишається судом без розгляду, оскільки подана після закінчення строку для подання відзиву.
32. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
33. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
35. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.
36. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 24 цієї ухвали).
37. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/1953/19 з огляду на таке.
38. Так, предметом позову у даній справі є вимоги прокурора про витребування майна, яке було придбане відповідачем на прилюдних торгах з реалізації арештованого спірного майна, що перебувало у повному господарському віданні третьої особи, проведених в ході здійснення виконавчого провадження про стягнення з третьої особи заборгованості, результати проведення яких були оскаржені в судовому порядку та визнані судом недійсними.
39. Як зазначалося у пунктах 4-15 цієї ухвали, підставами для відмови у задоволенні позову слугувало те, що з огляду на норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, спірне майно було придбане відповідачем на прилюдних торгах в ході здійснення виконавчого провадження, відповідач в повному обсязі сплатив на рахунок виконавчої служби вартість спірного майна, яка в свою чергу була направлена на погашення заборгованості третьої особи зі сплати заробітної плати, а відтак відповідач є добросовісним набувачем спірного майна. Майно, яке перебувало у державній власності вибуло з володіння держави за ініціативою Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" та з відома Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого розпоряджатись спірним майном. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини та положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також обмеження, визначені частиною другою статті 388 ЦК України, спірне майно не може бути витребуване у відповідача в порядку статті 387 ЦК України. Разом з тим, положення статті 1212 ЦК України також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як підстава для витребування у відповідача спірного майна, без спростування обставини неможливості витребування цього майна у відповідача з огляду на правову норму частини другої статті 388 ЦК України.
40. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
41. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
42. Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц ухвалена у спорі за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Івент Менеджмент Груп" про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння та встановлення порядку виконання рішення суду. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 у справі № 2-1491-1/07, яке скасоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.04.2008. Оскільки право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набула неправомірно, відсутня підстава для видання відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку. А тому прокурор вважав, що наступне відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 і внесення земельної ділянки у статутний капітал ТОВ "Івент Менеджмент Груп" також є неправомірними.
43. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою Суду апеляційної інстанцій, відмовлено у задоволенні позову прокурора з огляду на наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Суди дійшли висновків, що Управління земельних ресурсів м. Одеси, яке є спеціально створеним виконавчим органом Одеської міської ради у галузі земельних відносин, оформило та видало державний акт до оскарження судового рішення у справі № 2-1491-1/07. А тому Одеська міська рада не тільки знала, але й не заперечувала, щоби земельна ділянка вибула з її власності та була передана у власність ОСОБА_1 . До спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи статті 388 ЦК України для віндикаційного позову до ТОВ "Івент Менеджмент Груп" як останнього набувача земельної ділянки. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали право відчужувати земельну ділянку, оскільки єдиним належним документом на підтвердження права власності є саме державний акт, а не судове рішення у справі № 2-1491-1/07. Державний акт був виготовлений відповідно до закону та посвідчував право власності на земельну ділянку попередніх власників. А тому ТОВ "Івент Менеджмент Груп" не знало та не могло знати про те, що набуло майно в особи, яка не мала права його відчужувати
44. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення у наведеній справі в касаційному порядку, направила справу № 522/2202/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанцій, при цьому зазначила, що оскільки Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення, а судове рішення у справі № 2-1491-1/07, на виконання якого був виданий державний акт, було скасоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.04.2008, відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади міста Одеси. З огляду на те, що державний акт був виданий на виконання судового рішення у справі № 2-1491-1/07, а не на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, то вирішення питання про правомірність видання державного акта безпосередньо залежить від законності судового рішення, на підставі якого такий акт виданий, і від дотримання вимог, передбачених земельним законодавством. Відтак, у цій справі не відповідають висновкам Верховного Суду України та є помилковими висновки судів про вибуття земельної ділянки за волею Одеської міської ради, оскільки її виконавчий орган видав державний акт на виконання судового рішення, яке надалі було скасоване.
