Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" травня 2010 р. Справа № 33/122-10
вх. № 3998/3-33
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Калініна О. О., дор. № 01-62юр/4585 від 09.06.2009 р. відповідача - Ніконова О. П., дор. № 350 від 21.04.2010 р.
розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго", м. Харків
до Інституту патології хребта та суглобів ім. проф. Ситенка М. І. АМНУ, м.Харків
про стягнення 3197,26 грн.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 3197,26грн., у тому числі 517,28 по ПДВ на ППЕ, 1590,79грн. пені, 674,75грн. інфляційних витрат, 134,95грн. ПДВ на індекс інфляції, 232,91грн. 3% річних та 46,58грн. ПДВ на 3% річних за договором №060056 про постачання електричної енергії, укладеним між сторонами 04.02.06р. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не сплачена.
Представник позивача в судовому засіданні надав до суду уточнення позовних вимог, в яких просить стягнути на свою користь 555,98грн., у тому числі 517,28грн. по ПДВ на ППЕ, 32,25грн. інфляційних витрат та 6,45грн. ПДВ на індекс інфляції.
Оскільки у відповідності до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підстави або предмет позову, збільшити або зменьшити розмір позовних вимог і це не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, суд приймає уточнення позовних вимог до розгляду.
Враховуючи вищевикладене, предметом розгляду по справі є позовні вимоги, заявлені в заяві про уточнення позовних вимог від 20.05.2010р.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що у грудні 2009р. відповідач не перевищував договірну велечину електричної енергії, у зв'язку з чим на адресу позивача був направлений лист №34 від 22.01.10р. з проханням ліквідувати нарахування за перевищення договірних величин електричної енергії на загальну суму 517,28грн. Також зазначив, що платіжними дорученнями №0000072, №0000073 та №0000074 від 26.04.10р. були сплачені штрафні санкції обумовлені договором.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
04.02.06р. між сторонами був укладений договір №060056 про постачання електричної енергії.
Відповідно до умов договору позивач зобов'язався постачати електричну енергію, як різновид товару, а відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати вартість електричної енергії та інші платежі згідно з умовами додатку №2 до Договору.
П.5.2 Договору між сторонами визначені договірні величини споживання електричної енергії на жовтень 2006 року, про що укладено Додаток № 1 до Договору, але відповідачем у зазначений період була використана електрична енергія в обсягах, що перевищує встановлені величини споживання електричної енергії, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу борг за перевищення договірних величин за жовтень 2006 року на загальну суму 2586,38грн., який відповідачем був сплачений (п/д № U357084 від 28.02.2007р. на суму 750,00грн., п/д № U326101 від 27.02.07р. на суму 800,00грн., п/д № U563532 від 22.03.07р. на суму 600,00грн. та п/д № U597271 від 28.03.07р. на суму 436,38грн.).
Позивач донарахував відповідачу ПДВ на нарахування за перевищення договірних величин, на суму 517,28грн., з посиланням на те, що суми перевищення договірних величин повинні включатись до бази оподаткування.
Розглянувши правомірність заявлених вимог, суд вважає необхідним в цій частині в позові відмовити з наступних підстав.
Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об*єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов*язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв*язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Суд вважає, що позивач безпідставно ототожнює ціну поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту відповідачем електричну енергію в об*ємі понад договірну величину за розрахунковий період. Договором встановлюється певні об*єми електроенергії, а за те, що користувачі споживають електроенергію за межами договору законодавець передбачив, що до них застосовується підвищення плати, що за своєю правовою суттю є фактично штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору. Зважаючи на те, що суми штрафних санкцій не включені Законом України "Про податок на додану вартість" до бази оподаткування податком на додану вартість, у позивача відсутні законні підстави самостійно доповнювати норму Закону додатковими положеннями.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 517,28грн. заборгованості по ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії не підлягають задоволенню.
За розрахунком позивача, наданим до уточнення позовних вимог, відповідачем порушено строки оплати за договором за грудень 2009р.
Оскільки згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми боргу, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних, тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 32,25грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 6,45грн. ПДВ на індекс інфляції суд вважає необхідним в позові відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об*єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов*язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв*язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 6,45грн. ПДВ на індекс інфляції не підлягають задоволенню.
У відповідності із ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 5,92грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 13,69грн. покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Прийняти уточнення позовних вимог до розгляду.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Інституту паталогії хребта та суглобів ім. М.І.Сітенка (61024, м.Харків, вулПушкінська,80, в тому числі п/р 35212020000110 УДК в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 02012214) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул.Плеханівська, 149, у тому числі п/р 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ „Базіс”, МФО 351599, код ЄДРПОУ 00131954) заборгованість з індексу інфляції в розмірі 32,25грн., 5,92грн. витрат по сплаті державного мита та 13,69грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Суддя
Рішення підписане 21.05.2010р.