ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
25.10.2021Справа № 910/16898/21
Суддя Господарського суду міста Києва Пукшин Л.Г., розглянувши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства "Альфа банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100)
до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13)
про визнання дії неправомірними та скасування наказу
До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Альфа банк" з позовною заявою до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №4124/5 від 27.11.2020.
Дослідивши позовну заяву Акціонерного товариства "Альфа банк", суд дійшов висновку, що у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб.
За приписами частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Як встановлено судом, позовними вимогами Акціонерного товариства "Альфа банк" є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №4124/5 від 27.11.2020, яким було задоволено скаргу ОСОБА_1 від 01.02.2020 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №47987387 від 29.07.2019, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Ященком В.О. щодо державної реєстрації права власності за Банком на житловий будинок, розташований за адресою: Рівненська обл., с. Біла Криниця, вул. Коцюбинського, 14 та земельну ділянку з кадастровим номером 5624680700:02:008:0079.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою Акціонерного товариства "Альфа банк" з наказом Міністерства юстиції України №4124/5 від 27.11.2020 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Банком на житловий будинок та земельну ділянку. Тобто, позовні вимоги заявлено на поновлення порушеного майнового права позивача.
За висновками суду, вказаний судовий спір носить приватноправовий характер та є спором про цивільне право позивача та третьої особи щодо права власності. А тому, під час вирішення судового спору за вимогою про визнання недійсним спірного наказу Міністерства юстиції є необхідним дослідження питання правомірності підстав для набуття Банком права власності на нерухоме майно, а саме дослідження: іпотечного договору №1701/0908/71-142-Z-1 від 30.09.2008, договору про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №1701/0908/71-142-Z-1 від 30.09.2008, кредитного договору №1701/0908/71-142-Z-1 від 30.09.2008, реєстру рекомендованих поштових відправлень, що пересилаються в межах України №156 від 21.06.2019, договорів купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 та 15.06.2012, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням від 21.06.2019, на підставі яких відбулись відповідні реєстраційні дії.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що до моменту прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №47987387 від 29.07.2019, власником житлового будинку, розташованого за адресою: Рівненська обл., с. Біла Криниця, вул. Коцюбинського, 14, та земельної ділянки з кадастровим номером 5624680700:02:008:0079, була фізична особа, яка не має статусу підприємця.
Отже, власником нерухомого майна, щодо державної реєстрації права власності якого існує спір, є фізична особа, яка не має статусу підприємця. За таких обставин, спір не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У частині другій статті 20 Господарського кодексу України визначено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
При цьому суд звертає увагу, що з дати набрання чинності нової редакції ГПК України господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
Такі висновки суду підтверджуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм процесуального права у подібних правовідносинах (постанови від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18), від 27.06.2018 № 534/1898/14-ц (провадження № 14-215цс18), від 07.11.2018 № 755/13532/15-ц (провадження № 14-319цс18), від 13.03.2019 у справі № 0417/12398/2012 (провадження № 14-553цс18)).
За змістом положень статей 2, 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що даний спір не відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, указавши, що "заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії", заява № 21851/03).
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Частиною 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені Акціонерним товариством "Альфа банк", підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження в справі слід відмовити.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Відмовити Акціонерному товариству "Альфа банк" у відкритті провадження у справі.
2. Позовну заяву та додані до неї документи повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили 25.10.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги у строк визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Л. Г. Пукшин