45. Так колегія суддів зазначає, що постанова від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц ухвалена за різних фактичних обставин справи та доказової бази в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема у наведеній справі, державний акт про право власності було видано на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, у в'язку з чим Велика Палата Верховного Суду і дійшла висновку про те, що відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі по відношенню до справи, яка переглядається (про це у своїй касаційній скарзі зазначає і сам скаржник).
46. Постанова Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 442/4841/17 ухвалена у спорі за позовом ВАТ "Рембуд" до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову ВАТ "Рембуд", суди виходили з того, що позивач, як власник майна, переданого на примусову реалізацію, не має права віндикаційної вимоги до добросовісного набувача цього майна ОСОБА_3 , при цьому наявність судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів не є безумовною підставою для повернення майна у власність його попереднього власника.
47. Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що судами у цій справі встановлено, що майно, яке є предметом спору, перебувало в іпотеці за іпотечним договором, укладеними між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ВАТ "Рембуд", як забезпечення виконання зобов'язань за укладеним кредитним договором. Враховуючи наведене та відповідне іпотечне застереження, Верховний Суд зазначив, що воля власника майна ВАТ "Рембуд" на відчуження такого майна чітко виражена у договорі іпотеки, отже, відсутні підстави вважати, що майно вибуло не з волі власника. Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач, як власник майна переданого на примусову реалізацію, не має права віндикаційної вимоги до набувача цього майна ОСОБА_3 , при цьому наявність судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів не є безумовною підставою для повернення майна у власність його попереднього власника.
48. Так, Колегія Суддів зазначає, що постанова Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 442/4841/17 хоча і ухвалена у справі з подібним предметом позову, проте за відмінних фактичних обставин справи (прилюдні торги відбулись на підставі виконавчого напису, який був вчинений на підставі іпотечного договору), що свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається (про це у своїй касаційній скарзі зазначає і сам скаржник). При цьому Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, правовим висновкам, викладеним у наведеній постанові.
49. Постанова Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18 ухвалена у спорі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ДП "Сетам", приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С., про визнання електронних торгів з продажу автомобіля, протоколу проведення електронних торгів від 28.12.2017 № 308111, виданого ОСОБА_5 , акта від 04.01.2018 про проведення електронних торгів, свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_5 недійсними, витребування автомобіля з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 .
50. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що проведення оспорюваних електронних торгів з реалізації автомобіля, відбулися з дотриманням процедури їх проведення та без порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", тому підстав для визнання недійсними електронних торгів, протоколу електронних торгів та іншого немає. Також суди дійшли висновку про те, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не є підставою для визнання оспорюваних електронних торгів недійсними, оскільки на час їх проведення такий виконавчий напис був чинним.
51. Верховний Суд постановою від 23.12.2020 скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позов задовольним. Суд касаційної інстанції виходив з того, що виконавчий напис на підставі якого проводились торги було визнано за рішенням суду в іншій справі таким, що не підлягає виконанню, а відтак волі власника на відчуження спірного майна не було.
52. Колегія суддів зазначає, що викладене у пунктах 49-51 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у наведені справі, в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на те, що у справі № 639/7253/18 підстава проведення торгів (виконавчий напис нотаріуса) було визнано таким, що не підлягає виконанню, натомість у цій справі, підстава проведення торгів (рішення суду про стягнення з третьої особи заборгованості) є чинною.
53. Постанова Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 18/30 ухвалена у спорі за позовом ТОВ "Полтава-Бетон СМ" до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство ТОВ "Полтава-Бетон СМ". Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
54. Верховний Суд скасував ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляду до місцевого господарського суду. Колегія суддів виходила з того, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
55. Так Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 18/30 хоча і ухвалена у справі з подібним предметом спору, проте за різних фактичних обставин справи та доказової бази в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема у наведеній справі, рішення суду, на підставі якого майно вибуло із володіння власника було скасоване, що відповідно свідчить про вибуття такого майна поза волею власника. Натомість у цій справі, рішення суду, на підставі якого були проведені прилюдні торги є чинним, що свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі, в порівнянні зі справою, яка переглядається.
56. Постанова Верховного Суду України від 18.11.2018 у справі № 6-1884цс15 ухвалена у спорі за позовом власника майна про визнання недійсним протоколу проведення торгів з реалізації арештованого майна, акту, свідоцтва та повернення майна власнику. Рішенням місцевого суду у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та частково задовольнив позов, стягнув в порядку реституції з власника майна на користь переможця торгів грошові кошти за придбане майно та відмовив у задоволенні вимог про повернення майна власнику. Суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду.
57. Верховний Суд України, постановою від 18.11.2018 скасував постанову суду касаційної інстанції та змінив постанову апеляційного суду, якою було частково задоволено позов. Колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку підставою для визнання недійсними торгів є встановлений факт неналежного повідомлення боржника про проведення торгів, чим фактично позбавлено його можливості надати свої заперечення. Також колегія суддів, змінюючи постанову суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що грошові кошти в порядку реституції підлягають стягненню на користь переможця торгів саме з виконавчої служби, як сторони договору, а не з власника майна.
58. Так, Верховний Суд зазначає, що наведене у пунктах 56-57 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність підстав позову, фактично-доказової бази та встановлених обставин справи.
59. Постанова Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-1981цс16 ухвалена у спорі за позовом фізичної особи - власника майна до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та приватного підприємства "Нива-В.Ш." про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, предмета іпотеки, що належить позивачу, а саме, земельної ділянки за наслідком проведення яких переможцем стала ТОВ "Люкстрейдкомпані Київ". Рішенням місцевого суду у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позов, визнав недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки), що належить позивачу через порушення процедури їх проведення. У задоволенні іншої частини позову відмовив. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження.
60. Верховний Суд України, за наслідками перегляду судових рішень у наведеній справі ухвалив постанову, якою направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів виходила з того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків, оскільки установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження" та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Крім того, суди передніх інстанцій не залучили до участі у справі в якості співвідповідача переможця спірних торгів - покупця спірного майна.
61. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі та справі, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність підстав позову та встановлених фактичних обставин справи.
62. Постанова Верховного Суду України від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц ухвалена у спорі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги прокурора витребувавши на користь територіальної громади міста спірне майно. Постановою суду апеляційної інстанції, залишеною без змін постановою суду касаційної інстанції, рішення місцевого суду було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позву.
63. Верховний Суд України скасував рішення судів апеляційної та касаційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зазначивши, що рішення ради, на підставі якого спірне майно вибуло із комунальної власності було скасоване судом, відповідно, наведене свідчить про відсутність волі власника на вибуття такого майна із володіння у зв'язку з чим вимоги прокурора слід задовольнити.
64. Колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 62-63 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність підстав позову, фактично-доказової бази та встановлених обставин справи. Так у наведеній справі не проводились прилюдні торги з відчуження майна боржника, що є ключовою відмінністю наведеної справі від справи, яка переглядається.
65. Постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 ухвалена у спорі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради, управління Держземагентства у Бердянському районні Запорізької області, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_8 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, зокрема оскільки земельна ділянка, згідно з положеннями статті 51 ЗК України, відноситься до земель рекреаційного призначення. Суд першої інстанції залишив без розгляду позов прокурора в частині вимог про зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію державного акта, в іншій частині позовних вимог - відмовив.
66. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду ухваливши нове рішення, яке було залишено без змін судом касаційної інстанції, про часткове задоволення позову. Апеляційний суд визнав незаконним та скасував пункт 5.50 рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25.02.2010 "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок". Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_8 для індивідуального дачного будівництва та зобов'язав ОСОБА_8 повернути земельну ділянку.
67. Верховний Суд України залишив в силі рішення судів апеляційної та касаційної інстанції, зазначивши, що норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Однак, у справі, яка переглядається вставлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, яка своїм рішенням незаконно відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_8 . Оскільки рішення міської ради про відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_8 підлягає скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, суд правильно застосував положення статті 1212 ЦК України.
68. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ухвалена у спорі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що на підставі пунктів 48 і 48.1 оскарженого рішення ОСОБА_9 отримала державний акт, а 31.05.2012 уклала з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу. Оскаржене рішення у відповідній частині прийняте, а державний акт виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та знаходиться в межах зони прибережної захисної смуги Бузького лиману. Згідно з Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 № 35/18, спірна земельна ділянка також віднесена до території зелених насаджень загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва. Спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади не з її волі.
69. Суд першої інстанції залишив без розгляду позов прокурора в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, в решті вимог, встановивши неправомірність вибуття земельної ділянки рекреаційного призначення із комунальної власності, позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції.
70. Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.06.2019 залишила в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, змінивши мотивувальну частину вказаних судових рішень.
71. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведених у пунктах 65-70 цієї ухвали справах та справі, яка переглядається, зокрема з огляду на те, що (1) у наведених справах майно було відчужене за відповідним рішенням міської ради (у справі, яка переглядається спірне майно відчужене в ході здійснення виконавчого провадження), а також (2) спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, які перебувають виключно у державній або комунальній власності та можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних і юридичних осіб. Наведе очевидно свідчить про неподібність правовідносин у зазначеній справі та справі, яка переглядається.
72. У справі № 910/10156/17 розглядались вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" до Київської міської ради про стягнення 58 746 772,54 грн, які обґрунтовувались тим, що 29.07.2009 між Київською міською радою та позивачем укладено договір купівлі-продажу акцій Акціонерного товариства Холдингової компанії "Київміськбуд", на виконання якого позивач сплатив відповідачу повну вартість акцій у розмірі 114 075 598,56 грн. У подальшому, зазначений договір визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим правові підстави для утримання і користування сплаченими за договором коштами відпали. Оскільки, відповідач вказану суму коштів так і не повернув, позивач просив стягнути з останнього проценти за користування чужими грошовим коштами в розмірі 65 554 402,18 грн за період з 24.12.2014 по 15.06.2017.
73. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 58 739 001,85 грн, а в решті позовних вимог відмовлено.
74. Велика палата Верховного Суду, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у наведеній справі, у постанові від 10.04.2018 навела ряд висновків щодо застосування положень статей 536, 625, 1047, 1054, 1057, 1212, 1214 ЦК України в контексті спірних правовідносин.
75. Так, колегія суддів зазначає, що предмет та підстави позову, матеріально-доказова база та нормативно-правове регулювання правовідносин у справі № 910/10156/17 очевидно не є подібними в порівнянні зі справою, яка переглядається.
76. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц, з огляду на відмінність правовідносин у зазначеній справі у порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема, у зв'язку з тим, що висновки Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі стосувались юрисдикції відповідного спору, з урахуванням заявлених позовних вимог та обраного кола учасників спору (що не є предметом касаційного перегляду у цій справі).
77. Разом з цим, колегія суддів відзначає, що навіть і без деталізованого аналізу (який міститься вище у цій ухвалі (пункти 42-76)) подібності правовідносин у справах, на які посилається скаржник, і справі, яка переглядається, за умови наявності в оскаржуваних рішенні та постанові висновку, викладеного у пункті 16 цієї ухвали (який також не спростований скаржником з огляду на викладене нижче у цій ухвалі) посилання скаржника на висновки Верховного Суду у наведених вище постановах не є визначальними для правильного вирішення цієї справи (пропуск позовної давності є окремою і самостійною підставою для відмови у позові). Окрім цього, доводи касаційної скарги в контексті розгляду справи по суті позовних вимог (і підстави для відмови у позові) не спростовують покладених в основу такого рішення судів попередніх інстанцій висновків, викладених, зокрема, у пунктах 7-13 цієї ухвали.
