Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"19" жовтня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/696/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-КОМФОРТ" (04128, місто Київ, вул.Берковецька, будинок 6А, код ЄДРПОУ 35212500)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська обл., м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)
про стягнення 940 855, 68 грн
за участі повноважних представників:
позивача - Шевченко Ксенії Юріївни (в режимі ВКЗ);
відповідача - Жебрової Ірини Георгіївни (в режимі ВКЗ).
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ-КОМФОРТ" (далі Товариство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі Підприємство) про стягнення 940 855,68 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки №53-122-01-21-10335 від 10.02.2021, що складається з: 935 290,20 грн основного боргу, 4 612,39 грн - 3% річних та 953,29 грн інфляційних втрат.
Позовну заяву Товариство обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути на свою користь основний борг за вищевказаним договором, а також нараховані інфляційні втрати та відсотки річні.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі 918/696/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 16.09.2021.
13 вересня 2021 року від відповідача на поштову адресу суду надійшов відзив у якому останній, зокрема, повідомив про визнання основної суми боргу в розмірі 935 290,20 грн, у зв'язку з чим просив при прийнятті рішення врахувати положення частини 1 статті 130 ГПК України щодо повернення позивачу 50% судового збору. Заперечив проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що таке зобов'язання у Підприємства не виникало. Відповідач також не погодився із заявленою позивачем сумою витрат на професійну правничу допомогу адвоката, вважає її завищеною та неспівмірною зі складністю справи, відтак просив зменшити такі витрати до розміру, який відповідає вимогам частини 4 статті 126 ГПК України.
У судовому засіданні 16.09.2021 судом протокольною ухвалою було оголошено перерву до 28.09.2021.
24 вересня 2021 року від відповідача надійшло до суду клопотання, відповідно до якого останній повідомив про часткову сплату основного боргу за договором №53-122-01-21-10335 від 10.02.2021 в розмірі 50 000,00 грн, до якого додано відповідне платіжне доручення.
18 жовтня 2021 року від Підприємства до суду надійшло клопотання, відповідно до якого останнє повідомило про часткову сплату заборгованості за договором №53-122-01-21-10335 від 10.02.2021 в розмірі 200 000,00 грн, на підтвердження чого додано відповідні платіжні доручення. Крім того, відповідач зазначив, що попередньо подане платіжне доручення на суму 50 000,00 грн подане до суду помилково, оскільки платіж за ним був здійснений по іншому договору.
У судовому засіданні 28.09.2021 судом протокольною ухвалою було оголошено перерву до 19.10.2021.
Присутній у судовому засіданні 19.10.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, крім того, зазначив що в рахунок погашення основної заборгованості за договором №53-122-01-21-10335 від 10.02.2021 на рахунок позивача від відповідача надійшло 250 000,00 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
10 лютого 2021 року між Товариством (Постачальник) та Підприємством (Замовник) було укладено договір поставки № 53-122-01-21-10335 з додатками (далі Договір, а.с. 3-7).
Договір підписаний повноважними представниками Постачальника та Замовника, а також скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Замовника продукцію, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №l (додаток 1 до договору, а.с. 6).
Пунктом 2.3 Договору, визначено, що кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (Додаток№1).
Підписанням специфікації № 1 до Договору Постачальником та Замовником погоджено кількість та ціну за одиницю товару, а також його загальну вартість.
Згідно п.8.4 Договору датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення продукції переходить до Замовника з моменту поставки продукції.
У відповідності до п. п. 6.1, 6.2 Договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється Замовником за умови реєстрації Постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в наступному порядку: - оплата в сумі 935 290,20 грн. з ПДВ (95% від вартості поставленої продукції) протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію; - остаточний розрахунок в сумі 49 225,80 грн з ПДВ (5% від вартості продукції) здійснюється протягом 45 календарних днів з дати затвердження сторонами технічного акту виконання постачальником шеф-налагоджувальних робіт поставленої продукції. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору 26.04.2021 було виготовлено ярлик на придатну продукцію № 1-6-88, що передбачений пунктом 6.1 Договору (а.с. 10), на товар згідно Специфікації №1 до Договору на суму 984 516,00 грн з ПДВ.
На виконання умов Договору Постачальником було поставлено Замовнику продукцію на загальну суму 984 516,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №26 від 14.04.2021 (а.с. 8).
Відтак, враховуючи умови Договору у відповідача виник обов'язок з оплати за поставлену продукцію у розмірі 935 290,20 грн. з ПДВ (95% від вартості поставленої продукції) з 27.04.2021 по 10.06.2021 (останній день оплати).
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем заборгованість у розмірі 935 290,20 грн за поставлену по Договору продукцію на момент звернення з позовною заявою не оплачена.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію №624/07 від 01.07.2021, однак остання залишена Підприємством без задоволення.
Відтак, станом на дату звернення позивачем з даною позовною заявою до суду - 17.08.2021, Підприємство не виконало свій обов'язок з оплати за поставлену продукцію в сумі 935 290,20 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи позивачем погашено частину основного боргу за Договором в розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №9648 від 09.09.2021 на суму 50 000,00 грн, №10900 від 01.10.2021 на суму 50 000,00 грн, №10094 від 20.09.2021 на суму 50 000,00 грн, №10699 від 28.09.2021 на суму 50 000,00 грн та №10492 від 23.09.2021.
Суд зауважує, що доводи відповідача з приводу того, що платіжне доручення №9648 від 09.09.2021 про сплату 50 000,00 грн основного боргу не повинно враховуватись у даній справі, оскільки відноситься до іншого договору укладеного між цими ж сторонами, суд не приймає до уваги, оскільки вказаний платіжний документ містить посилання на номер Договору, хоча і з невірним зазначенням номеру накладної. Суд також зважає на принцип диспозитивності при вирішенні даного спору, враховуючи при цьому пояснення позивача, відповідно до яких за даними бухгалтерського обліку останнього вказана оплата в розмірі 50 000,00 грн врахована в якості погашення основної суми боргу за Договором який є підставою позову у даній справі.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що Підприємство сплатило частину основної суми боргу в розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Доказів оплати решти суми боргу у розмірі 685 290,20 грн за Договором відповідач суду не надав.
Оскільки решта заборгованості за Договором в сумі 685 290,20 грн підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оплачена, отже підлягає стягненню з останнього на користь позивача. Позов в цій частині підлягає до задоволення.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем на суму заборгованості, за періоди зазначені в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума інфляційних втрат нарахована до сплати відповідачу за Договором становить 953,29 грн (розрахунок на а.с. 2) за липень 2021, а сума 3% річних - 4 612,39 грн (розрахунок на а.с. 1, зворот) за період з 12.05.2021 по 11.08.2021.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних наведений позивачем у позовній заяві, та встановлено, що останні не є арифметично вірними. За розрахунком суду на суму боргу 935 290,20 грн за період з 12.06.2021 по 11.08.2021 вірним є нарахування 4 689,26 грн 3% річних. Однак, за неможливості суду виходити за межі позовних вимог, підставним є стягнення з відповідача на користь позивача 4 612,39 грн 3% річних. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за липень 2021 на суму боргу 935 290,20 грн, враховуючи нормативно встановлені індекси інфляції за відповідний період, правомірним є нарахування 935,29 грн інфляційних втрат.
Відтак, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 935,29 грн інфляційних втрат, а в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 18,00 грн інфляційних втрат необхідно відмовити за їх безпідставністю.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірах: 685 290 грн 20 коп. суму основного боргу, 4 612 грн 39 коп. 3% річних, 935 грн 29 коп. інфляційних втрат; в задоволенні позову в частині стягнення 18 грн 00 коп. інфляційних суд відмовляє; провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 250 000,00 грн основного боргу підлягає закриттю.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 10 362 грн 57 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог ((685 290 грн 20 коп. + 4 612 грн 39 коп. + 935 грн 29 коп.) х 1,5%).
Стосовно посилання відповідача на статтю 130 ГПК України в частині повернення з Державного бюджету України позивачу 50% сплаченого ним судового збору у зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд зазначає таке.
Відповідно до норм статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Поряд з цим, зазначена норма ГПК України не пов'язує можливість вирішення питання про повернення судового збору у зв'язку з частковим визнанням відповідачем позовних вимог.
Оскільки відповідач визнав позов лише в частині суми основної заборгованості, про що зазначив у першій заяві поданій ним по суті спору, а решту заборгованості, що є предметом спору відповідач заперечив (3% річних та інфляційні втрати), суд не вбачає за можливе застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, позивач має право звернутись до Господарського суду Рівненської області з клопотанням про повернення суми сплаченого ним судового збору пропорційно до суми боргу, провадження у справі в частині стягнення з відповідача якої підлягає закриттю (250 000,00 грн х 1,5% = 3 750,00 грн судового збору).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтований розрахунок судових витрат, відповідно до якого, окрім судового збору позивач передбачав понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн.
У судовому засіданні 19.10.2021 присутній в режимі ВКЗ представник позивача просила задоволити клопотання позивача та стягнути з відповідача витрати понесені на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн. Представник відповідача заперечили проти стягнення вказаної суми з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
З матеріалів справи судом встановлено, що правова допомога та представництво інтересів позивача в суді під час розгляду даної справи здійснювалось адвокатом Шевченко Ксенією Юріївною, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000035 від 30.06.2015, на підтвердження чого останньою 20.09.2021 долучено до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги №02/08/21 від 02.08.2021, додаткової угоди №2 від 02.08.2021 до договору та 13.10.2021 подано копію ордеру.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, оцінивши докази, надані у підтвердження судових витрат, а також врахувавши клопотання відповідача про їх зменшення, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18).
Відповідно до статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до умов договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021 його предметом є надання адвокатом клієнту (позивачу) необхідної правової допомоги.
Згідно з додатковою угодою №2 до договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021 укладеною між адвокатом Шевченко К.Ю. та позивачем (клієнтом), сторони домовились, що адвокат надає клієнту наступну правову допомогу: представництво у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій, інших органах установах та організаціях як того вимагатиме обсяг правової допомоги в рамках судового спору про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором про надання послуг №53-122-01-20-10335 від 10.02.2021 (п. 2.1.1).
При цьому, адвокат позивача у судовому засіданні 19.10.2021 пояснила, що у додатковій угоді №2 до договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021 укладеній між адвокатом Шевченко К.Ю. та позивачем було допущено описку в номері договору про надання послуг, замість вірного №53-122-01-21-10335 зазначено невірно №53-122-01-20-10335 від 10.02.2021. Суд приймає пояснення представника позивача в якості підтвердження віднесення додаткової угоди №2 до договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021 до даних правовідносин, оскільки доводів протилежного, зокрема, про наявність між сторонами укладеного договору №53-122-01-20-10335 від 10.02.2021, відповідачем не наведено.
Згідно з умовами пункту 3.1.1. додаткової угоди №2 до договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021 сторони домовились, що за надання послуг, передбачених даною додатковою угодою клієнт (позивач) сплачує адвокату гонорар у сумі 30 000,00 грн за представництво у суді першої інстанції. Оплата за послуги здійснюється шляхом перерахування 100% оплати після винесення судового рішення (п. 3.2. додаткової угоди №2 до договору №02/08/21 про надання правової допомоги від 02.08.2021).
У своєму відзиві на позов відповідач зазначив, що дана судова справа є простою, а відповідач визнав заборгованість за основною вимогою, розмір витрат є неспівмірним, оскільки дана справа не потребує складності в формуванні правової позиції, обсяг виконаних адвокатом робіт у даній справі мінімальний. Вважає, що факт того, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні теж вказує на незначну її складність.
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Водночас заявляючи клопотання про зменшення суми судових витрат на правничу допомогу відповідач повинен довести таку неспівмірність.
Суд звертає увагу, що відповідач не навів у клопотанні про зменшення судових витрат суму витрат на правничу допомогу яка б на його погляд була б співмірною. Разом з тим суд ураховує заперечення відповідача щодо розподілу судових витрат та зазначає наступне.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має, зокрема, враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
При визначенні суми відшкодування суд має також виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що його позов підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними та навіть неминучими, стосувалися саме цієї справи, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В даному випадку суд враховує, що даний спір є малозначним. Позов аргументований несплатою заборгованості за поставку товару за однією видатковою накладною. А отже підготовка до юридичного супроводу цього спору в суді не потребувала значних витрат часових та робочих ресурсів адвоката. Даний спір не відрізняється складністю, значним обсягом доказів чи необхідністю дослідження великого обсягу судової практики.
З урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат на підготовку позову та участь у трьох судових засіданнях поза межами приміщення суду (в режимі відеоконференції), витрачений час на які становить менше двох годин, суд вважає, що сукупні часові витрати адвоката на правову допомогу позивачу не перевищили восьмигодинного робочого дня.
Серед іншого суд також враховує ті обставини, що сам позов щодо основної заборгованості відповідач визнавав, здійснював часткове погашення суми боргу, та те, що в процесі розгляду справи не відбулося будь-яких додаткових витрат.
Також суд звертається до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях вказував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року).
Так, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Pakdemirli v. Turkey (заява 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат.
А отже, ураховуючи наведене вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відтак суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не в повній мірі відповідають критеріям співмірності із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що пропорційним та розумним розподілом витрат на надання правової допомоги буде покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Такий розмір на думку суду відповідає зазначеним вище критеріям та є співставним з ринковими цінами адвокатських послуг, що склались в регіоні.
На переконання суду даний розподіл є оптимальним та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що відповідає вимогам статей вимогам ст. 126, 129 ГПК України та сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Приписами статті 126 ГПК України унормовано, зокрема, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 14 999 грн 72 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (із врахуванням пропорційної частини витрат, які припадають на суму позову у задоволенні якого відмовлено).
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-КОМФОРТ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення заборгованості в сумі 940 855, 68 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-КОМФОРТ" (04128, місто Київ, вул.Берковецька, будинок 6А, код ЄДРПОУ 35212500) 685 290 (шістсот вісімдесят п'ять тисяч двісті дев'яносто) грн 20 коп. суму основного боргу, 4 612 (чотири тисячі шістсот дванадцять) грн 39 коп. 3% річних, 935 (дев'ятсот тридцять п'ять) грн 29 коп. інфляційних втрат, 10 362 (десять тисяч триста шістдесят дві) грн 57 коп судового збору та 14 999 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 72 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В задоволенні позову в частині стягнення 18 грн 00 коп. інфляційних втрат відмовити.
5. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-КОМФОРТ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення заборгованості в сумі 250 000,00 грн основного боргу закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.10.2021.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О. Пашкевич