"02" квітня 2009 р.Справа № 18/10-240
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грос-А», м. Київ, вул. Козацька, 118
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Траверс», м. Тернопіль, вул. Львівська, буд. 9
про стягнення заборгованості в сумі 36 451,93 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Шкодича Ю.В., довіреність від 22.01.09 р.
відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грос-А»звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Траверс»про стягнення заборгованості у сумі 36 451,93 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання виконав не належним чином, зокрема не провів оплату за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.
В підтвердження викладеного додає видаткові накладні № ГР-03133 від 30.05.2007 р., № ГР-03637 від 16.08.2007 р., № ГР-03844 від 19.09.2007 р., № ГР-03843 від 19.09.2007 р., рахунки -фактури № ГР-0000901 від 17.05.2007 р., ГР-0001679 від 16.08.2007 р., № ГР-0001854 від 07.09.2007 р., № ГР-0001945 від 18.09.2007 р., податкові накладні № 707 від 30.05.2007 р., № 1201 від 16.08.2007 р., № 1403 від 19.09.2007 р., № 1402 від 19.09.2007 р., вимогу № 1 від 20.11.2008 р. та докази її надіслання, претензію № 1 вих. № 18/715 від 10.12.2008 р. та докази її надіслання, статут ТОВ «Грос-А», інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Відповідач відзиву на позов не подав, в судові засідання не прибув. Ухвали суду від 13.02.2009 р., 26.02.2009 р.,12.03.2009 р., які надіслані господарським судом на адресу відповідача, а саме: м. Тернопіль, вул. Львівська, буд. 9, були повернуті органом поштового зв'язку з відміткою на конверті: «за зазначеною адресою не проживає». Проте, місцезнаходження відповідача за адресою, яка зазначена в позовній заяві підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, виданим станом на 19.02.2009 р.
Відповідач несе відповідальність за всі можливі наслідки неподання відомостей стосовно змін свого місцезнаходження, оскільки згідно ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»юридичні особи зобов'язані подавати відомості стосовно змін свого місцезнаходження державному реєстратору.
Таким чином, суд розглядає справу згідно вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, заслухавши представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач поставив, а відповідач отримав згідно:
- видаткової накладної № ГР-03133 від 30.05.2007 р., товар на загальну суму 10 356,25 грн.;
- видаткової накладної № ГР-03637 від 16.08.2007 р., товар на загальну суму 9 444 грн.;
- видаткової накладної № ГР-03843 від 19.09.2007 р., товар на загальну суму 13 590,72 грн.;
- видаткової накладної № ГР-03844 від 19.09.2007 р., товар на загальну суму 18 060,96 грн.
Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, однак відповідач за отриманий товар розрахувався частково у сумі 15 000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 256 від 22.06.2007 р. та № 339 від 20.12.2007 р. Відтак непогашеною залишається заборгованість в сумі 36 451,93 грн.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення між позивачем та відповідачем правочину в усній формі, а саме -договору купівлі -продажу, в якому сторони досягли згоди щодо його умов, в тому числі і в частині оплати за отриманий товар.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі -продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа -учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (ст. 222 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки строк оплати вартості переданих товарно -матеріальних цінностей сторонами встановлений не був, в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу від 20.11.2008 р. вих. № 1, яка була залишена без задоволення. Крім того, позивач 10.12.2008 р. звертався до відповідача із претензією № 1, в якій просив останнього погасити заборгованість в сумі 36 451,93 грн.
Проте, заборгованість у вищезазначеній сумі станом на день розгляду справи в суді залишилася не погашеною, відповідно, відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар, чим порушено норми чинного законодавства.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в заявленій сумі, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та судові витрати відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Траверс», (м. Тернопіль, вул. Львівська, буд. 9, код ЄДРПОУ 33456094, р/р 26007000110479 в філії ВАТ «Укрексімбанк»м. Тернопіль, МФО 338879) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Грос-А», (м. Київ, вул. Козацька, 118, код ЄДРПОУ 32043113, р/р 2608481153001 в Печерській філії Приват Банка, МФО 300711):
- 36 451 (тридцять шість тисяч чотириста п'ятдесят одну) грн. 93 коп. боргу;
- 364 (триста шістдесят чотири) грн. 52 коп. державного мита;
- 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання -06 квітня 2009 року через місцевий господарський суд.
Суддя