"14" червня 2010 р.Справа № 8/23-383
Господарський суд Тернопільської області у складі
Судді Гирили І.М.
Розглянув матеріали справи:
за позовом: Приватного підприємства "ФІАНІТ", Старобазарний сквер 3, кв. 5, 6, м. Одеса
до відповідача: Приватного підприємства "Аскол", вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль
про: cтягнення заборгованості на загальну суму 29 728 грн. 33 коп.
За участю представників сторін від:
Позивача: не з'явився
Відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 12.05.2010р. представникам сторін роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Приватне підприємство "ФІАНІТ", м. Одеса, надалі позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Аскол", м. Тернопіль, надалі відповідач, про стягнення заборгованості на загальну суму 29 728,33 грн. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2010р.)
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором дистриб'юції від 01.01.2007 р., зокрема в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем становить 25 754,62 грн., на яку відповідно до чинного законодавства та умов даного договору нараховано 3 064, 38 грн. пені та 909,33 грн. 3% річних. Таким чином, просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 29 728,33грн.
В підтвердження викладеного надано: договір дистриб'юції від 01.01.2007 р. та додаток № 1 до нього, видаткові накладні, на підставі яких відповідачу було поставлено товар на загальну суму 45 952,57, претензії від 26.03.2009 р. та від 27.10.2009 р. та докази їх надіслання відповідачу, розрахунки пені та 3% річних, станом на 01.03.2010 р., банківські виписки, як докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого товару, а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Розгляд справи, призначений вперше на 11:00 год. 12.04.2010 р., в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 10:10 год. 28.04.2010 р., до 09:50 год. 12.05.2010р. у зв'язку із неявкою відповідача та неподання сторонами усіх витребовуваних судом документів.
Строк вирішення спору продовжено в порядку передбаченому ч. 4 ст. 69 ГПК України, про що судом винесено відповідну ухвалу від 12.05.2010 року.
В судове засідання 14.06.2010р. представники сторін не прибули, хоча про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень - ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення її розгляду.
Разом з тим, від відповідача на адресу суду надійшло доповнення до відзиву б/н від 14.06.2010р. (отримано та зареєстровано канцелярією суду за вх. №13844 (н)), згідно якого ПП "Аскол" визнає позовні вимоги в частині заборгованості за поставлений товар в сумі 25754,62 грн., але заперечує проти вимог позивача в частині стягнення пені та трьох відсотків річних. Зауважує, що умовами укладеного договору стягнення пені не передбачено. Відтак вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 3 064,38грн. суперечить нормам ГК України. Окрім того, відповідач заперечує вимогу позивача про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення в сумі 434,50грн., обґрунтовуючи тим, що чинним законодавством чітко встановлено, що розмір оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів становить 236грн.
В судовому засіданні 26.05.2010р. повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представників сторін, за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін в попередніх судових засіданнях, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне:
01 січня 2007 року між Приватним підприємством "Фіаніт", надалі - Компанія, з однієї сторони, та Приватним підприємством "Аскол", надалі -Дистриб"ютор, з іншої сторони, був укладений Договір вистриб"юції, за умовами якого Компанія доручає та зобов'язуються поставити товар Дистриб"ютору, а Дистриб"ютор зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товару та забезпечити всі необхідні дії з ціллю його реалізації на договірній території. Асортимент, вартість, склад та інші характеристики товару зазначаються у кожному конкретному випадку у Специфікаціях (накладних), які є невід'ємною частиною даного Договору. (п.п. 1.1, 1.2 р.1 Договору).
Відповідно до п.п. 4.2.1 п.4.2 р.4 Договору, право власності на товар переходить до Дистриб"ютора з моменту передачі товару в місці його поставки та підписання сторонами (уповноваженими представниками) відповідних документів приймання-передачі.
Моментом поставки є фактична передача партії товару (його частини) в місці постачання (відвантаження) Дистриб"ютору та підписання відповідних документів. Приймання-передача партії товару здійснюється у місці поставки відповідно до накладним, або за іншим погодженими сторонами документами (п.п. п.п.4.1.3., 4.1.4 Договору).
П.п. 10.2,10.3 п.10 Договору сторони встановили, що строк дії договору становить 1 (один) рік з моменту набуття ним чинності -з моменту його підписання, 01.01.2007р..
П.п.8.3 п.8 Договору, передбачено, що у випадку, якщо жодна сторона не заявить у письмовій формі за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення строку його дії про намір припинити дію договору, Договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих же умовах
Враховуючи, що сторонами не надано будь-яких документів, які б свідчили про те, що договір від 01.01.2007 року припинив свою дію 01.01.2008 року, суд вважає за доцільне відзначити, що строк дії договору сторонами пролонговано і він є чинним і на сьогодні.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. ст. 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань, а також є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як стверджує позивач, не заперечує сам відповідач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем на підставі видаткових накладних №РН-0002701 від 10.11.2008р., №РН-0002856 від 26.11.2008р., №РН-0002857 від 26.11.2008р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 45 952,57грн.
Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконувати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п.6.2 Договору, оплата Товару здійснюється на умовах відтермінування платежу 30 (тридцять) календарних днів після переходу права власності на Товар до Дистриб"ютора
Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару виконав лише частково на суму 20 197,95грн. Відтак, станом на день звернення до суду та розгляду справи в суді заборгованість відповідача становить 25 754,62 грн., які і просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалами суду від 16.03.2010р., від 28.04.2010р. та від 26.05.2010р. суд зобов'язував позивача надати докази часткової оплати/повернення відповідачем вартості отриманого товару. На виконання вимог ухвал суду, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії банківських виписок, з яких вбачається, що відповідачем за період з 14.01.2009р. по 18.11.2009 року за отриманий від позивача товар сплачено 31 000грн. Окрім того, частину товару на загальну суму 871,75грн. було повернути позивачу (належним чином засвідчені копії накладних на повернення товару №ВН-0000001 від 01.01.2009р. на суму 321,08грн. та №ВН-0000002 від 01.01.2009 року на суму 550,67 грн. знаходяться в матеріалах справи).
Судом встановлено, що надані позивачем копії банківських виписок свідчать про те, що ПП "Аскол" розрахунки на суму 31000грн. здійснено за товар отриманий від позивача згідно накладних №11 від 12.07.2009р. та №421 від 12.09.2007р.
Разом з тим, в судовому засіданні 26.05.2010р. представник позивача пояснив, що проведена відповідачем оплата в сумі 31 000 грн. та повернення товару на суму 871,75грн. була зарахована ПП "Фіатін" в рахунок часткового погашення заборгованості ПП "Аскол" саме за товар, отриманий останнім згідно накладних, які є предметом даного судового розгляду, а саме на загальну суму 20 197,95грн. Решта сплачена позивачем сума в розмірі 11 673,80 грн. зарахована підприємством в рахунок погашення заборгованості відповідача за товар, отриманий на підставі інших накладних, які не є предметом судового розгляду у даній справі.
В підтвердження своїх обґрунтувань представник позивача послався на Акт звірки взаємних розрахунків станом на 15.04.2010р. з якого вбачається, що станом на 01.01.2009 року заборгованість ПП "Аскол" перед ПП "Фіаніт"становила 57 626,37грн.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 25 754,62грн.
На думку суду, представлені позивачем виписки банку не є належним доказом оплати (часткової) відповідачем вартості отриманого товару згідно накладних, які є предметом судового розгляду.
Разом з тим, враховуючи диспозитивність судового процесу, господарський суд не може вийти за межі позовних вимог, тому предметом розгляду у даній справі є заборгованість ПП "Аскол" в розмірі 25 754,62 грн., яку і просить стягнути ПП“Фіаніт”.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт отримання товару та часткове погашення його вартості відповідачем не заперечено, суму боргу за отриманий товар, станом на день проведення судового засідання, в розмірі 25 754,62 грн. визнано в повному обсязі, доказів добровільної сплати даної заборгованості суду не надано, чим порушено умови договору та норми чинного законодавства.
Відповідач у доповненні до відзиву від 14.05.2010р. (отримано та зареєстровано канцелярією суду за вх. №13844 (н)) заборгованість за поставлений ПП "Фіаніт" товар в сумі 25 754,62грн. визнав повністю.
Статтею 22 ГПК України передбачено право відповідача визнати позов повністю або частково.
Згідно ч.5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
За даних обставин, враховуючи, що факт отримання товару, часткове погашення його вартості відповідачем не заперечено, суму боргу за отриманий товар, станом на день проведення судового засідання, в розмірі 25 754,62грн. визнано в повному обсязі, доказів добровільної сплати даної заборгованості не надано, суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з Приватного підприємства "Аскол" заборгованості за отриманий товар в сумі 25 754 грн.62 коп. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
П.п. 7.2 п.7 договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати поставленої продукції Дистрибутор сплачує Компанії штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції.
Позивач, посилаючись на п.п.7.2 п.7 Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3 064,38грн., нараховану в розмірі подвійної облікової ставки, за період з моменту виникнення прострочки оплати вартості отриманого відповідачем товару, по кожній накладній зокрема, з врахуванням вимог ст. 230 ГК України в межах строків передбачених п.6 ст. 232 ГК України
Згідно вимог ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі у вигляді неустойки (пені)) вчиняється в письмовій формі.
Виходячи з вищенаведених норм, беручи до уваги правову природу штрафу, як виду неустойки (ч.2 ст.549 ЦК України) та правову природу пені, як виду неустойки (ч.3 ст. 549 ЦК України), суд вважає, що позивачем невірно ототожнено ці два поняття. А оскільки, умовами укладеного договору не передбачено відповідальності Диструб'ютора (відповідача у справі) у вигляді сплати пені, вимоги в даній частині є безпідставним та такими, що задоволенню не підлягають.
Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що посилання позивача у позовній заяві на ч.2 ст. 231 ГК України є безпідставними, оскільки її положення поширюються лише на суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобовязання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Разом з тим, п.п.7.1 п.7 Договору сторони передбачили що за невиконання (неналежне виконання) умов даного Договору сторони несуть відповідальність в порядку, передбаченому діючим законодавством України.
Ч.1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
На підставі даної статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 909,33 грн., з врахуванням терміну поставки, дати виникнення прострочки в оплаті вартості отриманого товару відповідачем та проведеною останнім частковою оплатою.
Судом проведено перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, згідно якого суд, вважає вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в сумі 909,23 грн. обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення (розрахунок проведений судом долучено до матеріалів справи).
Згідно вимог ст.ст.32,33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в сумі 266,64 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 211,67 грн. відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (розрахунок проведений судом долучено до матеріалів справи).
Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України №7/93 від 23.01.1993 р. з наступними змінами та доповненнями “Про державне мито”, із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів сплачується державне мито в сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви державне мито сплачено в сумі 299,94 грн., а належало до сплати 297,28 грн., решта суми сплаченого позивачем державного мита підлягає поверненню в порядку ст. 8 Декрету КМ України № 7/93 та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, у зв'язку з тим, що сплачено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України.
Постановою КМУ від 21.12.05р. №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ», в редакції станом на 05.08.09р., передбачено, що розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом господарських справ становить 236 грн.
Однак, позивачем при поданні позовної заяви витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу сплачені в сумі 434,50 грн., у той час як до сплати належало 236 грн., решта суми сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягає поверненню в порядку ст. 13 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, у зв'язку з тим, що сплачено в більшому розмірі, ніж було передбачено чинним (на момент звернення до суду) законодавством України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12,22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 77, 78, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Аскол", пр. Злуки, 33/63, м. Тернопіль, (ідентифікаційний код 25346685) на користь Приватного підприємства "ФІАНІТ", Старобазарний сквер 3, кв. 5, 6, м. Одеса (ідентифікаційний код 32508979):
- 25 754 грн. 62 коп. боргу;
- 909 грн. 33 коп. 3% річних;
- 478 грн. 31 коп. в повернення сплачених позивачем судових витрат.
3. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 064 грн. 38 коп. пені - відмовити.
4. Видати Приватному підприємству "ФІАНІТ", Старобазарний сквер 3, кв. 5, 6, м. Одеса (ідентифікаційний код 32508979) довідку на повернення зайво сплаченого державного мита в сумі 2 грн. 66 коп.
Платіжне доручення № 2546 від 03 березня 2010 року про сплату державного мита в сумі 287,94 грн. та платіжне доручення № 133_1 від 12.04.2010р. про сплату державного мита в сумі 12 грн. залишається в матеріалах справи.
5. Видати Приватному підприємству "ФІАНІТ", Старобазарний сквер 3, кв. 5, 6, м. Одеса (ідентифікаційний код 32508979) довідку на повернення зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 198 грн. 50 коп.
Видати довідку.
Платіжне доручення № 2547 від 03 березня 2010 року про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 434,50 грн., залишається в матеріалах справи.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).
7. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
8. Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.
Суддя