"02" квітня 2009 р.Справа № 18/9-220
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово -промислова компанія»м. Львів, вул. Литвиненка, 3
до відповідача: Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс»м. Чортків, вул. Подільська, 6, Тернопільська область
про стягнення заборгованості в сумі 12 999,26 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Козій О.Б. -старшого юрисконсульта, довіреність № 4 від 29.01.2009 р.
відповідача: Колодовського О.В., довіреність № 62 від 22.06.2007 р.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово -промислова компанія»звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс»заборгованості в сумі 12 999, 26 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не провів оплату за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.
В підтвердження викладеного додає видаткову накладну № 20ТР072808 від 28.07.2008 р., акт звірки взаємних розрахунків, вимогу про оплату № 743 від 26.12.2008 р., банківську виписку, інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Відповідач в представленому відзиві на позов та його представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує. Стверджує про недотримання форми правочину, не досягнення згоди сторін при його оформлені. При цьому посилається на приписи п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України. Зазначає, що видаткова накладна № 20ТР072808 є внутрішньогосподарським документом позивача, і засвідчує факт відвантаження ТМЦ позивачем а не факт його отримання відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності судом встановлено наступне.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Як вбачається з видаткової накладної № 20ТР072808 від 28.07.2008 р. позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 26 022,80 грн.
Згідно банківської виписки, оплата за товар, в тому числі отриманий згідно видаткової накладної № 20ТР072808 від 28.07.2008 р., відповідачем проведена частково, відтак непогашеною залишається заборгованість в сумі 12 999, 26 грн.
Дана сума заборгованості відображена і в акті звірки взаємних розрахунків, який підписаний представниками сторін, підписи яких скріплені відтисками печаток.
Щодо наведених у відзиві на позов заперечень відповідача, суд погоджується, що правочин між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі, оскільки це безпосередньо встановлено п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, проте відповідачем залишені поза увагою положення ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України. Так, у відповідності ст. ст. 204, 205, 207, 208 Цивільного кодексу правочин укладений між сторонами у обраній ними усній формі, а саме -договір поставки є правомірним та його недійсність прямо не встановлена законом. При цьому вищезазначена видаткова накладна являється первинним документом укладеним за наслідками здійснення фінансово -господарської операції -поставки товарно -матеріальних цінностей та містить відомості про цю операцію, а також належним чином заповнені реквізити визначені п. 2.4. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 р.
Оскільки строк оплати вартості переданих товарно -матеріальних цінностей сторонами встановлений не був, в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу від 26.12.2008 р. вих. № 743, яка була залишена без задоволення.
Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, однак відповідач за отриманий товар не розрахувався, внаслідок чого за ним рахується заборгованість перед позивачем в сумі 12 999,26 грн.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Проте, заборгованість у вищезазначеній сумі станом на день розгляду справи в суді залишилася не погашеною, відповідно, відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар, чим порушено норми чинного законодавства.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в заявленій сумі, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та судові витрати відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 81-1, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з приватного підприємства «Укрбудінвест плюс»(м. Чортків, вул. Подільська, 6, Тернопільська область, ЄДРПОУ 24636429, п/р № 26001000146001 у ТФ АТ «Укрінбанк», МФО 338523) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово -промислова компанія»(м. Львів, вул. Литвиненка, 3, ЄДРПОУ 13816938, п/р № 26002238777001 у ЗГРУ ЗАТ КБ «Приватбанк», МФО 325321):
- 12 999 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 26 коп. боргу;
- 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 99 коп. державного мита;
- 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання -06 квітня 2009 року через місцевий господарський суд.
Суддя