Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" червня 2010 р. Справа № 60/113-10
вх. № 3250/4-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, паспорт серія НОМЕР_3
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 11357,49 грн.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 основного боргу у розмірі 10119,41 грн., пені у розмірі 675,47 грн., річних у розмірі 297,35 грн. та інфляційних у розмірі 265,26 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем 01.10.2009р. було укладено договір суборенди №17 на тимчасове використання адміністративних приміщень площею 37,7 кв.м. та складських приміщень площею 68,5 кв.м. Однак відповідач свої зобов'язання по оплаті за отримані в суборенду приміщення виконує неналежним чином, з урахуванням чого станом на 19.03.2010р. виникла заборгованість у розмірі 10119,41 грн. та нараховано пеню, 18% річних та інфляційні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 квітня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17 травня 2010 року о 10:20 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 травня 2010 року розгляд справи було відкладено на 01 червня 2010 року о 11:20.
Позивач 01 червня 2010 року надав заяву про уточнення позовних вимог (вх.12194), відповідно до якої зменшив розмір позовних вимог до 11250,37 грн., а саме просить суд стягнути з відповідача 9885,50 грн. основного боргу, 726,75 грн. пені та 638,12 грн. річних.
В обґрунтування уточнень позивач посилається на те, що відповідачем було здійснено оплату за жовтень 2009 року в сумі 2477,10 грн. та за листопад 2009року в сумі 2500,00 грн., з урахуванням чого заборгованості відповідача за листопад 2009 року не існує.
До заяви про уточнення позовних вимог позивачем було надано розрахунок позовної заяви, ксерокопію копії квитанції № 096813 від 01.10.2009 року та № 068104 від 30.11.2009 року, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, квитанцію від 01.06.2010 року та опис вкладення від 01.06.2010 року. Суд дані документи приймає та долучає до матеріалів справи.
Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає, що уточнення позовних вимог відповідно до яких позивач зменшив розмір позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому приймаються судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих уточнень.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином під розписку у судовому засіданні 17 травня 2010 року. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 01 жовтня 2009 року було укладено договір суборенди №17.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч.1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., орендатор (позивач) передає, а суборендар (відповідач) приймає у строкове платне використання адміністративні приміщення площею 37,7 кв.м. та складські приміщення площею 68,5 кв.м., які розташовані за адресою: 61075, АДРЕСА_3. Орендні адміністративні приміщення площею 37,7 кв.м. розташовані на 2-му поверсі будівлі літ. «Г-4» кім. №2-11. Орендні складські приміщення площею 68,5 кв.м. розташовані на 2-му поверсі будівлі літ. «В-2», кім. №27.
Згідно п.2.1. Договору позивач зобов'язався передати в суборенду приміщення для тимчасового використання відповідачем згідно з предметом даного договору.
Пунктами 3.1. та 3.2. Договору встановлено, що прийомка - передача орендних приміщень здійснюється протягом п'яти днів з моменту підписання даного договору представниками сторін. Передача приміщень проводиться за актом прийому - передачі. Орендні приміщення вважаються переданими в оренду з моменту підписання акту прийому - передачі.
Позивач передав відповідачу спірні приміщення, що підтверджується актом прийому - передачі приміщення від 01 жовтня 2009 року., а відповідач прийняв спірні приміщення.
Відповідач у попередньому судовому засіданні посилався на той факт, що відповідач впродовж певного часу не використовував спірні приміщення та зазначив про припинення дії договору, однак дані обставини відповідачем не доведені, виходячи з наступного.
Згідно ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно п.5.1. Договору у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов'язаний у останній день строку дії договору суборенди передати позивачу приміщення у стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу.
Відповідно до п.5.2. Договору передача приміщення проводиться представниками сторін за актом прийому - передачі. В момент підписання акту прийому - передачі відповідач передає позивачу ключі від орендних приміщень.
Згідно п.8.4. Договору у разі порушення умов даного договору, а також за іншими обставинами, передбачених законодавством України, позивач має право достроково розірвати договір, повідомивши відповідача в строк не менш ніж за місяць до дати розірвання договору.
Пунктом 9.1. Договору встановлено строк дії договору до 30 вересня 2012 року.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору, відсутній акт повернення спірних приміщень, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на припинення строку дії договору та наявність обставин, що зумовили припинення можливості користування спірним майном.
Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до п.1.4. Договору вартість орендних приміщень вказана у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно додатку №1 до спірного договору (протокол узгодження величини орендної плати) від 01 жовтня 2009 року щомісячна орендна плата за оренду адміністративних приміщень становить 1244,10 грн., а за оренду складських приміщень - 1233,00 грн., загалом 2477,10 грн. Даний додаток №1 підписаний представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача.
Відповідно до п.4.1. Договору за вказані у розділі 1 договорі приміщення відповідач сплачує позивачу орендну плату. Оплата проводиться за кожний місяць авансом з оплатою до 5-го числа кожного місяця.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договорів в частині надання приміщення, однак відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання по оплаті орендної плати, сплативши лише за жовтень 2009 року - 2477,10 грн. та за листопад 2009 року - 2500,00 грн., що підтверджується наданими копіями квитанцій №096813 від 01.10.2009р. та №068104 від 30.11.2009р., з урахуванням чого відповідачем залишилася несплачена орендна плата за грудень 2009 року в сумі 2454,20 грн., за січень 2010 року в сумі 2477,10 грн., за лютий 2010 року в сумі 2477,10 грн., за березень 2010 року в сумі 2477,10 грн., всього 9885,50 грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, доказів повернення спірних приміщень, дострокового припинення дії договору, наявності обставин, що зумовили припинення можливості користування спірним майном, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 9885,50 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 726,75 грн. та 18% річних в сумі 638,12 грн.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.6.1. Договору сторони встановили, що відповідач несе відповідальність за договором, зокрема, у разі прострочки по сплаті орендних та додаткових платежів - пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу, а також 18% річних від суми заборгованості.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що відповідачем нараховано пеню з урахуванням приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а саме за період з 06.12.2009р. по 01.06.2010р. нараховано 242,60 грн., за період з 06.01.2010р. по 01.06.2010р. нараховано 203,12 грн., за період з 06.02.2010р. по 01.06.2010р. нараховано 159,99 грн. та за період з 06.03.2010р. по 01.06.2010р. нараховано 121,04 грн. Всього станом на 01.06.2010 року нараховано 726,75 грн. пені.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по сплаті орендної плати в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 726,75 грн., нарахованої станом на 01.06.2010 р., відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню в сумі 726,75 грн.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з умов договору сторони встановили річні у розмірі 18%, з урахуванням чого перевіривши нарахування 18% річних, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 18% річних в сумі 638,12 грн., оскільки розрахунок позивача не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 112,50 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 759, 762, 774 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 216, 217, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Прийняти до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зменшено розмір позовних вимог до 11250,37 грн. та продовжити розгляд справи з її урахуванням.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61075, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (фактична адреса: 61075, АДРЕСА_3, місцезнаходження: 04119, АДРЕСА_1, т/р №НОМЕР_4 в АТ «УкрСіббанк», МФО 351005, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість в сумі 9885,50 грн., пеню в сумі 726,75 грн., 18% річних в сумі 638,12 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 112,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Повний текст рішення по справі №60/113-10 підписано 07 червня 2010 року.