"23" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2484/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2484/21
за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14) в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) (73000, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 4)
до відповідача: Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (65063, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 7)
про стягнення 1257,83 грн.,
1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.
16.08.2021 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 1149,65 грн., 3% річних у сумі 13,98 грн., інфляційні втрати у сумі 25,44 грн., пеню у сумі 68,76 грн. та судовий збір у сумі 2 270 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.12.2019 № 110-П-ХЕФ-19 в частині оплати наданих послуг.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), виставлено рахунок та направлено супровідними листами на адресу відповідача. Проте, лист із доданими до нього документами повернувся до позивача з довідкою про причини повернення - адресат відсутній за вказаною адресою.
Між тим, позивач зауважує, що повторно направлений лист з рахунком та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) отримано відповідачем 05.03.2021, проте, наразі, кошти в сумі 1149,65 грн. від відповідача не надійшли, отже ним суттєво порушено вимоги щодо виконання своїх договірних зобов'язань.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо порядку та строків оплати, позивачем нарахована пеня, 3% річних та сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання вирішені судом.
16.08.2021 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позовна заява вх. № 2570/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
20.08.2021 ухвалою Господарського суду позовну заяву (вх. № 2570/21) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу №916/2484/21 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Про судовий розгляд справи № 916/2484/21 сторони повідомлялись належним чином, зокрема, шляхом направлення ухвали суду від 20.08.2020 на адресу електронної пошти позивача, зазначену ним у позовній заяві, та на юридичну адресу відповідача.
Відповідач про розгляд справи № 916/2484/21 повідомлений належним чином 31.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за вх. № 22872/21 від 07.09.2021.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
23.10.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3.Фактичні обставини встановлені судом.
26.12.2019 між ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) (балансоутримувач) та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (орендар) було укладено договір №110-П-ХЕФ-19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 23,9 м2 (надалі - Приміщення) та утримання об'єктів (мереж тощо) і прибудинкової території та місць загального користування (надалі за текстом-утримання), які перебувають на його балансі та розташовані на третьому поверсі чотириповерхової будівлі блоку службово-побутових приміщень Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 4 (надалі - Будівля), а орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на надання/виконання вказаних послуг та робіт, а також витратах, пов'язаних зі споживанням комунальних послуг та робіт, а також витратах, пов'язаних зі споживанням комунальних послуг, а саме теплової енергії (надалі - послуги) у орендованих приміщеннях, пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг/робіт, наданих/виконаних балансоутримувачем за цим договором.
В подальшому додатковою угодою № 1 від 22.06.2020 Балансоутримувач та Орендар внесли зміни до умов договору, зокрема, щодо зміни ціни договору та порядку розрахунків. При цьому сторони погодили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин, які виникли між ними, з 01.01.2020.
Відповідно до п.2.1. договору (в редакції додаткової угоди) загальна ціна договору за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 визначається додатком №1 до даної додаткової угоди № 1, орієнтовно становить 16396,93 грн. та складається з:
- відшкодування вартості витрат зі: споживання електричної енергії, що орієнтовно становить - 342,00 грн з урахуванням ПДВ (20%), що складає приблизно 150 кВт/год; розподілу електричної енергії - 171,00 грн з урахуванням ПДВ (20%), що складає приблизно 150 кВт/год; споживання теплової енергії - 9288,00 грн з урахуванням ПДВ (20%), що складає приблизно 4,5 Гкал.;
- сплати витрат на утримання будівлі: вартість використання електричного устаткування та технологічних електричних мереж - 252,00 грн з урахуванням ПДВ (20%); вартість використання мереж теплопостачання - 711,26 грн з урахуванням ПДВ (20%); утримання орендованого нерухомого майна, розташованого в будівлі блоку службово-побутових приміщень - 5632,67 грн з урахуванням ПДВ (20%).
Згідно п. 2.2. договору (в редакції додаткової угоди) розрахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі споживанням Орендарем теплової енергії, електричної енергії здійснюється на підставі розрахунку Балансоутримувача, який обчислюється у відповідності до показників лічильників, а у разі відсутності лічильників - згідно їх пропорційного розподілу між Балансоутримувачем та Орендарем відповідно до площ приміщень, або кількості людей у відповідності до існуючого енергоспоживаючого обладнання сторін.
Відповідно до п.2.3. договору розрахунок за надані послуги орендар здійснює протягом 3 (трьох) банківський днів після підписання сторонами акту наданих послуг (виконаних робіт) на підставі акту наданих послуг (виконаних робіт) та рахунку (рахунку-фактури) балансоутримувача.
