ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.10.2021Справа № 910/11558/21
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад"
до закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"
про розірвання договору №17-05/2020 від 17.05.2012 із додатковою угодою №1 від 23.08.2017 року та додатковою угодою №2 від 20.11.2019 року
Представники сторін: не викликались.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" до закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" про розірвання договору №17-05/2020 від 17.05.2012 із додатковою угодою №1 від 23.08.2017 року та додатковою угодою №2 від 20.11.2019 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
25.08.2021 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, клопотання про витребування судом доказів та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За змістом ч. 5 ст. 12, ч. 2 ст. 247 ГПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У порядку спрощеного позовного провадження, окрім малозначних справ, може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції Господарського суду, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною 3 статті 247 ГПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Як вбачається із матеріалів позову, у даному випадку справа не є складною та не віднесена до переліку справ, які можуть бути розглянуті тільки у загальному позовному провадженні, характер спірних правовідносин та предмет доказування також не свідчать про необхідність розгляду справи у загальному позовному провадженні.
Враховуючи, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 910/11558/21 в порядку загального позовного провадження, суд не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження (як спрощеного так і загального) учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, за змістом указаних приписів закону сторони мають право (і суд надає йому таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов'язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Щодо клопотання відповідача про витребування доказів, суд відзначає наступне.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
В клопотанні відповідачем зазначено, що факт вжиття відповідачем таких заходів підтверджується направленням ним відповідного листа з цього приводу в адресу позивача. Проте, в поданих відповідачем доказів відсутній зазначений лист, а надано тільки фіскальний чек від 18.08.2021 щодо направлення ОСОБА_1 рекомендованого листа.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та дослідивши матеріали справи, врахувавши при цьому предмет та підстави даного позову, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
17.05.2012 року між державним підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" (сторона-1) та акціонерним товариством "Українська будівельна компанія" (сторона-2) укладено договір №17-05/2020.
Відповідно до п.1.1 договору сторони домовились направляти свої зусилля на реалізацію проекту, пов'язаного із землевідведенням, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію та передачею у власність юридичним та фізичним особам об'єктів у житлових будинках з об'єктами соціального обслуговування та паркінгами (далі - об'єкт) на земельній ділянці, орієнтовною площею 2,5761 га, яка розташована по просп. Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі м. Києва.
Згідно з п.1.2 договору передбачено наступні відомості про земельну ділянку: місце розташування: проспект Академіка Корольова, 1 у Святошинському районі міста Києва; кадастровий номер: 75:316:0101; розмір: 5,3 га (в т.ч. 2.5761 га під будівництвом об'єкта); цільове призначення на момент укладання договору: землі промисловості; документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою: рішення Київської міської ради трудящих від 18.12.1972 р. № 1984, від 04.12.1978 р. №1705/20.
Відповідно до п. 2.1 договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає на себе виконання частини функції Замовника будівництва, а саме:
1) отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
2) своєчасне забезпечення фінансування будівництва комплексу у порядку та у способи, що не суперечать чинному законодавству України;
3) укладання договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, укладення інших угод, необхідних для виконання цього договору, з третіми особами (в тому числі проектними, генпідрядними та субпідрядними організаціями), фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкту, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва;
4) вибір проектувальника, генерального підрядника та укладення з ними відповідних договорів на проектування та на капітальне будівництво комплексу;
5) забезпечення будівництва об'єкта будівельними матеріалами та обладнанням поставки замовника;
6) ведення технічного та авторського нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об'єкту;
7) здійснення контролю за відповідністю матеріалів, виробів та конструкцій державним стандартам та технічним умовам;
8) укладання договору по сплаті пайової участі з містом, передача житлової площі міській громаді та службового житла;
9) участь у проведенні громадського обговорення проекту будівництва об'єкта;
10) забезпечення прийняття об'єкту в експлуатацію, а також здійснення відповідних розрахунків. Для цього сторона-2 самостійно підписує, подає та отримує необхідні документи в усіх державних органах, установах та організаціях;
11) оформлення прав власності на частину об'єкта, яка належить стороні-2, та за дорученням сторони-1, оформлення прав власності на частину об'єкта, яка належить стороні-1;
12) здійснення інших дій, що випливають з умов цього договору, в тому числі вибір організації, що буде здійснювати обслуговування об'єкту після його прийняття в експлуатацію.
Відповідно до п. 2.3 договору сторони домовились, що одночасно з підписанням даного договору сторона-1 передає стороні-2 в повному обсязі майнові права на об'єкт будівництва та майнові права на всі складові об'єкти в об'єкті будівництва для подальшої передачі фізичним та юридичним особам згідно з нормами чинного законодавства України. Передача зазначених майнових прав третім особам не потребує укладання сторонами окремого документу (додаткової угоди, акту приймання-передачі тощо). Майнові права на всі складові об'єкти в об'єкті будівництва вважаються переданими стороною-1 та прийнятими стороною-2 в момент підписання сторонами даного договору.
Розділом 4 договору «обов'язки сторони-2» визначено перелік обов'язків, що покладаються на відповідача у справі.
Так, відповідно до положень розділу 4 договору сторона-2 зобов'язана:
4.1 виконувати всі дії (роботи) організаційно-підготовчого етапу будівництва об'єкта, отримати, за сприянням сторони-1, погодження та дозволи.
4.2 замовити чи самостійно розробити проектно-кошторисну документацію, укласти договір з проектною організацією.
4.3 виступати інвестором будівництва об'єкта на умовах повного фінансування усіх заходів, пов'язаних з розробленням, погодженням і затвердженням проектно-кошторисної документації, отриманням дозвільної документації, реєстрацією права власності на належні стороні-2 частини новозбудованого об'єкта та будь-яких інших заходів, пов'язаних з реалізацією цього договору. Виконувати функції замовника будівництва відповідно до даного договору та вимог чинного законодавства.
4.4 вести технічний нагляд за своєчасним і якісним виконанням підрядними організаціями взятих на себе зобов'язань, дотримання будівельних норм і правил, використанням якісних матеріалів, конструкцій і т. ін., відповідністю робіт проектно-кошторисній документації.
4.5 визначити генерального підрядника об'єкту та укласти з ним договір генерального підряду.
4.6 перевіряти обсяги та якість виконаних будівельно-монтажних робіт на об'єкті.
4.7 вести облік витрат на будівництво об'єкта.
4.8 укласти договір та здійснити розрахунки з органами місцевої влади по сплаті пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.
4.9 після введення об'єкту в експлуатацію підписати протокол фактичного розподілу площ, відповідно до часток, визначених договором.
4.10 протягом 40 (сорока) днів від дати введення об'єкта в експлуатацію передати стороні-1 всі документи, необхідні для подальшого оформлення права власності сторони- 1 на належну їй частку в об'єкті.
4.11 компенсувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що призначена для будівництва об'єкта, пропорційно площі забудови стороні-1, починаючи з сьомого місяця від дати державної реєстрації договору оренди до моменту введення об'єкта в експлуатацію. Компенсація. Компенсація орендної плати здійснюється лише у випадку, якщо цільове призначення земельної ділянки буде визначено для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями та паркінгами.
4.12 сприяти у відведенні та зміні цільового призначення земельної ділянки.
4.13 належним чином виконувати усі інші обов'язки, взяті на себе згідно умов даного договору.
Пунктом 8.5 договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
23.08.2017 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору №17-05/2012 від 17.05.2012 року, відповідно до якої сторонами узгоджено внести зміни до договору, зокрема, щодо строку дії договору. Сторони домовилися пункт 8.5 доповнити останнім реченням такого змісту:«Сторони погодили, що цей договір в будь-якому випадку діє до завершення будівництва (тобто до прийняття в експлуатацію та підключення до всіх необхідних інженерних мереж і присвоєння поштових адрес) об'єкта, об'єктів нерухомого майна згідно із затвердженою проектною документацією, якщо інше не впливає з цього договору або не буде прямо передбачено сторонами». Згідно із п. 20 додаткової угоди: «Розділ 10 договору доповнити новим пунктом 10.7 такого змісту: «Сторони стверджують, що цей договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору, не є об'єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла. Частини об'єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній із сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність».
