справа № 940/1459/20 головуючий у суді І інстанції Косович Т.П.
провадження № 22-ц/824/11861/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
18 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - Безуглою Іванною Сергіївною , на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації,-
У грудні2020 року позивач звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на загальних зборах жителів сіл Галайки та Софіполь під час суперечки із жителями села та директором ПП "Агросистема - Плюс" ОСОБА_3 щодо земельних питань, ОСОБА_3 , публічно у відповідь на вислів ОСОБА_1 про несправедливі умови оренди землі, сказав останньому щоб він забирав свою землю на горбаках, обізвав його брехуном, сказав, що він не "атовець" та підробив документи, які підтверджують його участь в антитерористичній операції та бойових діях, а також документи, які підтверджують інвалідність. Позивач вважає, що вказана інформація, поширена відповідачем щодо нього є такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просив позов задовольнити у визначений ним спосіб. Разом з тим, внаслідок окреслених порушень його прав, в порядку ст.23 ЦК України, вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку визначає у розмірі 400000 грн..
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року узадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн..
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , черезпредставника - Безугл у Іванн у Сергіївн у, подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При цьому, зазначає, що заява про те, що відеодоказ викликає сумнів з приводу його достовірності відповідачем не подавалася, події відображені на ньому не спростовані. На думку апелянта, юридична сила та допустимість електронного документу як доказу, не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Вказує, що поширення недостовірної інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділові репутацію.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
24 вересня 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , поданий представником - Порхун О.П .. Згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що факти викладені у позові є надуманими, а рішення вважає законним та обґрунтованим. Допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили вказаних у позові обставин. У позові не зазначено, в чому полягає порушення немайнових прав позивача зі сторони відповідача.
06 жовтня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, подана представником - Безуглою Іванною Сергіївною , згідно якої представник просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказала, що обставини поширення відповідачем недостовірної інформації відносно позивача підтверджені відеозаписом та показами свідків.
Позивач та його представник, адвокат - Безугла І.С., в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача, адвокат - Порхун О.П. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, щопозивач, звертаючись до суду зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на загальних зборах жителів сіл Галайки та Софіполь під час суперечки із жителями села та директором ПП "Агросистема - Плюс" ОСОБА_3 щодо земельних питань, ОСОБА_3 , публічно у відповідь на вислів ОСОБА_1 про несправедливі умови оренди землі, сказав останньому щоб він забирав свою землю на горбаках, обізвав його брехуном, сказав, що він не "атовець" та підробив документи, які підтверджують його участь в антитерористичній операції та бойових діях, а також документи, які підтверджують інвалідність.
На підтвердження своїх вимог надав диск із відеозаписом конфлікту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що диск із ведозаписом конфлікту, доданий як доказ не засвідчений відповідно до вимог законодавства, зокрема ст. 95 ЦПК України, ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів» та документообіг; ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Жоден, із допитаних в судовому засіданні свідків, не підтвердив суду обставин на обґрунтування заявлених позовних вимог. Позивачем не надано доказів щодо завдання моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку із поширенням інформації відповідачем та підтверджень щодо розміру такої шкоди.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України).
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України).
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р.), позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
За змістом ст.201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Нормами статей 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (ч.6 ст.277 ЦК України).
Пунктом 15 постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно п.18 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Судом першої інстанції, встановлено, що позивачем на підтвердження своїх вимог надано диск із ведозаписом конфлікту, який зі слів позивача був розміщений в соціальній мережі "facebook".
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до Закону України "Про телекомунікації" домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється, а доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Варто зауважити, що для оцінки належності відеозапису як доказу береться до уваги наявність у ньому необхідних реквізитів електронного доказу, таких як фіксація дати та часу зйомки, місця події. Питання щодо автентичності відеозапису та відсутності в ньому монтажу може вирішуватися шляхом призначення судової експертизи.
Апеляційним судом під час перегляду справи встановлено, що відеозапис, який наданий до суду не є першоджерелом, оскільки з пояснень позивача він його не знімав. При цьому, позивач зазначив, що йому його роздрукували сторонні особи з інтернету, як він туди попав і хто його там розмістив йому не відомо.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що свідки, які були допитані судом з боку позивача подію конфлікту не підтвердили, оскільки не були особисто присутні на зборах. Поряд з цим, свідки з боку відповідача, які були присутні на зборах заперечували подію конфлікту.
Отже, оцінюючи наданий позивачем відеозапис, як доказ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний відеозапис, який не засвідчений відповідно до вимог ст. 95 ЦПК України, ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів» та ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у сукупності з іншими доказами та встановленими судом обставинами не може бути прийнятий судом в якості належного, достовірного та допустимого доказу. При цьому, жодних клопотань з боку позивача щодо проведення судової експертизи для підтвердження автентичності відеозапису заявлено не було.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд також вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 400000 гривень з відповідача на відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, що спричинена приниженням честі, гідності і ділової репутації через поширення недостовірної інформації, оскільки вона є похідною позовною вимогою в розумінні ч.1 ст. 188 ЦПК України, а позивачем не надано доказів факту поширення інформації відповідачем, а отже, і завдання моральної шкоди, внаслідок наявності причинно-наслідкового зв'язку із поширенням інформації відповідачем відсутнє.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів є неспроможними, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та трактування норм права на розсуд апелянта, при цьому, не є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, що призвели до неправильного вирішення справи по суті.
Ухвалюючи рішення апеляційний суд, крім іншого, приймає до уваги вимоги , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - Безуглою Іванною Сергіївною - залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура