79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.10.2021 справа № 914/2552/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Львівського обласного центру зайнятості, Львівська область, м.Львів;
до Відповідача: Галицької митниці Держмитслужби, Львівська область, м.Львів;
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 95259,25грн.
Представники:
Позивача: Федунь В.І. - представник (довіреність від 04.01.2021р. №48);
Відповідача: не з'явився.
20.08.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Львівського обласного центру зайнятості від 19.08.2021р. вих. №17-4448/21 (вх. №2772) до Галицької митниці Держмитслужби про стягнення заборгованості; ціна позову: 95259,25грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем обов'язку відшкодувати Позивачу суму виплаченого ним громадянину ОСОБА_1 страхового відшкодування на випадок безробіття у звязку із поновленням його на роботі за рішенням суду.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.09.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2021р. у даній справі суд постановив Відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 19.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для дачі пояснень по суті спору.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
05.10.2021р. за вх. №23261/21 від Позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшли додаткові пояснення від 29.09.2021р. вих. №17-5031/21, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Вказані додаткові пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, 19.10.2021р. за вх. №24226/21 надіслав на електронну адресу суду клопотання від 18.10.2021р. вих. №7.4-10/14/9163, у якому з підстав перебування Відповідача в стані припинення та того, що справа є малозначною просить суд здійснити розгляд цієї справи без участі представника Відповідача за наявними у справі документами. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 95259,25грн. виплаченого Позивачем громадянину ОСОБА_1 страхового відшкодування на випадок безробіття за період з 07.05.2020р. по 29.04.2021р. у зв'язку із поновленням його на роботі за рішенням суду.
У поданій 17.09.2021р. за вх. №21681/21 Відповіді на відзив від 14.09.2021р. вих. №17-4797/21 Позивач зазначає, що підставою для утримання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття із роботодавця виплаченого безробітному забезпечення, у тому числі допомоги по безробіттю, є факт поновлення його на роботі за рішенням суду.
Щодо твердження представника Відповідача про те, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею свої обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що випливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг Позивач зазначає, що звернувся з позовною заявою до відповідача про стягнення коштів у сумі 95259,25грн. у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду. Оскільки, ОСОБА_1 поновлено на роботі наказом Львівської митниці ДФС від 21.05.2021р. № 51-0 «По особовому складу», а допомога по безробіттю виплачувалась з 07.05.2020р. по 29.04.2021р., то Львівський обласний центр зайнятості не вимагає відшкодування з Відповідача коштів по виплаті допомоги по безробіттю ОСОБА_1 за період після його поновлення на роботі.
Щодо твердження представника Відповідача про те, що умисне невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, а саме не повідомлення Мостиську районну філію Львівського обласного центру зайнятості про поновлення його на роботі за рішенням суду, а також фактично подвійної виплати йому коштів, виплачену суму матеріального забезпечення слід стягувати з ОСОБА_1 , Позивач зазначає, що розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю мав бути врахований при розрахунку йому оплати за час вимушеного прогулу під час розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом у справі про поновлення на роботі. Сплата Відповідачем відповідної суми коштів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021р. у справі №380/3441/20 не є підставою для звільнення його від виконання вимог статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а наслідки такої сплати врегульовані відповідним процесуальним законодавством. Право центру зайнятості звертатись із позовом до роботодавців прямо визначено законодавством і виникає з моменту поновлення безробітного на роботі, незалежно від того чи провів роботодавець оплату за вимушений прогул. Аналогічна позиція щодо стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з роботодавця міститься в постанові Верховного суду від 21.03.2018р. у справі №910/12913/17.
