"23" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2554/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2554/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (вул. Полярна, буд. 20-В, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 24587464)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді Фрутс» (вул. Василя Стуса, буд. 2-Ж, оф.1, м. Одеса, 65033, код ЄДРПОУ 41847673)
про стягнення 3 568,58 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
20.08.2021 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді Фрутс» (вх.№2644/21), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №ОД-19/45 від 22.11.2019 у розмірі 2 914,98 грн., пеню у розмірі 187,84 грн. та 36% річних у розмірі 465,76 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вищезазначеного договору поставки №ОД-19/45 від 22.11.2019.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору, 18.02.2021 він відвантажив відповідачу товар на суму 2914,98 грн, а останній прийняв його.
Позивач вказує, що відповідач не розрахувався за поставлений товар та відповідно не виконав свої зобов'язання, тому відповідача виникло зобов'язання сплатити суму заборгованості у розмірі 2914,98 грн., та оскільки до теперішнього часу поставлений товар залишається неоплаченим, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Крім того, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.02.2021 по 12.08.2021 в сумі 187,84 грн. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 36% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 28.02.2021 по 12.08.2021 в сумі 465,76 грн.
Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2021 позовна заява вх.№ 2644/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 було прийнято позовну заяву (вх.№ 2644/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2554/21. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала суду від 25.08.2021, яку суд надіслав відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№23060/21 від 09.09.2021.
Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 25.08.2021 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
23.10.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
22.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реді Фрутс» (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № ОД-19/45 з відстрочкою платежу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його.
Згідно п. 5.2 Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником за умови підписання видаткової накладної покупцем. З моменту підписання покупцем видаткової накладної постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару покупцю. Право власності на товар та усі ризики випадкового знищення або пошкодження переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару згідно видаткової накладної.
Підпунктом 6.2.2. пункту 6.2. Договору встановлено, що покупець зобов'язаний своєчасно оплатити отриманий товар.
Умовами п. 7.4 Договору погоджено, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 10 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної. Ліміт заборгованості покупця перед постачальником за поставлений за цим Договором товар становить 50 000,00 гривень (п. 7.5 Договору).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання, яка нараховується до повної оплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.
Пунктом п. 8.4 Договору сторони погодили, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Цей Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 14.1 Договору). Цей Договір пролонгується на кожний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не заявить про його припинення. Така пролонгація може здійснюватись неодноразово (п. 14.2 Договору).
Відповідно до видаткової накладної №11002 від 18.02.2021 ТОВ «Пластікс-Україна» було поставлено ТОВ «Реді Фрутс» товар на загальну суму 2914,98 грн.
Судом встановлено, що зазначена вище видаткова накладна на відпуск ТОВ «Пластікс-Україна» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Реді Фрутс» підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток суб'єктів господарювання, містить в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображає зміст та обсяги здійснених сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.
Проте, ТОВ «Реді Фрутс» взяті на себе згідно договору поставки з відстрочкою платежу №ОД-19/45 від 22.11.2019 зобов'язання в частині проведення з ТОВ «Пластікс-Україна» розрахунків по оплаті відпущеного товару не виконало, їх вартість в повному об'ємі не оплатило.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування ним пені, 36% річних та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу п. 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реді Фрутс» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки з відстрочкою платежу №ОД-19/45 від 22.11.2019 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про припинення договору №ОД-19/45 від 22.11.2019, а, отже, станом на розгляду справи по суті вказаний договір є чинним.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір №ОД-19/45 від 22.11.2019 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначеної видаткової накладної позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 2914,98 грн.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткова накладна, за якою відбувалось відвантаження товару, підписана відповідачем та скріплена печаткою. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було отримано згідно видаткової накладної № 11002 від 18.02.2021 настав, а саме: відповідач був зобов'язаний оплатити товар отриманий згідно видаткової накладної у строк до 28.08.2021 включно.
Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2914,98 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно нарахування 36% річних судом зазначається наступне.
За умовами п.8.4. договору, відповідно до статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Тобто, сторони, виходячи із принципу свободи договору, що закріплений статтями 6, 12 та 627 ЦК України, в п.8.4. договору збільшили передбачений законом розмір відсотків річних, що нараховуються та підлягають стягненню за частиною 2 статті 625 ЦК України в разі прострочення виконання грошових зобов'язань.
Таким чином, означені вимоги заявлено позивачем у відповідності до умов укладеного договору та чинного законодавства України.
При цьому суд зазначає, що пункт 8.4. договору поставки №ОД-19/45 від 22.11.2019 недійсним чи зміненим не визнавався, відповідач зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару не виконав, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, а, відтак, сплата 36% річних є його договірним зобов'язанням.
Між тим, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972р. строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.
За змістом ст.2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.
Відповідно до ч.2 ст.4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.
Відповідно до ст.5 Конвенції при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.
Дана позиція суду аналогічна висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах у справах №820/3917/17 від 24.01.2019р., №813/4630/16 від 02.04.2020р.
При цьому, відповідно до правової позиції викладеної в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17, від 25.04.2018 у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15, від 08.10.2018 у справі №927/490/18, прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.
Господарський суд враховує, що згідно накладної товар був поставлений відповідачу 18.02.2021 та відповідач був зобов'язаний оплатити вартість товару в узгоджений між сторонами строк - 10 календарних днів з моменту поставки товару, до 28.02.2021, проте, враховуючи, що це неділя, встановлений строк подовжується на перший робочий день - 01.03.2021, а прострочення виконання грошового зобов'язання розпочинається саме з 02.03.2021.
Отже, правильним періодом для нарахування 36% річних є з 02.03.2021 по 12.08.2021. Враховуючи зазначене, господарським судом здійснено власний розрахунок 36% річних за період з 02.03.2021 по 12.08.2021, відповідно до якого розмір 36% річних складає 471,51 грн.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення 36% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, загальний розмір 36% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 465,76 грн.
Також, судом встановлено, що пунктом 8.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язань.
Суд, провівши перерахунок пені, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства та встановлений період заборгованості відповідача, дійшов висновку, що за період з 02.03.2021 по 12.08.2021 встановив, що вірною сумою пені є 190,71 грн.
Проте, суд, також приймаючи до уваги, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеню, розмір якиї є менший ніж розрахований судом, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що підлягає стягненню з відповідача 187,84 грн. пені.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов'язань за договором поставки з відстрочкою платежу № ОД-19/45 від 22.11.2019 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Суд зазначає, що відповідач в ході вирішення спору фактично не виконав вимоги закону щодо доведення тих обставин на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).
Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2270,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді Фрутс» (вул. Василя Стуса, буд. 2-Ж, оф.1, м. Одеса, 65033, код ЄДРПОУ 41847673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (вул. Полярна, буд. 20-В, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 24587464) суму основної заборгованості у розмірі 2914 (дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 98 коп., 36% річних в розмірі 465 (чотириста шістдесят п'ять) грн. 76 коп., пеню в розмірі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 84 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 23 жовтня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський