Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" жовтня 2021 р.Справа № 5023/9521/11
Господарський суд Харківської області у складі:
судді: Усатого В.О.
при секретарі судового засідання Мазуренко А.О.
розглянувши заяву керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) у справі
за заявою ФОП Стеценка Сергія Володимировича, м. Харків
до ФОП Стеценка Сергія Володимировича, м. Харків
про неплатоспроможність
за участю :
представника ОСОБА_1 - Поліщука Д.В., ордер
Постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2011 ФОП Стеценка С.В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
Ухвалою суду від 18.04.2017 ліквідатором ФОП Стеценка С.В. призначено арбітражного керуючого Кошовського С.В.
17.04.2019 до суду від ліквідатора надійшла заява (вх. № 9555), в якій арбітражний керуючий Кошовський С.В. просив суд визнати договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 690, недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан та визнання за Стеценком С.В. права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 18.04.2019 суд призначив заяву ліквідатора про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх.№9555 від 17.04.2019) до розгляду на 11.06.2019, залучив до участі у її розгляді ОСОБА_1 .
Крім того, ухвалою суду від 18.04.2019 заборонено ОСОБА_1 відчужувати у будь-який спосіб 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 16400801). Ухвалено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про заборону відчуження зазначеного майна.
11.06.2019 до суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення (вх. № 14363) на заяву про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним, в яких ОСОБА_1 просила суд відмовити в задоволенні заяви ліквідатора, посилаючись, у тому числі, на те, що усі питання щодо спадкування вирішуються виключно в порядку встановленому Цивільним кодексом України, а також на те, що боржник не володів майновими правами на спадщину, під час укладення спірного договору боржник не передавав майно та не отримував кошти, отже підстав для визнання договору недійсним немає. Крім того, в наданих поясненнях було зазначено про те, що у арбітражного керуючого немає повноважень на подання заяви про визнання спірного договору недійсним.
15.07.2019 до суду від ліквідатора надійшла відповідь (вх. № 16978) на пояснення, в якій арбітражний керуючий Кошовський С.В. висловив свої заперечення проти обставин, зазначених представником ОСОБА_1 , та наполягав на задоволенні своєї заяви.
12.08.2019 до суду від ліквідатора разом із супровідним листом (вх. № 19308) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
30.09.2019 до суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення (вх.№23373), в яких остання наголошувала на безпідставність та необґрунтованість заяви ліквідатора; зазначив, що спадкове майно боржнику не належало, та просив суд відмовити в задоволенні заяви ліквідатора.
Судові засідання з розгляду заяви про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) неодноразово відкладалися з підстав необхідності витребування додаткових доказів.
Ухвалою суду від 01.10.2019 розгляд заяви ліквідатора про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх.№9555 від 17.04.2019) було відкладено на 05.11.2019.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Судове засідання, призначене на 05.11.2019, не відбулося, у зв'язку з направленням справи до судів вищих інстанцій.
Після повернення справи до господарського суду Харківської області ухвалою суду від 04.12.2019 заяву про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) було призначено до розгляду на 11.02.2020.
Судове засідання, призначене на 11.02.2020, не відбулося з причин направлення справи до суду касаційної інстанції.
Після повернення справи до господарського суду Харківської області ухвалою суду від 15.12.2020 розгляд заяви про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) було призначено на 18.02.2021.
Під час перебування справи у судах вищих інстанцій до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення (вх. № 3970 від 17.02.2021) щодо заяви арбітражного керуючого Кошовського С.В. про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна, в яких ОСОБА_1 просила суд відмовити в задоволенні заяви ліквідатора в повному обсязі, закрити провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору. В обґрунтуванні поданих додаткових пояснень ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок укладання договору про поділ спадкового майна Стеценко С.В. отримав право на майно з більшою вартістю, ніж отримала ОСОБА_1 , що на думку останньої свідчить про відсутністю заподіянню жодних збитків ані кредиторам, ані банкруту.
Судове засідання, призначене на 18.02.2021, не відбулося у зв'язку з направленням справи до суду вищої інстанції.
30.06.2021 справа повернулася до господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 05.07.2021 призначено заяву про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) до розгляду на 02.09.2021. Запропоновано керуючому реалізацією надати заперечення на додаткові письмові пояснення ОСОБА_1 (вх. № 3970 від 17.02.2021) (у разі їхньої наявності).
Ухвалою суду від 02.09.2021 розгляд заяви про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019 було відкладено на 06.10.2021.
В судовому засіданні 06.10.2021 було оголошено перерву на 19.10.2021.
Присутній у судовому засіданні представник ОСОБА_1 зазначив про те, що підтримує заперечення проти заяви керуючого реалізацією.
Керуючий реалізацією в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином.
Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
В частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вказує на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд зазначає, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішуються судом залежно від конкретних обставин справи.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Суд вважає, що зібраних доказів достатньо для розгляду заяви керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019). Крім того, суд зазначає, що надавав можливість учасникам у справі реалізувати свої процесуальні права на подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Розглянувши керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019), дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Ухвалою суду від 17.11.2011 прийнято заяву ФОП Стеценка Сергія Володимировича та порушено провадження у справі в порядку ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013).
Постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2011 ФОП Стеценка С.В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько Стеценка Сергія Володимировича , у зв'язку з чим було відкрито спадщину.
14.12.2011, тобто, після визнання боржника банкрутом, ОСОБА_3 державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом - 1/3 частки (1/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4938), а також 1/3 частки (1/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № НОМЕР_1 , цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № 5-4942).
Крім того, 14.12.2011 державним нотаріусом Шостої Харківської державної контори Лучкіною І.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 (матері ОСОБА_3 ) - 2/3 частки (2/6 частини квартири) квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво № 5-4936), а також 2/3 частки (2/3 частини гаража) гаражного боксу у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 (свідоцтво № НОМЕР_2 ).
В подальшому, 20.02.2012 між Стеценком Сергієм Володимировичем та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ спадкового майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 690.
Згідно з п. 2 вищезазначеного договору право на спадщину підтверджено свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими Шостою Харківською державною нотаріальною конторою 14.12.2011 за реєстром № 5-4936, № 5-4938, №5-4940, № 5-4942. Право власності на спадкове майно на час оформлення цього договору не зареєстровано.
Відповідно до п. 3 договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 до складу спадкового майна, право на яке підтверджене свідоцтвами, вказаними пункті 2 цього договору, входить: 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , та в цілому складається з трьох кімнат житловою площею 54,2 кв.м. загальною площею 78,4 кв.м.; гаражний бокс у тому числі погріб № 66, цегла, загальною площею 19,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Пунктом 4 договору про поділ спадкового майна від 20.02.2012 передбачено, що після укладання цього договору у приватну власність Стеценка Сергія Володимировича переходить гаражний бокс і погріб № 66, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а у приватну власність ОСОБА_1 переходить 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із заявою про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, арбітражний керуючий Кошовський С.В. посилався на відсутність у Стеценка С.В. під час провадження у справі про банкрутство необхідного обсягу дієздатності для укладання відповідного правочину.
Надаючи правову оцінку даному спору, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок щодо застосування ч. 1 ст. 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися: 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).
Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.
Як було зазначено вище, частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодекс України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Отже, у даному випадку, не має місце зворотня дія норм Кодексу України з процедур банкрутства у часі.
Тож, оскільки оскаржуваний правочин було укладено 20.02.2012, тобто в період до набрання сили Кодексом України з процедур банкрутства, у даному випадку слід враховувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013, яка діяла на момент порушення провадження у справі та укладання спірного правочину).
Згідно з преамбулою Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (тут і далі - в редакції до 19.01.2013, яка діяла на момент порушення провадження у справі та укладання спірного правочину) цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Згідно з абз. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Частиною сьомою статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Відповідно до абз. абз. 1, 2 ч. 7 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.
Статтею першою Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України встановлено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
З огляду на зазначені норми закону, змістом дієздатності є здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).
Оскільки змістом права власності у суб'єктивному значенні є можливість володіння, користування і розпорядження майном, у банкрута як особи, яка перебуває у відповідному статусі, залишається право володіння і користування майном, натомість обмежується право розпорядження (обмеження праворозпорядчої складової дієздатності).
Суд звертає увагу на те, що провадження у справі про банкрутство ФОП Стеценка Сергія Володимировича було порушено на підставі його особистого звернення до суду з відповідною заявою. Таким чином, Стеценко С.В. безумовно був обізнаний про провадження у справі про банкрутство, оскільки саме він подав до суду відповідну заяву.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах наданих їй актами цивільного законодавства, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Тобто, банкрут мав діяти добросовісно, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачено положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який діяв на момент вчинення оскаржуваного правочину) та цивільним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Незважаючи на імперативні приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрут - Стеценко С.В. , укладаючи договір про поділ спадкового майна, на власний розсуд фактично змінив майно, яке могло бути включено до складу ліквідаційної маси та в подальшому реалізовано задля повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
У діях Стеценка С.В. вбачається порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки банкрут не мав необхідного обсягу дієздатності, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати недійсним договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 690.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Тобто, стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності.
Аналогічне трактування вказаної норми ЦК України викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 520/6819/14-ц.
У зв'язку з укладенням банкрутом оскаржуваного договору, належне йому на праві власності майно, а саме: 1/6 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , на цей час зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд вважає за необхідне заяву керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019) задовольнити; визнати договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 690, недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан; визнати за Стеценком Сергієм Володимировичем право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень статті 129 ГПК України та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн покладає на ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 58-67, 130-133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 1, 23, 25, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), ст. ст. 203, 216 ЦК України, ст. ст. 232-235 ГПК України, -
Задовольнити заяву керуючого реалізацією про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 9555 від 17.04.2019).
Визнати договір про поділ спадкового майна від 20.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 690, недійсним.
Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення становища сторін у початковий стан.
Визнати за Стеценком Сергієм Володимировичем ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Володимировича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в особі керуючого реалізацією арбітражного керуючого Кошовського Сергія Васильовича (61058, м. Харків, проспект Незалежності, буд. 5, свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 923 від 14.05.2013, РНОКПП НОМЕР_5 ) 1921,00 грн судового збору.
Видати відповідний наказ.
Ухвалу направити керуючому реалізацією, державному реєстратору, банкруту, кредиторам, Єльніцькій І.Й.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги в строки, передбачені ст. 256 ГПК України.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 22 жовтня 2021 року.
Суддя Усатий В.О.