Номер провадження: 22-ц/813/4216/21
Номер справи місцевого суду: 1505/7359/2012
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
23.10.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Стадніченка А.І.,
учасники справи:
позивач - Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 червня 2020 року у складі судді Шевчук Ю.В.,
встановив:
У серпні 2012 року виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2012 задоволено. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав у відношенні неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.01.2013 внесено виправлення в описову частину рішення де вказано вірну дату народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.09.2019 заяву адвоката Олійник Р.В., який діяв в інтересах ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2012 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.06.2020 позов задоволено. ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що справу вирішено у відсутність апелянта та його представника, без наявності достатніх правових підстав для позбавлення батьківських прав; без виклику в судове засідання та з'ясування думки 15-річної дочки ОСОБА_6 ; без отримання висновку органу опіки та піклування, який був витребуваний судом ухвалою від 13.01.2020; без урахування факту впровадження карантину та припинення авіасполучення в Ізраїлі та Україні і, як наслідок, неможливості прибуття для участі 11.06.2020 в судовому засіданні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
25.01.2021 представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник Р.В. подав до суду додаткові письмові пояснення.
28.09.2021 від позивача надійшли письмові пояснення в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін та просив розглядати справу без його участі.
Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Частинами п'ятою-восьмою, одинадцятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення- завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Відповідно до пункту 99-1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року N 270, із змінами та доповненнями, рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розгляд даної справи судом було призначено на 26.01.2021 з повідомленням про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі та в подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи, та відкладення з зазначенням дати слухання справи, зокрема призначеної на 05.10.2021, були направлені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за останньою відомою адресою і повернулися до суду з зазначенням причин повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
За таких обставин відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України вони вважаються такими, що повідомлені про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом.
Згідно з письмовими поясненнями апелянта та доданими до апеляційної скарги доказами, останній проживає в країні Ізраїль, відповідно до ордеру від 09.07.2020 його законним представником у суді апеляційної інстанції є Олійник Р.В., який в судове засідання 05.10.2021 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.
Враховуючи, що справа тривалий час перебуває у суді на розгляді, судом за клопотанням апелянта розгляд справи неодноразово відкладалася, однак представник апелянта жодного разу в судове засідання не з'явився, з урахуванням того, що категорія даної справи зачіпає інтереси неповнолітньої дитини, а також наявність у справі необхідних доказів для її вирішення, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 23.10.2021.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Однак, суд першої інстанції приймаючи вказане рішення, не звернув увагу на те, що відповідач належним чином про розгляд справи не був повідомлений, матеріали справи не містять судових повісток про вручення останньому копії ухвали про призначення справи до розгляду, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості участі у розгляді справи.
Отже, при розгляді справи були порушені норми процесуального права, оскільки судом розглянута справа за відсутністю відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який 06.01.2005 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьками якої відповідно до свідоцтва про народження від 22.05.2005 є мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 .
Листом від 23.10.2007 Управління у справах сім'ї, дітей та молоді звернулося до ОСОБА_7 (мати ОСОБА_2 ) було запрошено її сина на профілактичну бесіду, так як останній не виконує своїх обов'язків по відношенню до своїх дітей сина ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_4 .
Відповідно до характеристики дитини ОСОБА_4 , складеної директором Білгород-Дністровської ЗОШ №3, дитина з 01.09.2011 навчається у першому класі. Батьки дитини не приділяють уваги вихованню дитини, за рік навчання жодного разу ніхто з батьків до школи не з'являвся, не цікавився навчанням дитини та її поведінкою. Вказано, що вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_3 .
Відповідно до постанови державного виконавця відділу ДВС Іллічівського управління від 30.07.2012 про закінчення виконавчого провадження на виконанні ДВС перебував виконавчий лист №2-2266 виданий Білгород-Дністровським міськрайонним судом 15.05.2007 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/3 частини від всіх видів заборгованості щомісячно.
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам станом на 31.07.2012 встановлено за боржником ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 41 518,73 грн.
Вказане виконавче провадження було закрито у зв'язку з направленням його за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
З листа відділу ДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області від 22.08.2011 вбачається, що 23.05.2011 державним виконавцем було направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 згідно ст. 164 КК України за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання дитини. 03.06.2011 до відділу надійшов лист від Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області з зазначенням, що матеріали за фактом ухилення від сплати аліментів ОСОБА_2 направлені за належністю до Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області.
Відповідно до характеристики, складеної молодшим лейтенантом міліції Білгород-Дністровського міського відділу ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_1 (матір дітей) зарекомендувала себе з негативного боку. Офіційно не працює, веде антигромадський спосіб життя, зловживає спиртними напоями, порушує громадський порядок, підтримує зв'язки з раніше судимими особами.
20.08.2012 виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради складено висновок про доцільність в інтересах дітей позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносно дітей, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
З висновку слідує, що батько дітей зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з дітьми не проживав. Участі у вихованні дітей та допомоги на їх утримання не надавав. З 2007 року сім'я ОСОБА_8 перебуває на обліку в службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, як неблагополучна сім'я. Діти після розлучення батьків проживали разом з матір'ю, ОСОБА_1 . Мати зловживала спиртними напоями, офіційно не працювала, підтримувала зв'язки з раніше судимими особами. З 2010 року дітьми опікується їх бабуся, ОСОБА_3 . Мати жодної допомоги їм не надає, що підтверджується довідкою дитячої поліклініки міської лікарні від 07.05.2012, характеристиками навчальних закладів ЗОШ де навчаються діти. Працівниками служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради неодноразово проводилася профілактична робота з матір'ю з приводу виконання нею батьківських обов'язків. Жодних висновків мати не зробила, продовжує зловживати спиртними напоями, дітьми не цікавиться. Батько запрошення для співбесіди ігнорував.
Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради 21.02.2013 ухвалено рішення про надання ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 28.02.2013 ОСОБА_3 призначено опікуном над ОСОБА_4 .
20.09.2019 ОСОБА_3 звільнено від повноважень піклувальника ОСОБА_4 .
З 12.07.2019 ОСОБА_4 перебуває у центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації.
З письмових пояснень виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, як орган опіки і піклування від 28.01.2020 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків та на теперішній час ним порушено право неповнолітньої ОСОБА_4 на проживання та виховання в сім'ї, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі "Савіни проти України", пункт 49 рішення у справі "Хант проти України").
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України").
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі "Мамчур проти України" (заява N 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
В письмових поясненнях від 25.05.2021 ОСОБА_4 , якій на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку виповнилося 16 років, вказала про те, що перебуваючи у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей з 12.07.2019 вона спілкувалася з батьком в цей період за допомогою відео зв'язку та він пересилав їй незначну суму коштів, обіцяв забрати до себе, проте не забрав. Дитина вказала про те, що втратила довіру до батька та не має бажання їхати до батька. Погоджується з позбавленням його батьківських прав та бажає продовжувати навчання у Педагогічному коледжі м. Білгород-Дністровську та проживати в Україні.
Відповідно до наказу №71 від 22.09.2021 ОСОБА_4 влаштовано в сім'ю патронатного вихователя.
Сам факт перебування дитини на вихованні у державному закладі є окремим підтвердженням ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Врахувавши дані обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, проживає за кордоном, має значну заборгованість за аліментами, уникає відповідальності за несплату аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення цих вимог.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 червня 2020 року скасувати.
Позов виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області до ОСОБА_2 , заінтересована особа- ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 23.10.2021.
Головуючий:
Судді: