58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
19 жовтня 2021 року Справа № 926/3375/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас”
до Державного підприємства “Дослідне господарство Придністровської дослідної станції садівництва інституту садівництва Національної академії аграрних наук України”
про стягнення 38 904,97 грн штрафних санкцій
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання Фагурел А. В.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Державного підприємства “Дослідне господарство Придністровської дослідної станції садівництва інституту садівництва Національної академії аграрних наук України”, в якому просить стягнути 38 904,97 грн грошових коштів, з яких 2 840,23 грн - інфляційних втрат, 48% річних в сумі 5 993,92 грн, пені в сумі 4 487,21 грн та 20% штрафу в розмірі 25 583,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки за № 30/03-3 від 30.03.2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п.7.1.1 та п.7.8 договору заявив до стягнення з відповідача 4487,21 грн пені та 25583,61 грн штрафу; на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та п.7.7 договору - 5993,92 грн 48% річних та 2840,23 грн інфляційних.
Ухвалою Господарського суду від 18 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на “15” вересня 2021 року.
27 серпня 2021 року від представника позивача на офіційну електронну адресу суду надійшла заява (вх.№3494) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 15 вересня 2021 року представником відповідача було подано клопотання (вх.№3775), у тому числі про зменшення штрафних санкцій а саме: 2840,23 грн інфляційних втрат; 5993,92 грн 48 % річних; 4487,21 грн пені; 25583,61 грн штрафу на 10 % від суми позову та про застосування строків позовної давності.
Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року розгляд справи відкладено на 19 жовтня 2021.
20 вересня 2021 через службу діловодства Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшли письмові пояснення (вх. №1738), в яких останній зазначає, що строки позовної давності продовжено до завершення строку дії карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», а також заперечує проти зменшення штрафних санкцій.
Сторони явку належних представників в судове засідання 19 жовтня 2021 року не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, час та дату судового засідання.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України , у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
30 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник/позивач) та Державним підприємством “Дослідне господарство Придністровської дослідної станції садівництва інституту садівництва Національної академії аграрних наук України” (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 30/03-3, за умовами якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (пункт 1.1. договору).
За даним Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.1. Договору)
Відповідно пункту. 2.2. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.
Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в пункті 2.1, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). (пункт 2.3. Договору)
У пункті 3.1. сторони визначили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.
Згідно пункту 3.2. Договору, в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу:
С = А1 / А2 х В
Де С - сума належна до оплати;
В - ціна Товару на момент підписання Додатку;
А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів;
А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.
Всі платежі за цим Договором здійснюються покупцем з врахуванням пункту 3.2. Договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням пункт 3.2. даного Договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків" покладається на покупця. (пункт 3.3. Договору).
При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору (пункт 3.4. Договору).
Згідно пункту 4.1. Договору, строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього Договору.
Пунктом 7.1.1. Договору, сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
В разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього Договору покупець, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. (пункт 7.7. Договору)
Крім того, в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару. (пункт 7.8. Договору)
Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків. (пункт 11.2. Договору)
На виконання умов Договору, сторонами підписано Додаток до Договору поставки № 30/03-03 №1 від 30 березня 2018 року, Додаток № 2 від 30 березня 2018 року, Додаток № 3 від 08 травня 2018 року, Додаток № 4 від 08 травня 2018 року, Додаток № 5 від 17 травня 2018 року, Додаток № 6 від 18 червня 2018 року, Додаток №7 від 18 червня 2018 року, Додаток №8 від 19 вересня 2018 року.
У вказаних Додатках сторонами погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості Товару, умови поставки та порядок та строки розрахунків за Товар, що поставляється. Додатком визначено офіційний курс долара США/Євро щодо гривні та погоджено, що оплата вартості Товару, зазначеного в Додатку, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів та який не може бути нижче ніж курс долара США/Євро на день укладення цього додатку.
Згідно умов договору поставки № 30/03-3 від 30 березня 2018, позивачем поставлено товар на загальну суму 227 918,08 грн, що підтверджується видатковими накладними № 895 від 30 березня 2018 року, № 3698 від 03 травня 2018 року, № 3699 від 03 травня 2018 року, № 4112 від 08 травня 2018 року, № 4192 від 08 травня 2018 року, № 4910 від 22 травня 2018 року, № 5973 від 18 червня 2018 року, № 5974 від 18 червня 2018 року, № 8442 від 19 вересня 2018 року та довіреністю № 3 від 30 березня 2018 року, № 6 від 03 травня 2018 року, № 9 від 22 травня 2018 року, № 15 від 19 вересня 2021 року.
Терміни оплати згідно пункту 3 Додатку наступні:
за поставку товарів за Додатком № 1 - 01 вересня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 2 - 01 вересня 2018 року ;
за поставку товарів за Додатком № 3 - 15 жовтня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 4 - 01 вересня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 5 - 01 вересня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 6 - 01 вересня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 7 - 01 жовтня 2018 року;
за поставку товарів за Додатком № 8 - 05 жовтня 2018 року.
Отже, остаточний розрахунок за отриманий товар встановлений до 15 жовтня 2018 року.
Однак, всупереч умов Договору, відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушенням строків оплати, визначених Договором.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на суму 100 000,00 грн - 03 серпня 2018 року (виписка банку з особового рахунку за 03 серпня 2028 на суму 100000,00 грн) та на суму 127 918,08 грн - 26 жовтня 2020 року (виписка банку з особового рахунку за 26 жовтня 2020 року на суму 127 918,08 грн).
За таких обставин, станом на момент звернення з позовом до суду відповідач оплатив вартість товару, визначену в Додатках та накладних. Проте, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, на підставі пунктів 7.1.1, 7.8 Договору, позивач заявив про стягнення з відповідача 4 487,21 грн пені та 25583,61 грн штрафу; на підставі частини 2 статті 625 ЦК України та п.7.7 договору - 5993,92 грн 48% річних та 2840,23 грн інфляційних.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1, пунктів 5, 8 частини 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України та статей 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 598, частини 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно змісту 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Додатками до договору, видатковими накладними та довіреностями підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 227 918,08 грн, а з виписки банку по рахунку позивача вбачається, що відповідач оплатив визначену у видатковій накладній вартість товару з порушенням строків оплати.
За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 2840,23 грн інфляційних та 5993,92 грн 48% річних, 4487,21 грн пені та 25583,61 грн штрафу.
Щодо стягнення 2 840,23 грн інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті. 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Згідно з статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
З огляду на викладене норми частиною 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, що визначене у гривнях.
У разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Як уже зазначалося за умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.
Згідно з частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Отже умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 ЦК України.
З огляду на викладене, грошове зобов'язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Додатках до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро.
Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі №910/11077/20.
З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду та оскільки позивачем не заявлено до стягнення вимоги про донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 840,23 грн.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 5993,92 грн - 48% річних, суд виходить з наступного.
За розрахунком позивача 48% річних нараховуються на суму курсової різниці в розмірі 5 993,92 грн за період з 02 вересня 2018 року по 26 жовтня 2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, пунктом 7.7. Договору сторони дійшли згоди, щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України та встановили її в розмірі 48%.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Разом з тим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір процентів річних на 50%, тобто до стягнення підлягає 2 996,96 грн.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 487,21 грн пені та 25 583,61 грн штрафу.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно змісту статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 7.1.1. Договору, сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (пункт 7.8. Договору)
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованими.
При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таку ж правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, а також у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19.
Зважаючи на вищенаведене, суд враховує, що відповідачем сплачено вартість товару, зазначену у видаткових накладних, що свідчить про вжиття відповідачем заходів до виконання зобов'язання за договором, що загальна сума пені та штрафу в розмірі 30 070,82 грн є значною; що позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 48% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником; що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати курсової різниці.
Враховуючи все вище встановлене, суд вважає за можливе задовольнити частково клопотання відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій, виходячи з обґрунтовано заявлених їх сум, зокрема пені на 70% - до 1 346,17 грн, штрафу на 90% - до 2 558,37 грн.
Доводи відповідача про застосування строків позовної давності оцінюються судом критично, з огляду наступне.
Статтями 256-258 ЦК України, передбачено строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність).
Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України унормовано, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
При цьому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року розділ “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину”.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України встановлено карантин.
Дію карантину, встановленого постановою № 211 від 11 березня 2020 року, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року.
Наразі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 981 від 22 вересня 2021 року карантин продовжено до 31 грудня 2021 року.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного суду № 914/1560/20 від 25 серпня 2021 року та № 903/323/20 від 06 травня 2021 року.
З огляду на викладене, строк позовної давності за вимогою про стягнення штрафу та пені, в силу пункту 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину, тобто до 31 грудня 2021 року.
Щодо інших доводів відповідача, суд зважає на наступне
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків суду не спростовують.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 12 738 яких: 5993,92 грн 48% річних, 1346,17 грн пені, 2558,37 грн штрафу. В решті позову слід відмовити.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2104,28 грн судового збору - пропорційно розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшених судом процентів річних, пені та штрафу. Інших судових витрат не заявлено.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Державного підприємства “Дослідне господарство Придністровської дослідної станції садівництва інституту садівництва Національної академії аграрних наук України” - задовольнити частково.
2. Зменшити розмір 48 % річних, пені та штрафу.
3. Стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство Придністровської дослідної станції садівництва інституту садівництва Національної академії аграрних наук України” (59413, Чернівецька область, Заставнівський район, село Звенячин, вул. Садова, будинок 2, код ЄДРПОУ 32464984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, код ЄДРПОУ 30048570) заборгованість в сумі 6 901,5 грн. (пеня в сумі - 1 346,17 грн, штраф - 2 558,37 грн. та 48% річних в сумі 2 996,96 грн.) та 2104,28 грн. судового збору.
4. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
5. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 23.10.2021.
Суддя О.В. Гончарук