13.10.2021м. СумиСправа № 920/861/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/861/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Виробничого кооперативу «Старт» (41123, Сумська область, Шосткинський район, с. Пирогівка, вул. Миру, буд. 88, код ЄДРПОУ 13998744),
до відповідача Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства “Шосткинський агролісгосп” (41140, Сумська область, Шосткинський район, смт. Вороніж, провулок Глухівський, буд. 10, код ЄДРПОУ 14005298),
про стягнення 15896,81 грн,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 15896,81 грн заборгованості (в т.ч.: 4205,52 грн за непоставлений товар та 11691,29 грн пені), а також 2270,00 грн судового збору.
Ухвалою від 10.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/861/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивач та відповідач повідомлені належним чином про розгляд судом справи №920/861/21.
26.08.2021 відповідач надіслав заяву від 19.08.2021 №319, в якій просив суд долучити до матеріалів справи №920/861/21 платіжне доручення №4793 від 16.08.2021 про сплату 10004,86 грн та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Докази направлення відзиву позивачу додані до відповідачем до заяви. Судом долучено до матеріалів справи зазначену заяву з доданими документами.
Позивач додаткових пояснень стосовно сплати відповідачем суми боргу суду не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для надання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
На підставі аукціонного свідоцтва Сумської товарної біржі «Сумиагропромбіржа» від 09.12.2020 про результати квартального електронного аукціону із продажу необробленої деревини (поставка І квартал 2021 року) 10.12.2020 між Шосткинським дочірнім агролісогосподарським підприємством «Шосткинський агролісгосп» (далі - продавець, відповідач) та Виробничим кооперативом «Старт» (далі - покупець, позивач) укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі І кварталу 2021 року, який відбувся 09.12.2020, продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.
Товаром по цьому договору є необроблена деревина, стандартизована в лоти, та реалізована під час аукціону перелік якої визначено в п. 1.3. договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складає сто п'ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят грн. 00 коп.
Пунктом 2.4. договору визначено, що покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 (трьох) банківських днів після дня отримання рахунку (рахунків). При відвантаженні товару залізничним транспортом, Покупець додатково сплачує Продавцю вартість послуг по перевезенню товару залізничним транспортом, вартість пакувальних реквізитів, карантинних та радіологічних сертифікатів.
Продавець зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів передати Покупцеві товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару Продавець надає Покупцеві наступні документи: Товаро-транспортна (залізнична) накладна, Рахунок-фактура. Датою передачі товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної. (пункти 3.3. та 3.4. договору).
Відповідно до п. 4.2.1. продавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до інформації, заявленої в лоті та умов цього договору, передати Покупцеві товар.
Згідно з п. 4.3.1. покупець має право на своєчасне та в повному обсязі отримання товару від Продавця відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 5.3. договору за несвоєчасне або не в повному обсязі надання товару, продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 2 % від вартості ненаданого своєчасно товару. В разі, коли прострочення термінів надання товару триває більш ніж 10 (десять) банківських днів, продавець на вимогу покупця повертає покупцеві всі сплачені ним за товар кошти, що не звільняє продавця від сплати пені та виконання своїх договірних зобов'язань.
Даний Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами та реєстрації на Біржі. Даний договір діє з 1 січня 2021 року по 31 березня 2021 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункти 7.1. - 7.3. договору).
На виконання умов договору позивач платіжним доручення №249 від 28.12.2020 в сумі 13730,34 грн та платіжним доручення №60 від 27.01.2021 в сумі 30000,00 грн сплатив відповідачу 43730,34 грн вартості товару за договором.
Відповідач здійснив відвантаження деревини позивачу загальною вартістю 39524,82 грн. Зазначений факт підтверджується наступними товарно-транспортними накладними при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) (далі - ТТН): ТТН №120560 від 30.12.2020 на суму 7317,17 грн.; ТТН №120561 від 30.12.2020 на суму 9945,03 грн.; ТТН №320917 від 03.02.2021 на суму 12769,47 грн.; ТТН №320995 від 03.03.2021 на суму 9493,15 грн.
Однак, як зазначається позивачем та не спростовано самим відповідачем, станом на 02.06.2021 продавець зобов'язання по продажу та поставці покупцю товару в повній мірі не виконав, різницю між коштами сплаченими позивачем у вигляді попередньої повної оплати та між вартістю відвантаженої деревини (43730,34 грн - 39524,82 грн) в сумі 4205,52 грн не повернув.
03.06.2021 на адресу відповідача позивачем була направлена претензія з доданими до неї документами, відповідно до якої позивач вимагав протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання претензії, передати ВК «Старт» оплачені платіжними дорученнями №249 від 28.12.2020 та №60 від 27.01.2021 товар, що зазначений в договорі купівлі-продажу необробленої деревини від 10 грудня 2020 року за результатами аукціону проведеного на СТБ «Сумиагропромбіржа» та сплатити на користь ВК «Старт» пеню відповідно до п. 5.3 договору.
Водночас, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з купівлі-продажу товару, які врегульовані Глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 4205,52 грн, що складає різницю між коштами, сплаченими позивачем у вигляді попередньої повної оплати, та між вартістю відвантаженої відповідачем позивачу деревини за договором купівлі-продажу необробленої деревини від 10.12.2020 суд вважає законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 11691,29 грн пені суд зазначає наступне:
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь
одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що
встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Пунктом 5.3. договору визначено, що за несвоєчасне або не в повному обсязі надання товару, продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 2 % від вартості ненаданого своєчасно товару. В разі, коли прострочення термінів надання товару триває більш ніж 10 (десять) банківських днів, продавець на вимогу покупця повертає покупцеві всі сплачені ним за товар кошти, що не звільняє продавця від сплати пені та виконання своїх договірних зобов'язань.
Хоча п. 5.3. договору сторонами передбачений такий вид неустойки як пеня, але враховуючи норму ч. 3 ст. 549 ЦК України, якою визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а також умови вищезазначеного пункту договору, де відсутнє застереження про нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошового зобовязання, відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, зазначений вид неустойки, що передбачений п. 5.3. договору, фактично є штрафом в розмірі 2 % від вартості ненаданого своєчасно товару.
Водночас, керуючись пунктом 5.3. договору позивач нарахував відповідачу зазначений штраф за правилами розрахунку пені за невиконання грошового зобов'язання, розмір якого склав 11691,29 грн.
Проте, відповідно до п. 5.3. договору та ч. 2 ст. 549 ЦК України розрахунок пені, що фактично є штрафом, повинен бути наступним: 4205,52 грн (вартість непоставленого товару) помножене на 2% (розмір відсотка від вартості товару, що встановлений договором) , що дорівнює 84,11 грн.
Таким чином, враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення 11691,29 грн пені, яка фактично є штрафом в розумінні п. 5.3. договору та ч. 2 ст. 549 ЦК України, задовольняється судом частково, а саме в частині стягнення 84,11 грн пені вимоги позивача судом задовольняються, а в частині стягнення 11607,18 грн пені - суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо невиконання умов договору, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 2270,00 грн судового збору в повному обсязі.
Отже, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, що підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 4205,52 грн вартості непоставленого товару, 84,11 грн пені та 2270,00 грн судового збору.
Разом з тим, відповідно до платіжного доручення від 16.08.2021, яке додане відповідачем до його зави (вх№7513/21 від 26.08.2021) Шосткинським дочірнім агролісогосподарським підприємством “Шосткинський агролісгосп” сплачено позивачу 10004,86 грн, що покриває задоволену судом суму позовних вимог, враховуючи суму судового збору.
Таким чином судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт відсутності предмет спору у справі №920/861/21 в межах задоволених судом позовних вимог в сумі 6559,63 грн, у зв'язку з чим, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд закриває провадження у справі в цій частині позовних вимог, а в частині стягнення 11607,18 грн пені - суд відмовляє за необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11607,18 грн пені.
2. Закрити провадження у справі №920/861/21 в частині стягнення 4205,52 грн вартості непоставленого товару, 84,11 грн пені (п. 5.3. договору) та 2270,00 грн судового збору.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 23.10.2021.
Суддя В.Л. Котельницька