303/3471/21
2/303/1205/21
22 жовтня 2021 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі
головуючої - судді Монич В.О.
за участю секретаря судових засідань Рега В.В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Кольчинської селищної ради Мукачівського району про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Кольчинської селищної ради Мукачівського району про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами щодо наявності у позивача всіх правових підстав для визнання за нею права власності на вищевказане спадкове майно за ОСОБА_3 , який був його забудовником.
Необхідність вирішення такого питання у судовому порядку, пов'язана з тим, що дядькопозивача за час свого життя, та за умови фактичного користування домоволодінням, не оформив право власності на нього, в зв'язку з чим позивачу було відмолено у видачі Свідоцтва про право власності на спадкове майно.
Представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують, просять його задоволити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на адресу суду подано заяву про розгляд справи у відсутності їх представника.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті без фіксування судового процесу.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 і за життя залишив заповіт від 18.06.2014 року на випадок своєї смерті, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося залишив своїй племінниці ОСОБА_1 (а.с.7).
Згідно з даними листа «Про надання інформації» № 1223/22.7-26 від 25.11.2020 року, Мукачівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) повідомляє про наявність актових записів про смерть: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного виконкомом Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області 04.11.2019 року № 65, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного виконкомом Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області 10.02.2015 року № 13, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного виконкомом Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області 06.10.2012 року № 49, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеного виконкомом Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області 26.08.2006 року № 65 (а.с.9).
У відповідності до довідки від 21.07.2020 № 02-9-6/344 Кольчинської селищної ради на день смерті ОСОБА_3 , мешканця АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 були зареєстровані: дружина - ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , син - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , син - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , за вищевказаною адресою ніхто не був зареєстрований (а.с.10).
В матеріалах справи міститься технічний паспорт на будинок за предметом позовних вимог (а.с. 12-16) з відображеними в ньому технічними характеристиками вказаного об'єкта нерухомості, рік побудови будинку - 1968.
Згідно довідки Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області від 05.06.2020 року №02-9-6/247, забудовником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.11).
На підставі постанови приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Лукач Т.М. від 11.03.2021 року № 13/02-31 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що вчинення такої нотаріальної дії суперечить законові та подані не всі відомості та документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії (а.с. 19).
Відповідно до положень ст.100 та ст.101 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який діяв на час володіння померлими батьками позивача спірного житлового будинку, громадяни могли мати у власності житловий будинок.
Статтею 100 ЦК Української РСР визначалось, що в особистій власності громадян може бути зокрема і жилий будинок. При цьому, глава десята цього кодексу не пов'язувала наявність такого права з його обов'язковою державною реєстрацією. Та навпаки, ст.128 ЦК Української РСР визначався момент виникнення права власності у набувача майна за договором з моменту передачі речі.
Відповідно до ст.134 ЦК Української РСР відчуження жилого будинку, що знаходиться в сільській місцевості можливо було лише за умови, коли громадянину в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку.
До серпня 1992 року оформлення права власності на ці будинки проводили органи місцевого самоврядування на основі висновку про технічний стан будинку, складений у бюро технічної інвентаризації і документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений об'єкт, відповідно до листа Держбуду від 23.03.1999 року та п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09.09.2009 року № 1035 «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, спорудженими без дозволу на будівництво».
Та після прийняття Верховною Радою Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ці об'єкти приймають в експлуатацію як самовільно побудовані, але відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осіб. Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Це означає, що правові засади прийняття в експлуатацію об'єктів, побудованих до 05.08.1992 року, відсутні.
До того ж, як роз'яснює Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Інформаційному листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, у період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року державна реєстрація нерухомого майна не проводилася в сільській місцевості, а право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради.
Згідно довідки Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області від 05.06.2020 року №02-9-6/247, забудовником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.11).
Відповідно до пункту 4 зазначеної Інструкції Мінкомгоспу УРСР 31.01.1966 р. реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності, та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР. Тобто, Інструкцією не встановлювався обов'язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.
Проте, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Від спадщини на вищевказане будинковолодіння ОСОБА_1 не відмовлялася, фактично її прийняла, оскільки вступила у володіння та користування спадковим майном.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.
З метою оформлення своїх спадкових прав позивач звернувся до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва на спадщину у зв'язку з тим, що вчинення такої нотаріальної дії суперечить законові та подані не всі відомості та документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії (а.с. 19).
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено право звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину. ВССУ в Листі №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» також зазначив, що коли перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, то його право має бути визнано в судовому порядку; за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Листом Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена, або коли правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Відповідно ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені.
Згідно ст. 1296 ч.3 цього Кодексу відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У відповідності до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Враховуючи доводи позивача, що викладені в позовній заяві, а також наявні в матеріалах справи підтверджуючі докази, суд вважає, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вимоги про відшкодування судових витрат позивачем не ставилось, тому такі слід віднести за її рахунок.
Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 10, 76, 78, 79, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, п.п.1.13, розділу УП Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року за № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року за № 1692/5), суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 задоволити.
Визнати право власності на домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Кольчинська селищна Мукачівського району Закарпатської області, код смт.Кольчино Мукачівського району, вул..Корятовича,13 Закарпатської області.
Головуючий: В.О.Монич