ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.10.2021Справа № 910/11329/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11329/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 8712,72 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 8712,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки ПрАТ "СК Україна", як боржника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0716910, було ліквідовано, на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" його зобов'язання за договором виконує Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 відкрито провадження у справі №910/11329/21 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10.09.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує на те, що після ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов'язання лише по відшкодуванню шкоди за договорами обов'язкового страхування ПрАТ "СК "Україна", яка і була відшкодована позивачу, а тому жодних грошових зобов'язань ним перед позивачем не порушено, і відсутні правові підставі для їх стягнення з відповідача. При цьому, зауважує на тому, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних віднесені ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна" до 4 черги кредиторів, а тому в силу приписів частини 5 статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є погашеними. Наголошує на тому, що він не є правонаступником ПрАТ "СК "Україна", а тому на нього не можуть бути покладені зобов'язання страховика-банкрута.
15.09.2021 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує на невірному та суб'єктивному тлумаченні у відзиві на позовну заяву відповідачем норм права без посилання на відповідні докази та вказує на помилковості тверджень відповідача про застосування строків позовної давності.
24.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких зазначено про те, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 07.08.2014, а тому на момент пред'явлення позову позивачем пропущено як загальний строк позовної давності, так і спеціальний, у зв'язку з чим просить відмовити в позові.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
07.08.2014 року о 18 год. 00 хвилин в районі буд.№47 по вул.20-річчя Перемоги в м.Дніпро, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який при виїзді з прилеглої території на дорогу, не дав дорогу, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Ford», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.09.2014 у справі №199/6808/14-п водія автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
Згідно з договором (полісом) серії АІ/0716910 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" із встановленим розміром франшизи - 500,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи №1608/14/14 від 29.08.2014 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу було проведено огляд пошкодженого автомобіля марки «Ford», державний номерний знак НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП.
Власник пошкодженого автомобіля марки «Ford», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 подав до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування, втім відшкодування не отримав.
16.04.2015 року між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля марки «Ford», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 відступив цесіонарію - Фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.02.2014, номер полісу АІ/0716910, у страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
30.04.2015 року між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-04/2015 (далі - договір факторингу), за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 16.04.2015 року (позиція №7 додатку №1).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору факторингу).
За умовами пункту 1.4 Договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є Тихоліз Володимир Миколайович (позиція №7 додатку №1 до договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За умовами частини 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.04.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 07.08.2014) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/0716910, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тобто до 29.06.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 07.08.2014 року за договором (полісом) АІ/0716910.
24.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 07.08.2014 року за договором (полісом) АІ/0716910. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 14268524,30 грн, у тому числі за страховою подією від 07.08.2014 на суму 27933,66 грн, з яких завданий збиток у розмірі 15376,75 грн, 3% річних у розмірі 1234,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 7477,95 грн та пеня у розмірі 3844,19 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року в справі №910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" першої черги на суму 9547674,57 грн, четвертої черги на суму 3916198,78 грн та шостої черги на суму 1835120,95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, які підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", листом №3019 від 15.08.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 27933,66 грн, з яких 15376,75 грн розмір завданого збитку, 1234,77 грн розмір 3% річних, 7477,95 грн розмір інфляційних втрат та 3844,19 грн розмір пені.
Листом №3.1-05/28557 від 05.09.2019 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату 05.09.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" страхового відшкодування за спірною ДТП в розмірі завданого збитку.
Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у заяві від 15.08.2019, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у розмірі 1234,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 7477,95 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Таким чином, розмір грошової вимоги в сумі 27933,66 грн та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені судовим рішенням у справі №910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Отже, факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів є встановленим.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 27933,66 грн, з яких: 15376,75 грн - розмір завданого збитку, 1234,77 грн - 3% річних, 7477,95 грн - інфляційних втрат , 3844,19 грн - пені. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У зв'язку з цим, на підставі вказаної правової норми, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 15.08.2019 року про виплату відшкодування в сумі 27933,66 грн, з яких: 15376,75 грн - розмір завданого збитку, 1234,77 грн - 3% річних, 7477,95 грн - інфляційних втрат , 3844,19 грн - пені.
Згідно з наявними у матеріалах справи документами, 05.09.2019 відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі лише основної суми страхування, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Тоді як, згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 та статті 29 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування, зокрема, 3 % річних та інфляційні втрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, від 20.07.2020 у справі №910/14293/19 та від 30.01.2018 у справі №910/17993/15.
В свою чергу, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Так, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування".
Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, не підлягають застосуванню норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
З огляду на вищевикладене суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього жодних боргових зобов'язань перед позивачем.
Разом із цим, суд зауважує, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних та інфляційних втрат, які були визнані як кредиторські вимоги у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 і в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.
З огляду на встановлений судом факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, суд дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих в силу Закону сум компенсаційних виплат у загальному розмірі 8712,72 грн, а саме 3% річних у розмірі 1234,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 7477,95 грн.
В той же час, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні позову на цій підставі.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тому, в контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
З урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Відтак право вимоги позивача до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач.
Ліквідація Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" відбулась за постановленою ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з позовом у даній справі.
Відтак, початком перебігу строку позовної давності у даній справі є постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", а саме 17.07.2019, тому звернення позивача щодо стягнення компенсаційних виплат, які складаються із 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку загальної позовної давності.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи викладені у заявах по суті справи спростовуються вищевикладеним.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 821/227/17, від 31.03.2020 у справі №726/549/19 та від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
З метою підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020, укладеного між адвокатом Терзі Олександром Сергійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", додаткової угоди №1 від 26.10.2020, акту наданих послуг від 01.07.2021, детального опису робіт (наданих послуг) до акту надання послуг від 01.07.2021 та ордеру серії ВІ №1033616.
Втім, наданий позивачем акт наданих послуг від 01.07.2021 та детальний опис робіт (наданих послуг) до акту надання послуг від 01.07.2021 містять інформацію про виконання робіт (наданих послуг) адвокатом по зовсім іншій справі за полісом АС/3924255, який не є предметом розгляду даної справи.
Враховуючи, що позивачем не виконано вимог частини 3 статті 126 ГПК України та не надано жодних документів, які б підтверджували надання професійної правової допомоги позивачу у визначеній ним вартості та обсягу саме у даній справі, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити обсяг наданих робіт та витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу з підстав їх недоведеності.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 8712,72 грн задовольнити.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у розмірі 1234 (одна тисяча двісті тридцять чотири) грн 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 7477 (сім тисяч чотириста сімдесят сім) грн 95 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2021.
Суддя Т.В. Васильченко