За умовами п.2.4. договору орендар зобов'язаний підписати Акт наданих послуг (виконаних робіт) протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання цього акту від балансоутримувача або надати мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг (виконаних робіт). Належним підтвердженням отримання орендарем Акту наданих послуг (виконаних робіт) є відмітка (штамп) на супровідному листі або поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції. Якщо у цей строк орендар не повернув підписаний Акт наданих послуг (виконаних робіт) або не надав свої зауваження (мотивовану відмову), цей Акт вважається Сторонами погодженим (підписаним) в редакції балансоутримувача та підлягає оплаті.
Згідно п. 5.3. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору балансоутримувач має право стягнути з орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що балансоутримувач, у разі прострочення орендарем виконання грошового зобов'язання по договору, має право, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнути з орендаря суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми простроченого платежу.
Пунктом. 7.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 05.06.2022, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань по даному договору.
30.12.2020 додатковою угодою № 2 до договору №110-П-ХЕФ-19 від 26.12.2019 сторони домовились розірвати його за взаємною згодою сторін. Останнім днем дії договору вважати 31.12.2020.
Між тим, на виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу за грудень 2020 року рахунок на оплату №1806 від 28.12.2020 та складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №7094 від 28.12.2020 на суму 1149,65 грн, які були направлені на адресу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті супровідним листом №2932/26-05-03/Вих від 30.12.2020.
Водночас вказаний лист відповідачем отримано не було, про що свідчать надані позивачем копії конверту, довідки пошти та поштового повідомлення.
У зв'язку з поверненням означеного листа, 02.03.2021 позивачем повторно направлено на адресу відповідача супровідним листом № 489/26-01-19/Вих рахунок на оплату № 1806 від 28.12.2020 та акт здачі-прийняття робіт № 7094 від 28.02.2020, з проханням підписати акт та повернути його протягом 5 робочих днів від дати отримання листа. Згідно наданого позивачем поштового повідомлення відповідний лист було отримано відповідачем 05.05.2021. Вказаний лист відповідачем було залишено без відповіді та задоволення.
З позовної заяви судом встановлено, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №7094 від 28.12.2020 відповідачем позивачу повернуто не було.
З огляду на наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №7094 від 28.12.2020 на суму 1149,65 грн, відсутність в матеріалах справи доказів, що свідчать про незгоду відповідача з означеними в акті сумами, суд, з урахуванням положень п.2.4. договору, вважає, що такий акт є погодженим сторонами.
У зв'язку з невиконанням відповідачем станом на 22.03.2021 умов договору позивачем на адресу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті було направлено претензію № 26-01-01.01-20/21 від 23.03.2021 з вимогою провести розрахунки протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії, яка була отримана відповідачем 01.04.2021, проте залишилась без відповіді та задоволення.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права застосовані судом
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Пунктом 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст. 903 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5.Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий Договір про надання послуг.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, який не був визнаний судом недійсним у встановленому порядку, укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, судом встановлено, що позивач на виконання умов договору надав послуги, пов'язані з утриманням орендованого нерухомого державного майна (будівля та прибудинкова територія) на загальну суму 1149,65 грн., що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 7094 від 28.12.2020, відповідним рахунком та не спростовано відповідачем.
В свою чергу, отримання відповідачем послуг, передбачених договором, є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити їх відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі відповідного рахунку.
Проте, Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті в порушення приписів ст.ст. 525, 526, 610, 629, 901, 903 ЦК України, ст.193 ГК України та умов договору вартість отриманих послуг не оплачено, не дивлячись на те, що з урахуванням приписів ч.1 ст.530 ЦК України та умов договору строк виконання відповідного зобов'язання настав.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, з огляду на відсутність жодних доказів у спростування обставин отримання відповідачем від позивача послуг, пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого державного майна (будівля та прибудинкова територія), з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеним факт надання позивачем послуг, обумовлених договором, та їх вартість.
Водночас, судом встановлено, що надані позивачем послуги щодо утримання орендованого нерухомого державного майна, зокрема, відшкодування вартості витрат за споживання та розподілу електричної енергії, вартості витрат зі споживання теплової енергії, вартості використання електричного устаткування та мереж теплопостачання за грудень 2020 на суму 1149,65 грн відповідачем оплачені не були.
Враховуючи підтвердження матеріалами справи факту надання відповідачу послуг, обумовлених договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за грудень 2020 року у розмірі 1149,65 грн.
Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, вважає їх вірними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13,98 грн, інфляційних втрат у сумі 25,44 грн та пені у сумі 68,76 грн є такими, що також підлягають задоволенню.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (65063, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд.7, код ЄДРПОУ 00485993) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) (73000, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 4, код ЄДРПОУ 38728533) основний борг у сумі 1149 (одна тисяча сто сорок дев'ять) грн 65 коп., 3% річних у сумі 13 (тринадцять) грн 98 коп., інфляційні втрати у сумі 25 (двадцять п'ять) грн 44 коп., пеню у сумі 68 (шістдесят вісім) грн 76 коп. та судовий збір у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 23 жовтня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський