справа № 761/43031/19 головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В.
провадження № 22-ц/824/11610/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
18 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській», поданою директором - ОСОБА_4, на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестреконструкція», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ситницька Таміла Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі недійсним,-
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестреконструкція», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ситницька Таміла Олександрівна та просило: визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 04.12.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестреконструкція», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. та зареєстрований в Реєстрі за № 1810.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Дім на Пушкінській» є власником будинку (майнового комплексу) № 33А (літ. А, Б, В) та житлових будинків № 35 А , 35 Б , 37 А , 37 Б на вул. Пушкінській у м. Києві на підставі Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 10.06.2010 року та 15.07.2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 1259, 1243, 1256, 1251, 1994. Вказані будинки розташовані на земельній ділянці, зареєстровані у міському земельному кадастрі з обліковим № 76:052:008. Під час розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на вул. Пушкінській, 33 А , 35 А , 33 Б , 37 А , 37 Б позивачем було встановлено, що частина земельної ділянки з обліковим номером № 76:052:008 було введено до складу земельної ділянки з місцем розташування: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Велика Васильківська, 6 . Також, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що на вказаній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Велика Васильківська, 6 , нібито знаходиться нерухоме майно, яке на праві приватної власності належить ТОВ «Керівник проекту Спецбудренконструкція». Водночас, позивач вказує, що в дійсності на вказаній земельній ділянці знаходяться гаражні бокси, які належать мешканцям будинку № 6 по вул. Велика Васильківська , а також іншим фізичним особам, і частково, вказана земельна ділянка введена до складу земельної ділянки позивача.
У подальшому, позивачу стало відомо, що 04.12.2015 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 30.09.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. за реєстровим номером 1388, діяв ОСОБА_2 , та ТОВ «Інвестконструкція», укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. та зареєстрований у Реєстрі за № 1810, предметом якого є нібито передача у власність нежитлових будівель в літері «А» по АДРЕСА_1 , площею 796,8 кв.м.На підставі вказаного договору на належний позивачу на праві приватної власності будинок (майновий комплекс) № 33 А (літ. А, Б, В) по вул. Пушкінській у м. Києві , шахрайським способом було зареєстровано право власності за ТОВ «Інвестконструкція», зокрема, на нежитлову будівлю в літері «А», АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки фактично відбулося заволодіння земельною ділянкою під неіснуючою нерухомістю, яка знаходиться у користуванні позивача. Про недійсність договору, також, свідчить й те, що відповідачі під час укладення оспорюваного договору не мали наміру створювати наслідки, які ним обумовлюються, адже продавець ніколи не мав у власності нерухомого майна, що є предметом договору, а покупець, у свою чергу, мав на меті шахрайським способом заволодіти грошовими коштами третіх осіб після перепродажу неіснуючої нерухомості.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській»подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
При цьому, зазначає, що в результаті протиправних дій відповідачів відбулося заволодіння земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні позивача. Порушено право ТОВ «Дім на Пушкінській», як власника нерухомого майна та землекористувача, адже реєстрація будинку, ставить під загрозу право позивача на володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Вказує, що факт шахрайського заволодіння майновим комплексом по вул. Пушкінській, 33-А та земельною ділянкою під ним підтверджується вироком суду.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта - Клименко К.С. просив апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, щоТОВ «Дім на Пушкінській» є власником будинку (майнового комплексу) № 33А (літ. А, Б, В) та житлових будинків № 35 А , 35 Б , 37 А , 37 Б на вул. Пушкінській у м. Києві на підставі Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 10.06.2010 року та 15.07.2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 1259, 1243, 1256, 1251, 1994. Вказані будинки розташовані на земельній ділянці, зареєстрованій у міському земельному кадастрі з обліковим № 76:052:008.
04 грудня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 30 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. за реєстровим номером 1388, діяв ОСОБА_2 , та ТОВ «Інвестконструкція», укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. та зареєстрований у Реєстрі за № 1810, предметом якого є передача у власність нежитлових будівель в літері «А» по АДРЕСА_1 , площею 796,8 кв.м.
Звертаючись з позовом до суду, позивач, яка на підставу визнання вказаного Договору недійсним, посилається, крім іншого, на те, що на підставі вказаного договору на належний позивачу на праві приватної власності будинок (майновий комплекс) № 33 А (літ. А, Б, В) по вул. Пушкінській у м. Києві , шахрайським способом було зареєстровано право власності за ТОВ «Інвестконструкція», зокрема, на нежитлову будівлю в літері «А», АДРЕСА_1 . Крім того, на думку позивача, про недійсність договору також свідчить і те, що відповідачі під час укладення оспорюваного договору не мали наміру створювати наслідки, які ним обумовлюються, адже продавець ніколи не мав у власності нерухомого майна, що є предметом договору, а покупець, у свою чергу, мав на меті шахрайським способом заволодіти грошовими коштами третіх осіб після перепродажу неіснуючої нерухомості.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваного ним правочину. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, чим саме укладення оспорюваного Договору порушує права чи інтереси ТОВ «Дім на Пушкінській».
Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 15 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
При цьому, положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.5 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06листопада 2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсними може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, у зв'язку з чим єдиною підставою для визнання його недійсним в судовому порядку є доведення факту порушення його прав і законних інтересів даним договором.
При цьому, згідно роз'яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за №14, визначено, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово вказував, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Отже, переглядаючи справу апеляційний суд встановив, що зазначаючи, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, чим саме укладення оспорюваного Договору порушує права чи інтереси ТОВ «Дім на Пушкінській» суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що доказів, які б підтверджували, що нежитлова будівля, яка є об'єктом оспорюваного договору є тією ж, що належить позивачу на праві власності чи він має інше право саме на неї, матеріали справи не містить.
Поряд з цим, представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що оспорюваний договір вони вважають підставою можливого рейдерського захоплення в майбутньому. Пояснив, що на даний час будь які спори з приводу оспорення його права власності на належне йому майно відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є вірними, доведеними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги вказаний висновків суду першої інстанції не спростовують.
Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській», подану директором - ОСОБА_4- залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура