01 жовтня 2021 року справа № 580/5359/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
27.07.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020;
зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі ч.ч.2, 3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із базового розміру посадового окладу - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з утриманням передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 до 28.08.2020;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за 1 місяць;
зобов'язати відповідача подати у 10-денний строк звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що суддівська винагорода за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що є порушенням права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вважає, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, у зв'язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні. Відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з 18 квітня 2020 року виплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом.
Ухвалою від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
18.08.2021 суду надійшов відзив на позов у якому відповідач просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Крім того, положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пункту 10 Прикінцевих положень Закону №553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці. У розумінні рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже відповідає критеріям пропорційності, є співмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та Законами України. На підставі зазначеного відповідач вважає, що не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та Законами України, оскільки не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди.
Зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Указом Президента України від 23.01.2012 №29/2012 позивача призначено на посаду судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області строком на 5 років.
Згідно з листом відповідача від 24.11.2020 №1897-04/20 у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
На звернення позивача щодо перерахунку їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 28.08.2020, відповідач листом від 24.11.2020 №1897-04/20 повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано ст. 8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453 у редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Суд звертає увагу, що з 18.04.2020 до 27.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Також Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Також судом враховано, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, в силу приписів ч. 3 ст.7 КАС України до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
Суд врахував, що відповідно до довідки відповідача від 06.01.2021 №04-28/21 у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 різниця між нарахованою та виплаченою позивачу суддівською винагородою становить 102003,02 грн.
На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
Викладене свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА у Черкаській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно на загальну суму 102003,02 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Тому викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання цього позову і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки, в даному випадку, способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату недоотриманої суддівської винагороди, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд врахував ч.1 ст.382 КАС України, якою встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Однак, позивачем не наведено аргументованих доводів та не надано доказів того, що рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права.
Тому відповідне клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 316, код ЄДРПОУ 26261092) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в сумі 102003,02 грн. (сто дві тисячі три гривні 02 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя О.А. Рідзель