У поданих 05.10.2021р. за вх. №23261/21 Позивач наводить свої доводи в обґрунтування обставини правонаступництва Відповідачем Львівської митниці ДФС, а також підстав стягнення з Відповідача на користь Позивача спірної суми заборгованості.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому 13.09.2021р. за вх. №21152/21 Відзиві на позовну заяву від 03.09.2021р. вих. №7.4-10/14/5708 проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі з підстав того, що на час розгляду справи №380/3441/20 Відповідачу не було відомо про звернення ОСОБА_1 до Мостиської районної філії Львівського обласного центру зайнятості, де 07.05.2020 він набув статусу безробітного і йому було виплачено допомогу по безробіттю. Відтак, Відповідач не мав змоги повідомити Мостиську районну філію Львівського обласного центру зайнятості про винесення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 в митних органах. При цьому, Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 у суд першої інстанції не подавалась довідка про виплату йому допомоги у зв'язку із безробіттям. Таким чином, на думку Відповідача, даний спір виник через умисне невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, а саме неповідомлення Мостиської районної філії Львівського обласного центру зайнятості про поновлення його на роботі за рішенням суду. Також, враховуючи фактичну виплату Галицькою митницею Держмитслужби ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач вважає, що стягнення матеріального забезпечення, виплаченого в розмірі 95259,25грн. має стягуватися саме з ОСОБА_1 .
В доповнення до викладеного Відповідач зазначає, що згідно з п.7, 8, 9 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009р. №60/62, затверджених постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009р. №7-1, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
Виходячи з даних положень Відповідач вказує, що обов'язок повернути незаконно виплачені кошти покладається на особу, якій були виплачені кошти. Враховуючи факт умисного невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, а саме не повідомлення Мостиську районну філію Львівського обласного центру зайнятості про поновлення його на роботі за рішенням суду, а також фактично подвійної виплати йому коштів, Відповідач вважає що виплачену суму матеріального забезпечення слід стягнути з ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011р. №1074 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок), який визначає механізм здійснення заходів,пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття,приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пунктом 12 Порядку передбачено, що орган виконавчої влади,утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності акту Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.12.2019р. №1217-р «Питання Державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019р. Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019р. №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Згідно з пунктом 13 Порядку акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється,видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби, а відтак Відповідач є правонаступником Львівської митниці ДФС. Вказану обставину встановлено також ухвалами Господарського суду від 31.03.2020р. у справі №914/912/18, від 27.10.2020р. у справі №914/77/19, від 02.09.2020р. у справі №914/857/19, рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2019р. у справі №813/7763/14, від 12.01.2021р. у справі №380/3671/20, від 18.05.2021р. у справі №380/3645/20, а також постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021р. у справі №380/3597/20.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Заявою від 07.05.2020р. громадянин ОСОБА_1 звернувся до Позивача із проханням надати статус безробітного відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Заявою від 07.05.2020р. громадянин ОСОБА_1 звернувся до Позивача із проханням призначити виплату допомоги по безробіттю з дня реєстрації як безробітного.
Наказом від 07.05.2020р. №НТ200507 Позивачем надано ОСОБА_1 статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та відкладено її виплату з 07.05.2020р. по 23.05.2020р. у зв'язку із наданням ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Наказом від 26.05.2020р. №НТ200526 Позивачем розпочато виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю.
Наказом від 29.04.2021р. №НТ210429 припинено ОСОБА_1 виплату допомоги по безробіттю з 29.04.2021р.
За час перебування громадянина ОСОБА_1 на обліку Позивача як безробітного (з 07.05.2020р. по 29.04.2021р.) йому виплачено 95259,25грн. допомоги по безробіттю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021р. у справі №380/3441/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС та Галицької митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішено позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС № 71-о «Про звільнення ОСОБА_1 ,» від 13.04.2020; наказ Львівської митниці ДФС № 171-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» від 15.04.2020, п.1 наказу Львівської митниці ДФС № 246-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 23.04.2020; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 24.04.2020; стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.04.2020 по 02.03.2021 в розмірі 91788,88 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021р. судом постановлено апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі № 380/3441/20 без змін.
Наказом Відповідача від 21.05.2021р. №51-о«По особовому складу» скасовано накази Львівської митниці ДФС від 13.04.2020р. №71-о «про звільнення ОСОБА_1 », від 15.04.2020р.№171-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» та пункт 1 наказу Львівської митниці ДФС від 23.04.2020о. №246-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці з 24.04.2020р.
Претензією від 02.06.2021р. вих. №02-196/2021 Позивач звертався до Відповідача із вимогою про відшкодування 95259,25грн. суми виплаченого ОСОБА_1 страхового відшкодування на випадок безробіття. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 95259,25грн. виплаченого Позивачем громадянинуОСОБА_1 страхового відшкодування на випадок безробіття у звязку із поновленням його на роботі за рішенням суду.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти (п.4 ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п.8 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Відповідно до п.10, 11 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Нормами ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи (ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч.3 вказаної статті допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Приписами ч.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.
Згідно п.2 ч.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття'фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю (ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Згідно п.3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
При цьому, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі №902/291/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2018р. у справі №914/1875/17, від 20.04.2018р. у справі №914/154/17, від 22.03.2018р. у справі №914/913/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.09.2021р. у справі №640/755/19, від 01.09.2021р. у справі №540/677/18, від 20.07.2021р. у справі №826/3465/18, від 30.06.2021р. у справі №640/7825/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.09.2021р. у справі №511/370/20, що рішення про поновлення працівника на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Мостиська районна філія Львівського обласного центру зайнятості є структурним підрозділом Львівського обласного центру зайнятості, який є органом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що діє від імені Фонду відповідно до Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення».
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Як встановлено судом у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2021р. у справі №380/3441/20«… Рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення….
…З огляду на наведені доводи та обґрунтування, суд прийшов до висновку, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС № 71-о «Про звільнення ОСОБА_1 ,» від 13.04.2020 з внесеними до нього змінами наказом Львівської митниці ДФС № 171-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» від 15.04.2020 та п.1 наказу Львівської митниці ДФС № 246-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 23.04.2020. …».
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому суд критично оцінює та відхиляє викладені у відзиві на позовну заяву заперечення Відповідача проти позову з підстав вчинення ОСОБА_1 умисного невиконання своїх обов'язків, а саме не повідомлення Позивача про поновлення його на роботі за рішенням суду, а також фактично подвійної виплати йому коштів суд зазначає, що розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю мав бути врахований при розрахунку йому оплати за час вимушеного прогулу під час розгляду справи №380/3441/20 Львівським окружним адміністративним судом. Сплата Відповідачем відповідної суми коштів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021р. у справі №380/3441/20 не є підставою для звільнення Відповідача від виконання вимог статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а наслідки такої сплати врегульовані відповідним процесуальним законодавством.
Право Позивача звертатись із позовом до роботодавців прямо визначено законодавством і виникає з моменту поновлення безробітного на роботі, незалежно від того чи провів роботодавець оплату за вимушений прогул. Аналогічну правову позицію викладено,зокрема, в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2018р. у справі №910/12913/17.
Окрім того, з врахуванням дати наказів Позивача від 26.05.2020р. №НТ200526 та від 29.04.2021р. №НТ210429, якими визначено період, протягом якого ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю, дати наказу Відповідача від 21.05.2021р. №51-о «По особовому складу», яким фактично виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2021р. у справі №380/3441/20 та дати постановлення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №380/3441/20 (07.07.2021р.), суд зазначає про безпідставність доводів Відповідача про отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю після поновлення на роботі, а відтак, вчинення ОСОБА_1 умисних дій, внаслідок яких виникав би його обов'язок з повернення Позивачу виплачених йому коштів.
З врахуванням встановлених судом обставин, беручи до уваги надані Учасниками справи пояснення та подані докази суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 95259,25грн виплаченого ОСОБА_1 страхового забезпечення по безробіттю є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balanceofprobabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007р. суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016р. суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017р. у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019р. у справі №127/27155/16-ц.
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт виплати Позивачем ОСОБА_1 страхового забезпечення у зв'язку із безробіттям, беручи до уваги встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021р. у справі №380/3441/20 обставини, перевіривши правильність проведеного розрахунку здійснених виплат, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 95259,25грн. виплаченого ОСОБА_1 забезпечення по безробіттю є підставними та обґрунтованими, а позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 10.08.2021р. №3202 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-81, 86, 123, 129, 165, 178, 191, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530 599 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Костюшка, буд.1; ідентифікаційний код: 43348711) на користь Львівського обласного центру зайнятості (79033, Львівська область, м.Львів, вул.Бортнянського, буд.11А; ідентифікаційний код: 03491180) 95259,25грн. виплаченого забезпечення по безробіттю та 2270грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 25.10.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок