Справа № 216/4303/21
провадження №2/216/2425/21
21 жовтня 2021 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого - судді Бутенко М.В.,
секретар судового засідання - Кацюба В.І.
представник позивача ОСОБА_1
представник відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в. м Кривому Розі цивільну справу за позовом представника ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, -
ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на свою користь 90 000 грн.00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Пред'явлені вимоги представник позивача мотивував тим, що ОСОБА_3 , станом на 18лютого 2004 року перебував у трудових відносинах з Державним будівельно-монтажним трестом «Кривбасшахтопроходка». Того ж дня, позивач перебував на робочому місці та виконував покладені на нього трудові обов'язки,під час виконання яких, внаслідок нещасного випадку пов'язаного з виробництвом, отримав тілесні ушкодження у виді «закритий перелом лівого плеча зі зміщенням, забій кінцевого відділу хребта». За наслідками огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу вперше встановлено ступінь втрати професійної працездатності 15%, при повторному переогляді МСЕК, з 2011 по 2014 рік позивач проходив повторні огдяди МСЕК, за результатам яких підтверджувався первинний висновок МСЕК щодо стану здоров'я позивача,в 2017 році позивачу, за результатами огляду МСЕК, встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 10%. Вказує, що внаслідок даного трудового каліцтва позивач відчув сильний фізичний біль, отримані травми призвели до зміни звичного способу життя, порушено нормальні життєві зв'язки позивача, останній втратив можливість повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, у позивача спостерігається суттєве порушення функцій організму. Зазначає, що оскільки позивач був застрахованою особою, то, відповідно дост.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», а також враховуючи характер та істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності, який позивач визначив в сумі 90000 грн. (з розрахунку: 6000 грн. Х15% втрати працездатності), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою суду від 13.07.2021 року, позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження, але з викликом сторін.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області подав 11.08.2021 року відзив на позовну заяву, вважаючи вимоги ОСОБА_3 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення мотивував наступним. Так, не заперечуючи факту перебування позивача в трудових відносинах під час травмування, факту самого трудового каліцтва, яке призвело до втрати професійної працездатності, представник відповідача вказує, що в рамках спірних правовідносин Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем. Так, відповідно до п.27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію норм Закону України від 23 грудня 1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві …», які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону України від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Представник вважає, що закріплений у ст.58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди. Вважає, що належним відповідачем повинен бути підприємство-роботодавець. Також зазначає, що на органи МСЕК покладено обов'язок по встановленню факту моральної шкоди, а встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином, вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку і не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку здійснювати таку виплату. Також представник відповідача вважає, що позивачем не представлено доказів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки документи, на які він посилається як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме на довідку МСЕК та акт розслідування нещасного випадку пов'язаного з виробництвом (форми Н-1), є документами, що підтверджують обставини травмування і втрати працездатності та не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про будь-які зміни в його житті після каліцтва.
Відповіді на відзив із обґрунтуванням своїх заперечень проти доводів, наведених представником відповідача, позивач та його представник не подали, додаткового часу для цього не потребували.
Присутній в судовому засіданні представник позивача адвокат Гузєв І.Г. пред'явлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач ОСОБА_3 працював на посаді помічника машиніста механічного устаткування Державного будівельно-монтажного тресту «Кривбассшахтопроходка». Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім'я позивача.
18лютого2004 року позивач перебував на робочому місці, під час виконання покладених на нього трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого позивачем отримано тілесні ушкодження у виді «закритий перелом лівого плеча зі зміщенням, забій кінцевого відділу хребта», що підтверджується актом про нещасний випадок № 3від 20.02.2004 року.
Висновком МСЕК від 28липня2004 року за результатами первинного огляду ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 15 % внаслідок виробничої травми, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги.
В ході проведення повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду 10 ААА №009767 від 05жовтня 2011 року, ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 15%, внаслідок виробничої травми.
Відповідно до виписки з акту огляду АБ №0004133 від 29січня 2014 року, ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 15%, внаслідок виробничої травми.
За результатами повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду 12 ААА №005809 від 13січня 2016 року, ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Відповідно до виписки з акту огляду 12 ААА №016104 від 22лютого2017 року, ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, внаслідок виробничої травми.
Положеннями ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_3 з дня первинного встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 28 липня 2004 року.
Частинами 1, 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 28 липня 2004 року ОСОБА_3 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, обов'язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи представника відповідача стосовно того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідача суд розцінює як неспроможні.
Доводи відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону № 1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (28 липня 2004 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону № 1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.
За даних обставин, доведеність факту втрати професійної працездатності ОСОБА_3 на 15% при первинному огляді МСЕК та встановлення втрати ним працездатності у 2017 році на 10% з точки зору ушкодження здоров'я, спричинення немайнової шкоди, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування, проходження оглядів МСЕК, втрати можливості повноцінно працювати, приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди, а відтак спростовує доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння такої шкоди.
Відповідно до ст.ст.16, 23 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п.4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує характер отриманих позивачем травм, ступінь втрати ним професійної працездатності, що свідчить про спричинення немайнової шкоди та безумовно тягне за собою довготривалі зміни у буденному житті позивача. Позивач у зв'язку з трудовим каліцтвом та під час лікування його наслідків відчував фізичний біль, відновлення його стану здоров'я позивача мало тривало близько 13 років.
Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 35 000 грн. (без нарахування та утримання податку з доходу фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Наведені представником позивача у позові розрахунки розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2021 року та оцінки її в 15 місячних розмірів мінімальної заробітної плати з огляду на ступінь втрати працездатності, суд вважає помилковими, оскільки при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями), з урахуванням обставин та критеріїв, зазначених в ч.3 ст.23 ЦК України, адже визначення моральної шкоди не підпадає під будь-які математичні розрахунки, застосування яких в даному випадку взагалі є недоцільним та некоректним. Компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», характер позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, визначеної у грошовому вимірі, яка є майновою. У зв'язку з цим суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 908, 00 грн. стягнути з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9,15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 35000,00 (тридцять п'ять тисяч гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: м. Кривий Ріг, пр-т. Дмитра Яворницького 93.
Суддя М.В.БУТЕНКО