Справа № 216/4304/21
провадження №2/216/2426/21
21 жовтня 2021 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бутенко М.В.,
секретар судового засідання - Кацюба В.І.
без участі сторін та без застосування технічного запису
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, -
Адвокат Меланчук Ігор Віталійович, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 60000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров'я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Пред'явлені вимоги представник позивача мотивував тим, що ОСОБА_1 , станом на 30 травня 2003 року перебувала в трудових відносинах з Криворізькою дирекцією залізничних перевезень Державного підприємства «Придніпровська залізниця». Того ж дня, позивач перебувала на робочому місці та виконувала покладені на неї трудові обов'язки,під час виконання яких, внаслідок нещасного випадку пов'язаного з виробництвом, отримала тілесні ушкодження у виді «закрите пошкодження медіальної бокової зв'язки правого колінного суглобу, гемотроз». За наслідками огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу вперше встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10%, з 2007 по 2015 рік позивач проходила повторні огляди МСЕК, за результатам яких підтверджувався первинний висновок МСЕК, в 2017 році позивачу, за результатами огляду МСЕК, встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 10% - безстроково. Вказує, що внаслідок даного трудового каліцтва позивач відчула сильний фізичний біль, отримані травми призвели до зміни звичного способу життя, порушено нормальні життєві зв'язки позивача, остання втратила можливість повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, наслідки травмування до теперішнього часу спричиняють позивачу фізичний біль, у неї спостерігається суттєве порушення функцій організму. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності і визначив в сумі 60000 грн. (з розрахунку: 6000 грн. * 10% втрати працездатності), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою суду від 13.07.2021 року, позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач, отримавши копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що свідчить поштове повідомлення, долучене до матеріалів справи, скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я відповідачем було подано до суду та зареєстровано канцелярією суду в межах процесуального строку, встановленого ухвалою суду. Представник Відповідача зазначає, що факт завдання позивачу моральної шкоди є недоведеним, а розмір грошових коштів, про стягнення якого ставиться питання в позові в будь-якому випадку не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Відповіді на відзиві з обґрунтуванням своїх заперечень протидоводів, наведених представником відповідача, позивач та його представник не подали, додаткового часу для цього не потребували.
Позивач та його представник до суду не з'явились, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов просили задовольнити повністю.
Відповідач, будучи повідомленим про дату та час судового засідання, не забезпечив прибуття свого представника у судове засідання.
Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач ОСОБА_2 працювала на посаді приймально-здавальника вантажу та багажу Криворізької дирекції залізничних перевезень Державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником якої являється Акціонерне товариство «Українська залізниця». Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім'я позивача.
30 травня 2003 року, позивач перебувала на робочому місці, під час виконання покладених на неї трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого позивачем отримано тілесні ушкодження у виді «закрите пошкодження медіальної бокової зв'язки правого колінного суглобу, гемотроз», що підтверджується актом про нещасний випадок № 1від24.06.2003 року. Згідно п. 6.1 акту про нещасний випадок №1 від 24.06.2003 року про нещасний випадок встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку, являється падіння потерпілої під час пересування.
Відповідно до п.7 акту про нещасний випадок №1 від 24.06.2003р., причинами його настання являється наявність на маршруті службового проходу розсипаного агломерату та необачність потерпілої.
Згідно п. 10 акту про нещасний випадок №1 від 24.06.2003р. нещасний випадок с позивачем стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівника відповідача, а саме ОСОБА_3 , заступника начальника станції Кривий Ріг з вантажної роботи, який допустив порушення п. 1.4.2 Посадової інструкції №23 від 21.03.2003р.
Висновком МСЕК від 29.03.2006р. за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10% внаслідок виробничої травми, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕКДНА-02 №7926 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги.
В ході проведення повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду ДНА-02 №018731 від 25.04.2007р., ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Відповідно до виписки з акту огляду ДНА-02 №025675 від 25.03.2009р., позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
За результатами повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду 10 ААА №001992 від 30.03.2011р., позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Відповідно до виписки з акту огляду АБ №0004017від 27.03.2013р., позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
За результатами повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду 12 ААА №005703 від 08.04.2015р., позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Відповідно до виписки з акту огляду 12 ААА № 016134 від 17.05.2017р., позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України таст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року з питання відшкодування моральної шкоди безпосередньо роботодавцем, у абзаці 9-му пункту 5-го встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскількистаттею1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд прийшов до висновку, що виниклі правовідносини врегульовані статтею 237-1 КЗпП України, яка діяла на момент виникнення правовідносин та якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством - відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, суд вважає, що спричинена моральна шкода підлягає компенсації.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 №1-рп/2004передбачено: «4.1. Відповідно до статей 23,1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..».
Визначене спростовує твердження відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань. Оскільки, наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю - це є аксіоматична парадигма людського життя і не потребує якогось казуїстичного опосередкованого доведення, на якому наполягав представник відповідача. На спростування доводів представника відповідача, матеріали справи переконливо доводять стан залежності позивача від отриманих травм, та на сьогоднішній день є даність, яка формує її сприйняття оточуючого світу, перетворюючись на справжню муку.
З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення їй моральної шкоди у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності їй спричинена моральна шкода.
Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навела доказів завдання їй моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Суд вважає, що в даному випадку саме відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», повинен виплатити позивачеві моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» №4від 31.03.1995 з подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності, обставини нещасного випадку, глибину і ступінь її моральних страждань пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, і наслідків, що наступили.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в її житті, ступінь втрати нею професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 30 000,00 (тридцять тисяч) грн., що буде домірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 908 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.237-1, ст.153 КЗпП України,ст.ст. 12, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 280-289, 354, 355 ЦПК України,суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця на користь ОСОБА_1 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров'я (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, 03150
Суддя М.В.БУТЕНКО