Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" травня 2010 р. Справа № 47/103-10
вх. № 2352/5-47
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Несімяна В.Є. довіреність №22-01/10 від 22.01.10 р.;
відповідача - Василіу С.В. довіреність б/н від 01.04.10 р.;
розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Колор ХІМ", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТКП Дона", м. Харків
про стягнення 36359,73 грн.
Приватного підприємства "Колор ХІМ" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТКП Дона" основної заборгованості у розмірі 23541,86 грн., пені у розмірі 10 593,45 грн., індексу інфляції у розмірі 1671,45 грн. та 3% річних у розмірі 552,97 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки № 26/05-1 від 26.05.2009 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 363,30 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
У судовому засіданні 21 квітня 2010 року оголошувалась перерва до 19 травня 2010 року о 12-00 годині.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Окрім того, позивач надав 19 травня 2010 року документи згідно супровідного листа вх. № 9647, які долучені судом до матеріалів справи.
Присутній представник відповідача позов Приватного підприємства "Колор ХІМ" визнає в частині основної заборгованості у розмірі 23 541,86 грн., проти стягнення пені у розмірі 10 593,45 грн., індексу інфляції у розмірі 1671,45 грн. та 3% річних у розмірі 552,97 грн. заперечує. Також через канцелярію господарського суду 06 травня 2010 року відповідачем надано клопотання (вх.№9926) про розстрочку виконання рішення терміном на три місяці, у зв"язку з тяжким фінансовим та матеріальним становищем, та документи згідно переліку до клопотання, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник позивача проти надання відповідачу розстрочки виконання рішення заперечував та пояснив, що відповідачем у довгий термін заборгованість у розмірі 23 541,86 грн. не сплачується, тому наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін господарським судом встановлено, що 26 травня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання товару № 26/05-1 (далі за текстом - договір).
Відповідно до умов вищевказаного договору позивач зобов"язався систематично постачати і передавати товар у власність Відповідачу, а Відповідач зобов'язався прийняти цей товар та здійснювати оплату на умовах Договору.
Відповідно до п.3.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахування 50% коштів на розрахунковий рахунок Позивача та сплатою 50% з відстрочкою платежу, але не більше, як 7 (сім) календарних днів з дня відгрузки товару зі складу Позивача, підставою для оплати товару є передані Відповідачу товарної накладної та податкової накладної.
Відповідно до п.3.3. Договору, ціна на товар зазначається у рахунку фактурі.
Згідно до рахунку фактури № КХ-2605-7 від 26 травня 2009 року сума переданого відповідачу за Договором товару складає 68 541,86 грн.
Сума переданого Відповідачу товару за Договором, підтверджується видатковою накладною № КХ-2905-2 від 29 травня 2009 року на суму 68541,86 грн., довіреністю на отримання товару №35 від 28 травня 2009 року та податковими накладними: № 2705.4 від 27.05.09 на суму 40000,00 грн., № 2905.2 від 29.05.09. на суму 28541,86 грн.
Позивачем належним чином та в належний строк були виконані зобов'язання за Договором, що підтверджується підписаними Відповідачем видатковими накладними та наданням довіреності на отримання товару від 28 травня 2009 року №35.
Відповідачем було частково сплачено суму боргу у розмірі 45000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 25 від 27 травня 2009 року на суму 40000,00 грн., № 52 від 09 червня 2009 року на суму 5000,00 грн., тому борг відповідача перед позивачем складає 23541,86 грн.
Таким чином, товар за Договором був переданий у власність Відповідача 29 травня 2009 року, а кінцевий строк сплати грошових коштів згідно п.п. 3.2 Договору настав через 7 (сім) календарних днів, тобто 04.06.2009 року. Починаючи з 05.06.2009 року-по 19.03.2010 року та на час подання позову сума заборгованості Відповідачем не сплачена у розмірі 23541, 86 грн.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем умов Договору Позивачем було направлено претензію, з вимогою сплатити борг, але відповідач на претезію не відреагував та суму боргу у розмірі 23541,86 грн. не сплатив.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не проти наявності заборгованості не заперечує, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 23541,86 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 10 593,45 грн., індекс інфляції у розмірі 1671,45 грн. та 3% річних у розмірі 552,97 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1 Договору, за порушення умов Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, в тому числі неотриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування інфляційних 3% річних та пені згідно розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що сума пені є необґрунтованою, такою що нарахована не у відповідності до чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме пеня в сумі 650,14 грн., інфляційні у розмірі 1671,45 грн. та 3% річних у розмірі 552,97 грн.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком на три місяці, та приймаючи заперечення позивача проти задоволення даного клопотання, дійшов до висновку про відмову в його задоволенні, оскільки викладені відповідачем у клопотанні обставини не підтверджуються матеріалами справи, крім того, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому, господарський суд вважає, що не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення скрутне фінансове становище. До того ж, відповідач не довів суду наявність виняткових випадків та обставин щодо неможливості своєчасно розрахуватися, у зв'язку з чим підстави для надання відстрочки виконання рішення суду відсутні.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 264,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 172,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 626, 693 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженоювідповідальністю „ПТКП ДОНА" (61017, м. Харків, вул. Котлова, 168, к.507, код ЄДРПОУ 33607894, р/р 26000060384343 у відділенні № 1 ХГРУ „ПриватБанку" м. Харкова, МФО 351533) на користь Приватного підприємства „КОЛОР ХІМ" (04073, м. Київ, вул. Курснівська, 18, код ЄДРПОУ 32206028, р/р 2600317894001 в АВ „Київська Русь" в м. Києві, МФО 319092) суму основного боргу у розмірі 23 541,86 грн., інфляційні у розмірі 1671,45 грн., 3% річних у розмірі 552,97 грн., пеню у розмірі 650,14 грн., держмито у розмірі 264,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 172,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В частині стягнення 9 943,31 грн. пені в задоволенні позову - відмовити.
4. У задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення - відмовити.
Суддя
Справа №47/103-10
Повний текст рішення підписано 19 травня 2010 року.