78. Що стосується посилань скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування позовної давності, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
79. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц зазначено:
"59. У справі № 522/2202/15-ц суди вказали, що приписи про позовну давність поширюються на вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. І такий висновок судів у цій справі Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.
60. Для застосування приписів про позовну давність суд має дослідити питання її перебігу за кожною позовною вимогою окремо та залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність.
61. За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
62 Натомість, у цій справі суди мотивували висновки про відмову у задоволенні позову взаємовиключними підставами: як пропуском позовної давності, так і безпідставністю позовних вимог".
80. Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши факт пропуску позивачем позовної давності, не покладали такий висновок в основу свого рішення про відмову у задоволенні позову (підставою для відмови у позові стала необґрунтованість позовних вимог), а відтак, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на наведену постанову.
81. У справі № 487/10128/14-ц за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду під час проведеної у березні 2013 року перевірки після розгляду повідомлень ЗМІ про проведення підготовчих будівельних робіт і масове знесення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману. Доказів того, що Державна інспекція сільського господарства України до цього знала або могла знати про передання спірної земельної ділянки у власність фізичної особи, немає, а власну перевірку використання земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво котеджів у прибережній зоні мікрорайону "Леваневський" і законності прийнятих рішень Миколаївської міської ради зазначена інспекція провела 30.04.2013, тобто пізніше, ніж прокурор. Крім того, суд першої інстанції встановив, що факт присутності працівника прокуратури на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття оскарженого рішення на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства; такі порушення органи прокуратури встановили лише під час перевірки у березні 2013 року.
82. Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, з огляду на те, що (1) прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави без визначення уповноваженого органу, а також (2) з урахуванням того, що спірним об'єктом нерухомого майна є земельна ділянка яка відноситься до земель рекреаційного призначення.
83. Так, колегія суддів зазначає, що наведене у пунктах 81-82 цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин у справі, яка переглядається в порівнянні зі справою № 487/10128/14-ц.
84. Разом з цим, Судом відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника про неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18, в контексті застосування положень чинного законодавства щодо позовної давності, оскільки зазначена постанова не містить таких висновків.
85. Стосовно посилань скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16 колегія суддів зазначає таке.
86. У постанові від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16 Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.06.2016, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2016 та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2015, не погодився з висновком про те, що оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника - держави незаконно, на підставі підробленого рішення селищної ради, яке було скасоване рішенням суду від 12.03.2014, а державний акт, виданий на ім'я набувача за цим рішенням селищної ради, визнаний недійсним рішенням суду від 22.05.2014, то прокурор, подавши позовну заяву в грудні 2014 року, звернувся до суду з позовними вимогами в межах трирічного строку позовної давності. Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України керувався тим, що суди попередніх інстанцій повинні були встановити, з якого моменту з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі КМУ та ДП "Київський лісгосп" з віндикаційним позовом, оскільки суди, пославшись на те, що моментом порушення права держави на спірні земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування державного підприємства (2007 рік), не врахували положень закону та не з'ясували можливості реалізувати це право в примусовому порядку через суд у 2007 році.
87. Колегія суддів зазначає, що правовідносини у наведеній справі не є подібними із тими, які виникли у справі, яка переглядається, оскільки рішеннями суду в іншій справі визнано незаконними та скасовано розпорядження, на підставі яких відповідачі отримали земельні ділянки.
88. Окрім цього, відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
89. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
90. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
91. Так, у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Суд зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
92. Отже, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
93. Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів. При цьому, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій (пункт 16 цієї постанови) узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у наведеній постанові. Подібні за змістом висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справах № 911/3677/17 та № 911/3680/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 911/3678/17, від 16.10.2019 у справі № 911/2818/17 та від 11.02.2020 у справі № 911/906/18.
94. Так згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
95. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України (Суд також відхиляє (і не аналізує) посилання скаржника на неправильне посилання судами попередніх інстанцій на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, оскільки це не є підставою касаційного оскарження у розумінні положень цієї статті), (2) не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 914/1953/19.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 914/1953/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил