Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" червня 2010 р. Справа № 63/106-09
вх. № 5637/6-63
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Сергієнко С.М., довіреність від 15.04.2010 року; відповідача - Таш"ян Р.І., довіреність б/н від 26.06.2009 року,
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс", с. Високий
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігант", м. Харків
про стягнення 92006,73 грн., -
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь вартість неповернутого орендованого майна на загальну суму 92006,73 грн. Позов обґрунтовано статтею 785 ЦК України. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
20.04.2010 року до господарського суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій він просить суд стягнути з відповідача 92006,73 грн. вартості неповернутого майна; 30444,20 грн. збитків по оплаті штрафних санкцій та послуг адвоката; 1225,06 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Вказана заява, ухвалою від 20.04.2010 року, прийнята судом до провадження та розгляд справи продовжений з її урахуванням.
До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.
В судовому засіданні 01.06.2010 року представник позивача підтримує позов у повному обсязі.
В судовому засіданні 01.06.2010 року представник відповідача проти позову заперечує в повному обсязі.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 01 червня 2010 року до 12 години 00 хвилин 02 червня 2010 року.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.
08.08.2000 року, 14.02.2005 року та 01.01.2006 року між сторонами були укладені договори оренди обладнання, відповідно до умов яких орендодавець (далі - позивач) для забезпечення реалізації пива ТМ "Оболонь" та збільшення об'ємів реалізації та популяризації ТМ "Оболонь" передає, а орендар (далі - відповідач) приймає в оренду обладнання, відповідно до акту прийому-передачі обладнання.
На виконання умов договорів, позивач передав відповідачу обладнання. Факт передачі обладнання підтверджується актами прийому-передачі № ТП-0000279 від 06.06.2006 року, № ТП-0000228 від 29.04.2006 року, № 343 від 18.08.2004 року, № 331 від 06.08.2004 року, № 340 від 14.08.2004 року, № 28 від 07.05.2002 року, № ТП- 0000218 від 23.04.2007 року.
04.07.2008 року позивачем на адресу відповідач була направлена претензія № 107/2008 (вих. номер 189) з вимогою повернути отримане обладнання або відшкодувати його вартість у розмірі 92006,73 грн.
Відповідачем до відзиву на позовну заяву, наданому до господарського суду 11.08.2010 року, був наданий акт № ТП-0001345 від 23.10.2008 року, відповідно до якого відповідач повернув позивачу орендоване обладнання.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Ухвалою від 07.09.2009 року господарським судом по справі № 63/109-06 призначалась судова експертиза та вирішення експертів були поставлені запитання: чи підтверджується документально наявність заборгованості ТОВ "Гігант" перед ТОВ "Тандем плюс" в частині повернення орендованого майна в рамках договорів № 130 від 08.08.2000 року, № 247/1 від 14.02.2005 року та № 85/1 від 01.01.2006 року та підтверджується документально факт передачі (повернення) орендованого майна за актом приймання-передачі від 23.10.2008 року?
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 8468 в обсязі наданих на дослідження документів підтвердити документально наявність заборгованості відповідача перед позивачем не надається можливим, як в свою чергу не надається можливим підтвердити документально факт передачі орендованого майна за актом приймання передачі від 23.10.2008 року.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 92006,73 грн. вартості неповернутого майна є необґрунтованою, вона не підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, спростована відповідачем, та суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки по оплаті штрафних санкцій та послуг адвоката на загальну суму 30444,20 грн.
Згідно статті 22 ЦК України, до збитків, право на відшкодування яких має особа в результаті порушення її цивільного права, належать витрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Виходячи з системного аналізу правових норм Цивільного кодексу України, збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності, являють собою ті негативні наслідки, які виникають у кредитора як невідворотний результат порушення боржником свого зобов'язання. Таким чином, необхідною умовою стягнення збитків є наявність причинного зв'язку між збитками, що виникли у кредитора, та порушенням зобов'язання, де збитки є наслідком, а невиконання зобов'язання -причиною.
Позивач не довів суду якими саме діями відповідача завдані позивачу ці збитки.
Крім того, суд зазначає, що з прийняттям Закону України від 21.06.2001 р. “Про внесення змін до Арбітражно го процесуального кодексу України”, який набрав чинності 05.07.2001 р., ст. 44 Господарсь кого процесуального кодексу до складу судових витрат віднесено оплату послуг адвоката.
До набрання чинності зазначеним законом оплата послуг адвоката відшкодовувалася як збитки. Правовою підставою цього виступав п. 10 чинної на той час редакції Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України”. Цей пункт рекомендації визначав, що витрати позивачів і відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг юридичних фірм, пра вових організацій, адвокатів з надання останніми правової допомоги у веденні справи в арбі тражному (нині - господарському) суді, не належать до складу арбітражних (нині - судових) витрат. Ці витрати належать до збитків сторін і відшкодовуються в загальному порядку. На даний час відповідно до п. 10 Роз'яснень Вищого Арбітражного суду N 02-5/78 від 04.03.98 р. (із змінами і доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані зі сплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адво катських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати пов'язані зі сплатою державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 22, 525, 526, 530, 759 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
рішення підписане 02 червня 2010 року