Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" травня 2010 р. Справа № 38/20-10
вх. № 367/6-38
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя
суддя
суддя
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_2 - за довір. б/н від 02.03.2010 р.;
відповідача - Савенко В.В. - за довір. № 02-047/657 від 09.12.2009 р.; 3-й особи - не з"яивився,
розглянувши справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії
за участю: 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національни банк України в особі Харківського обл. управління,
про визнання недійсним договору кредиту.
Вимоги позовної заяви фізичної особа - підприємця ОСОБА_1 полягали у визнанні недійсним Договору кредиту № 805/6/18/7-156 від 19.09.2007 р.
У відповідності до ст. 22 ГПК України позивач доповнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним Договір відновлюваної кредитної лінії від 19.9.2007 р. № 805/6/18/7-156, визнати недійсним Іпотечний договір від 19.09.2007 р. № 805/13/18-5/7-959, зобов'язати Харківську філію ДП «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи щодо заборон відчуження та іпотеки нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 270,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19. Свої вимоги позивач ґрунтує на тих обставинах, що під час укладення спірного договору його сторони не врахували вимог законодавства та визначили зобов'язання в іноземній валюті, а також спосіб виконання грошових зобов'язань з боку позивача в іноземній валюті, що потребує індивідуальної ліцензії.
Позивач та його представник вказані позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач - Акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» вважає, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства через ті обставини, що позивач отримав кредитні кошти як фізична особа, що не має статусу підприємця, тому даний спір не підсудний господарському суду. З огляду на вказане, відповідач просить припинити провадження у справі. Реагування по суті позову від відповідача не було.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору на стороні відповідача - Національний банк України в особі Управління НБУ в Харківській області надала до суду відзив, в якому вважає позовні вимоги безпідставними.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, колегія суддів встановила наступне:
Між позивачем та відповідачем укладено Договір відновлюваної кредитної лінії від 19.9.2007 р. № 805/6/18/7-156, за умовами якого позивач отримав у строкове платне користування грошові кошти в сумі 240000,00 дол. США. За умовами договору грошові зобов'язання між сторонами визначено в іноземній валюті - доларі США.
Під час розгляду справи суд витребував у відповідача документи, які передували укладенню спірного договору, що вказують на статус осіб, між якими укладено договір. На вимогу суду до судового розгляду відповідач надав документи, з яких вбачається, що хоча в оспорюваних договорах не йдеться про статус позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, всі питання щодо видачі кредиту, оцінки платоспроможності здійснювались банком по відношенню до позивача як приватного підприємця, що зумовлює висновок про господарський характер спірних правовідносин та, як наслідок, про підсудність даної справи господарському суду. Тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі.
Фактичні обставини свідчать, що позивач після укладення спірного договору отримав кредитні кошти в іноземній валюті - доларі США в обумовленій між сторонами спору сумі та зобов'язався повертати ці кошти відповідачу відповідно з графіком, який є додатком до спірного договору.
В обґрунтування позову позивач звертає увагу суду на те, що згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а також використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребують індивідуальної ліцензії Національного банку. Проте на момент укладення спірного договору, а також під час виконання зобов'язань за ним, його сторони не мали індивідуальних ліцензій на виконання окремих валютних операцій, що вказує на їх незаконність.
Відповідач має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій у формі письмового дозволу, виданого Національним банком, який був наявним на момент укладення спірного договору. Це узгоджується з приписами ст.ст. 44, 47, 56 Закону України «Про Національний банк України».
Згідно ч. 5 ст. 6 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відтак, позивач не потребує індивідуальної ліцензії на одержання валютних коштів та здійснення платежів у валюті.
Також суд враховує ті фактичні дані, що на момент укладення спірного договору відповідачем в повному обсязі виконано вимоги постанови Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168, якою затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що мало наслідком підписання спірного договору з боку позивача. Тобто, на час укладення оспорюваного кредитного договору відповідачем було виконано усі вимоги чинного законодавства, які регулюють питання надання кредитів в іноземній валюті, що вказує на правомірність спірного договору.
Крім того, колегія суддів вважає належним зазначити, що згідно ст. 524 ЦК України сторони у зобов'язанні мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а ст. 533 ЦК України передбачає, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом., використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З викладеного вище колегія суддів доходить висновку, що відповідач на підставі отриманої ліцензії на здійснення банківських операцій та письмового дозволу на валютні операції мав право укладати кредитні договори в іноземній валюті. Зміст спірного кредитного договору надає можливість пересвідчитись, що його сторони на момент укладання дотримались усіх обов'язкових умов чинного законодавства, що свідчить про правомірність договору.
З приводу наявності ліцензії позивача на здійснення валютних операцій з повернення валютного кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у валюті, судова колегія вважає належним зазначити, що відсутність такої ліцензії прав позивача не порушує. Ліцензією є дозвіл Держави певним суб'єктам права на вчинення відповідних дій і постановка питання про наявність або відсутність ліцензії в контексті захисту певних матеріальних прав можлива Національним банком України. Останній, здійснюючи банківське регулювання та нагляд і будучи учасником даного процесу, підстав для звернення з самостійними вимогами на предмет позову не знайшов.
Оскільки вимоги про визнання недійсним Іпотечного договору від 19.09.2007 р. № 805/13/18-5/7-959 та зобов'язання Харківської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи щодо заборон відчуження та іпотеки нерухомого майна -нежитлового приміщення загальною площею 270,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, обґрунтовано недійсністю Договору відновлюваної кредитної лінії від 19.9.2007 р. № 805/6/18/7-156, колегія суддів вважає належним відмовити в позові повністю.
Судові витрати підлягають покладення на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
В позові відмовити повністю.
Повний текст рішення підписано судом 25.05.2010 р.
Головуючий суддя
суддя
суддя