В подальшому, 20.11.2019 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №17-05/2012 від 17.05.2012 року в якій доповнили пункт 4.11 договору другим абзацом такого змісту: «Компенсувати стороні-1 земельний податок, який сплачується стороною-1 за фактичне користування земельною ділянкою, починаючи із 01.12.2019 і до 01.12.2020 року. Така компенсація здійснюється стороною-2 або третьою особою, що визначається стороною-2, на підставі підтверджуючих документів, отриманих від сторони-1».
Позивачем зазначено, що аналіз положень договору, укладеного між позивачем та відповідачем, дає підстави зробити висновок, що обсяг покладених на відповідача обов'язків є досить значним. Так, починаючи із дати підписання договору, а саме 17.05.2012 року і станом на дату подання позовної заяви до суду, жодне із взятих зобов'язань вілповідачем не виконано, що зумовлює наявність істотного порушення умов договору.
Укладаючи договір від 17.05.2012 року та додаткові угоди договору, позивач розраховував на реалізацію проекту, пов'язаного із проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію житлового комплексу на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача, передачею об'єктів будівництва у комплексі фізичним та юридичним особам, в тому числі паркінгу та об'єктів соціальної інфраструктури, а також на компенсацію земельного податку за користування земельною ділянкою, починаючи із 01.12.2019 року та до 01.12.2020 року. Отже, у зв'язку із істотним порушенням умов договору відповідачем, позивач зазнав шкоду, що виражається у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди. Так, лише компенсація земельного податку за визначений період відповідно до додаткової угоди №2 від 20.11.2019 року становить 529 788, 93 грн.
У зв'язку з чим посилаючись на ст. 651 ЦК України просить суд розірвати договір №17-05/2020 від 17.05.2012 із додатковою угодою №1 від 23.08.2017 року та додатковою угодою №2 від 20.11.2019 року, укладений між державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад" та закритим акціонерним товариством "Українська будівельна компанія".
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно з ч.1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що договір може бути розірваний виключно за взаємною згодою сторін та у випадку, передбаченому пунктом 8.3 договору (випадки припинення договору в односторонньому порядку стороною-2).
З матеріалів справи вбачається, що листами від 25.05.2020 року, №25-юр від 03.11.2020 року та « 25-юр від 09.12.2020 року позивач звертався до відповідача з повідомленням на оплату орендної плати (співпрацю в частині компенсації орендної плати за користування земельною ділянкою) за користування земельною ділянкою протягом 2020 року.
Також, листом №25-юр від 25.08.2020 позивачем направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору №17-05/2012 від 17.05.2012 року у зв'язку з систематичним порушенням договору щодо компенсації орендної плати. В якому також зазначено, що просимо вважати вищезазначений договір розірваний із 01.09.2020 року.
Відповідно до ч. 4 статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно п.2.2 договору сторона-1 залишає за собою функції замовника, зокрема: вчинення необхідних дій для відведення земельної ділянки та вжиття комплексу заходів по зміні цільового призначення земельної ділянки з метою забезпечення умов для здійснення житлового будівництва на ній, здійснення функцій землекористувача земельної ділянки окрім функцій забудовника земельної ділянки, які були передані за цим договором стороні-2.
Також, відповідно до договору обов'язками сторони-1 визначено:
- передати стороні-2 вихідні матеріали для проектування, які є у сторони-1 та всю наявну дозвільну документацію по вказаній земельній ділянці (п.3.1),
- погодити проектно-кошторисну документацію на об'єкт будівництва, сприяти отриманню стороною-2 дозволу на виконання будівельних робіт по будівництву об'єктів будівництва (п.3.2),
- виконання обов'язків землекористувача земельної ділянки, у т.ч.: шляхом забезпечення здійснення відведення земельної ділянки, при цьому забезпечення зміни її цільового призначення для будівництва житлового комплексу з блоком соціального обслуговування; укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства; забезпечення використання землі за цільовим призначенням для будівництва об'єкта; сплата орендної плати за користування земельною ділянкою (п.3.4);
- передача відповідачу за відповідним актом приймання-передачі земельної ділянки як будівельного майданчика із зміненим її цільовим призначенням - для будівництва та експлуатації житлових будинків з нежитловими приміщеннями та паркінгами (п.3.5). При чому, така передача мала бути здійснена позивачем у строк не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до початку будівництва;
- сприяння проведенню робіт з підготовки земельної ділянки для будівництва об'єкта та надання за вимогою сторони-2 доступу і сприяння у проведенні будівельних робіт з будівництва об'єкта (п.3.6);
- надавати стороні-2 усі документи, що стосуються земельної ділянки та необхідних для реалізації спільного проекту (п.3.7 договору в редакції додаткової угоди №1 (п.8 угоди));
- разом із стороною-2 виконувати всі необхідні дії та приймати всі необхідні рішення по узгодженню з державними органами влади та місцевого самоврядування, іншими організаціями питань, що пов'язані з наданням відповідних дозволів, документації необхідної для проведення будівельних робіт з будівництва об'єкту, прийняттям в експлуатацію об'єкту (п.3.8),
- повідомляти сторону-2 про всі обставини, які впливають на виконання зобов'язань за цим договором та які суттєво ускладнюють їх чи роблять їх виконання неможливим (п.3.12).
Отже, враховуючи вищезазначені умови договору, для забезпечення відповідачу початкового етапу будівництва об'єкта, можливості отримання дозвільної документації та здійснення належного будівництва об'єкта із здачею його в експлуатацію, позивач попередньо мав виконати свої обов'язки по договору, які є передумовою для початку виконання відповідачем своїх обов'язків, а деякі з них - і спільно з відповідачем.
Так, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані договір оренди земельної ділянки, документи, які б підтверджували відведення земельної ділянки та зміни її цільового призначення для будівництва житлового комплексу з блоком соціального обслуговування (з землі промисловості).
Відповідно до ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже для застосування такої міри відповідальності як розірвання договору за рішенням суду в зв'язку з істотним порушенням умов договору необхідними є наявність неправомірної поведінки відповідача, яка призвела до істотного порушення умов договору, вина та причинно-наслідковий зв'язок та шкода.
Натомість, з поданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що з боку відповідача мала місце винна поведінка. Отже, відсутні всі елементи, які є необхідними для застосування ст. 651 ЦК України та розірвання договору №17-05/2012 від 17.05.2012 року.
Також, суд зазначає, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13).
Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі № 927/784/19.
Щодо твердження позивача щодо того, що у зв'язку з істотним порушенням умов договору відповідачем, позивач зазнав шкоду, що виражається у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, а саме компенсації земельного податку у розмірі 529 788,93 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.11 договору (з врахуванням доповнення згідно додаткової угоди №2), сторона-2 зобов'язана компенсувати орендну плату за користування земельною ділянкою, призначеною для будівництва об'єкта, пропорційно площі забудови стороні-1. Компенсація орендної плати здійснюється лише у випадку, якщо цільове призначення земельної ділянки буде визначено для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями та паркінгами. Компенсувати стороні-1 земельний податок, який сплачується стороною-1 за фактичне користування земельною ділянкою, починаючи з 01.12.2019 р. і до 01.12.2020 р. Така компенсація здійснюється стороною-2 або третьою особою, що визначається стороною-2, на підставі підтверджуючих документів, отриманих від сторони-1.
Так, в матеріалах справи відсутні будь-які надані позивачем докази сплати позивачем земельного податку, його розміру, а також факт надання даних доказів відповідачу та строків виконання такої компенсації.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази порушення умов договору відповідачем в частині компенсації земельного податку.
Крім того, суд зазначає, що договором та додатковими угодами №1 та №2 до нього не передбачено строків реалізації проекту, пов'язаного із проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію житлового комплексу.
Враховуючи вищезазначене, обставини на які посилається позивач, не є істотним порушенням в розумінні статті 651 Цивільного кодексу України.
Таким чином, вимоги позивача щодо розірвання договору №17-05/2020 від 17.05.2012 із додатковою угодою №1 від 23.08.2017 року та додатковою угодою №2 від 20.11.2019 року, укладений між державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад" та закритим акціонерним товариством "Українська будівельна компанія" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову відшкодування судових витрат у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.. 74, ч. 4 ст. 75, ст.ст. 76, 77, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий