Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2010 р. Справа № 08/33-10
вх. № 1990/3-08
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Корякіна Т.І., дор. № 01-62юр/5911 від 29.07.2009 року
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків
до Приватної фірми "Байрам", м. Харків
про стягнення 5939,34 грн.
Позивач звернувся з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов договору на користування електричною енергією № 2373С від 16.08.2004 року у розмірі 5939,34 грн., що складається з: нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в розмірі 3239,52 грн. (тарифна складова 2699,60 грн. ПДВ 539,92 грн.); нарахування по пені - 1269,21 грн., індекс інфляції - 1013,16 грн. (тарифна складова 844,30 грн., ПДВ 168,86 грн.), 3% річних 417,45 грн. (тарифна складова 347,90 грн., ПДВ 69,55 грн.).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, через канцелярію суду надав документи, витребувані судом, які були залучені до матеріалів справи.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду та відзиву на позов не надав. До суду повернулись ухвали, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві: 61055, м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Миру, 40/5 із довідкою пошти, в який зазначено, що адресат вибув.
До матеріалів справи доданий витяг з ЄДРПОУ №46/2-2016 від 25.03.2010 року, відповідно якого ПФ " Байрам" числиться в ЄДРПОУ за адресою: 61055, м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Миру, 40/5.
Оскільки суд здійснив всі заходи щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, керуючись ст. 33 ГПК України, згідно якої обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, відповідно до статті 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
16 серпня 2004 року між АК "Харківобленерго" та ПФ "Байрам" був укладений договір про постачання електричної енергії №1-2373С (далі договір).
Відповідно до Закону України "Про електроенергетику" від 8.06.2000 р. № 1812-111 та "Правил користування електричною енергією" затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями) (далі "Правила"), Договір на користування електричною енергією є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Таким чином, договір №1-2373С визначає погодження його умов обома сторонами.
Згідно з умовами Договору, а саме п. 2.1.2 Договору позивач "Постачальник" зобов'язався постачати електричну енергію як різновид товарної продукції безперебійно та в межах обумовленої договором потужності, а "Споживач" відповідач у свою чергу, зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати коштами плату за спожиту електричну енергію та інші платежі згідно з умовами Договору.
В серпні 2009 року позивач, АК "Харківобленерго" звертався до суду з позовною заявою, в якому просив стягнути з відповідача вартість електричної енергії в сумі 21478,48 грн., що складається з: тарифної складової - 17898,72 грн. та ПДВ у розмірі 20% в сумі 3579,76 грн., нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в розмірі 16197,61 грн., 1067,66 грн. пені, 300,20 грн. інфляційних, 140,64 грн. 3% річних.
Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 21.10.2009 року судом було встановлено, що у квітні 2009 року відповідачем використана електрична енергія в обсягах, що перевищують договірні величини на 37159 кВт/г, отже суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 16197,61 грн. перевищення договірної величини споживання у квітні 2009 року обґрунтовані доданими до матеріалів справи документами та підлягають задоволенню.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2009 року по справі № 08/181-09 позовні вимоги були задоволені, стягнуто з ПФ "Байрам" на користь АК "Харківобленерго" 21478,48 грн. (що складається з тарифної складової - 17898,72 грн., ПДВ в розмірі 20% в сумі 3579,76 грн.), нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в розмірі 16197,61 грн., 1067,66 грн. пені, 300,20 грн. інфляційних, 140,64 грн. 3% річних, 391,85 грн. витрат по сплаті держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При зверненні до суду з цим позовом, позивач знову просить суд стягнути з відповідача нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в квітні 2009 року у розмірі 3239,52 грн. (тарифна складова 2699,60 грн. ПДВ 539,92 грн.). При цьому в позовній заяві позивач вказує, що зазначена сума нарахована відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте позивач не навів суду правових підстав для повторного притягнення відповідача до відповідальності за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в квітні 2009 року.
Оскільки, відповідно до ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, та, враховуючи, що рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2009 року стягнуто санкції за порушення у сфері господарювання, а саме за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в квітні 2009 року у розмірі 16197,61 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 3239,52 грн. нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії (тарифна складова 2699,60 грн. ПДВ 539,92 грн.), позбавлена фактичного та правового обґрунтування, заявлена безпідставно, тому суд відмовляє в її задоволенні.
Також рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2009 року по справі № 08/181-09 встановлено, що відповідач має заборгованість за спожиту електричну енергію перед АК "Харківобленерго" за період з квітня 2009 р. по травень 2009 р. у розмірі 21478,48 грн. заборгованість у зазначеному розмірі була стягнута на користь АК "Харківобленерго". Відповідач, під час розгляду цієї справи, доказів на підтвердження виконання рішення господарського суду Харківської області від 21.10.2009 року по справі № 08/181-09 не надав.
Оскільки у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 844,30 грн. за період з червня 2009 року по січень 2010 року та 3% річних в сумі 347,90 грн. за період з травня 2009 року по січень 2010 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з п.6 Додатку № 2 до Договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день. Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення 1269,21грн. пені за період з серпня 2009 року по грудень 2009 року обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 69,55 грн. ПДВ на 3% річних та 168,86 грн. ПДВ на індексу інфляції суд вважає необхідним в позові відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: “податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додасться до ціни товарів (робіт, послуг)”.
З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 69,55 грн. ПДВ на 3% річних та 168,86 грн. ПДВ на індекс інфляції не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 42,27 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 97,80 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватної фірми "Байрам" (адреса: 61055, м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Миру, 40/5, п/р 26001835130940 в Орджонікідз. ХОР АКБ УСБ, МФО 351016, код ЄДРПОУ 14064251) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149 (п/р 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ „Базіс”, МФО 351599, код ЄДРПОУ 00131954) - пеню в розмірі 1269,21 грн., заборгованість з індексу інфляції в розмірі 844,30 грн., 3 % річних в розмірі 347,90 грн., 42,27 грн. витрат по сплаті державного мита та 97,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Суддя
Повний текст рішення підписаний 17.05.2010 р.