Номер провадження: 22-ц/813/5455/21
Номер справи місцевого суду: 523/9145/18
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Гірняк Л. А.
30.09.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Гірняк Л.А.
Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В.
За участю секретаря - Ющак А.Ю.,
Представник позивача- ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна
- про витребування майна від добросовісного набувача, скасування запису про право власності, визнання права власності,-
Короткий зміст позовних вимог
02.07.2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимогами в котрих просив суд :
-витребувати від ОСОБА_2 на його користь квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м.;
-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м. на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
-визнати за ОСОБА_10 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м.;
-стягнути з ОСОБА_11 , на користь ОСОБА_4 , судові витрати, судовий збір у розмірі 4636 гривень 53 копійки.
Вимоги обгрунтовує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 ,котра належить йому на підставі:
- 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської Ради народних депутатів 15.01.1998 року за реєстровим №16-4764, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у книзі: 262пр на стор.78, номер запису: 267, реєстраційний номер: 28618996;
-1/2 частка - на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 30.10.2009 року, зареєстрованого за №5-1190.
Зазначає, що він, разом із своєю сім'єю, у складі сім осіб, а саме: ОСОБА_5 - матір, ОСОБА_12 , 2007 року народження, ОСОБА_13 , 2013 року народження, ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - матір дружини, ОСОБА_8 - матір тещі, постійно проживають в спірній квартирі.
З 18.08.2017 року по 03.06.2018 року він разом із своєю сім'єю, знаходився в гостях, за межами міста Одеси, а після повернення - 03.06.2018 року дізнався, що його квартира продана від його імені відповідачу у справі - ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 30.05.2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М..
Позивач стверджує, що він не укладав зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири, наміру продавати квартиру не мав, ніяких оголошень про її продаж не подавав, заяв про реєстрацію права власності до Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» не подавав, технічний паспорт не замовляв, довідку Ф1 №292 від 22.05.2018 року не отримував, висновок про вартість квартири до ФОП ОСОБА_14 не замовляв та такий висновок не отримував.
За твердженням позивача, невідома йому особа, яка не була власником спірної квартири, за підробленим паспортом здійснила дії, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу, а саме:
-21.05.2018 року звернулась до ФОП ОСОБА_14 та уклав договір ЕБ180521-13, за яким замовив висновок про вартість спірної квартири;
-21.05.2018 року отримала звіт про оцінку майна ЕБ180521 -13 ідентифікатор за базою ФДМУ №3081066_21052018_ЕП180521-13, за яким ринкова вартість квартири склала 249 033 грн.;
- 22.05.2018 року отримав Довідку форми №1 №292 від 22.05.2018 року, за якою у спірній квартирі проживає та постійно зареєстрований ОСОБА_4 , особовий рахунок відкритий на ОСОБА_15 , без реєстрації;
-24.05.2018 року звернувся із заявою до Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» про реєстрацію права власності на підставі Розпорядження органу приватизації серія та номер: 106659, виданий 15.01.1998, видавник Управління ЖКГ Виконкому Одеської міської ради народних депутатів, свідоцтво про право власності, серія та номер: 16-4764, виданий 15.01.1998, видавник: Управління ЖКГ Виконкому Одеської міської ради народних депутатів.
При здійсненні нотаріальних дій, невідомою особою, нотаріусу було надано підроблений паспорт та картку фізичної особи - платника податків на ім'я ОСОБА_4 .
Паспорт, наданий сторонньою особою, яка видавала себе за ОСОБА_4 містить інші реквізити, ніж справжній паспорт, а саме; серія НОМЕР_2 , виданий 13 лютого 2015 року.
Також паспорт містить фотокартку іншої особи, проте справжній паспорт ОСОБА_4 має наступні реквізити: серія НОМЕР_3 , виданий 2 вересня1996р..
Картка фізичної особи - платника податків містить іншу дату внесення до Державного реєстру фізичних осіб - 28.08.2001 року та дату видачі картки - 22.03.2007 року,а справжня Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера містить дату внесення до Державного реєстру фізичних осіб - 04.07.1997 року та дату видачі довідки 23.08.2001 року.
Позивач вважає, що він має право витребувати квартиру АДРЕСА_1 з підстав ст.388 ЦК України,оскільки вона вибула із його володіння не з його волі, шляхом продажу невстановленою особою за підробленими документами. Спірна квартира підлягає витребуванню з володіння відповідача - ОСОБА_2 .
Для ефективного захисту порушеного права позивача існує необхідність у визнанні права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 та у скасуванні реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 .. Зазначений спосіб захисту не суперечить закону.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна про витребування майна від добросовісного набувача, скасування запису про право власності, визнання права власності - задоволені.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м..
Скасувано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м. на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_10 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м..
Стягнуто з ОСОБА_11 , на користь ОСОБА_4 судові витрати, судовий збір у розмірі 4636 гривень 53 копійки.
Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 вибула від її власника- ОСОБА_4 не з його волі за підробленим його паспортом та вчиненням дій, які позивач не мав можливості вчинити,оскільки він під час укладення договору купівлі-продажу його квартири від 30.05.2018 року перебував за межами України, а тому в силу ст.308 ЦК України вправі її витребувати у добросовісного набувача.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про відмову в задоволені позову посилаючись на неповне з'ясування обставин, що має значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.
Зазначає, що відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вона є добросовісним набувачем спірної квартири, не знала та не могла знати про обставини щодо підробки паспорта позивача. Квартиру їй показував інший чоловік, котрий назвався ОСОБА_4 з яким і уклала нотаріальний договір купівлі-продажу.Після придбання квартири ваона в неї вселилась та постійно в ній проживає.
Інші учасники судового засідання не скористались своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Лічман І.М. в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належдним чином.
В своїй заяві приватний нотаріус Лічман І.М. просить справу слухати за її відсутності.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті
В силу частини 2 ст.372 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).
За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої ? п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 в справі №521/17654/15-ц вказав, що добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків. Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже майно у всіх випадках може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває у разі, якщо набувач майна знав або міг знати про те, що майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати.
Крім цього майно може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває також у разі, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі з підстав загублення, крадіжки або втрати іншим шляхом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц у спорах за віндикаційними позовами обов'язковим є встановлення обставини вибуття майна за волею власника, а також набуття майна добросовісним набувачем.
Верховний Суд в постанові від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).
Узагальнюючи захист порушеного права шляхом застосування статей 330, 388 ЦК України, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №522/11473/15 (провадження №61-47178св18) дійшов наступного правового висновку: «віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин».
Судом встановлено, що ОСОБА_4 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , при цьому 1/2 частка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської Ради народних депутатів 15.01.1998 року за реєстровим №16-4764, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у книзі: 262пр на стор.78, номер запису: 267, реєстраційний номер: 28618996, а інша 1/2 частка належала на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 30.10.2009 року, зареєстрованого за №5-1190. (Т.1., а.с. 20-24).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.05.2018р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Суворовський РВ у м.Одесі ГУДМС в Одеській області 13.02.2015р.,що проживає за адресою: АДРЕСА_2 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Комінтернівським РВ ГУМВС України в Одеській області 20.02.2012р., що проживає за адресою: АДРЕСА_3 прийняла в особисту приватну власність (купує) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
З зазначеного договору вбачається, що в графі підписи продавець - ОСОБА_4 поставив підпис та ОСОБА_2 поставила підпис.( а.с.109-110 т.1).
Будь яких доказів про те, що ОСОБА_4 договір не підписувув матеріали справи не містять.
Продаж квартири було здійснено за 249033 гривні. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман Інною Миколаївною у реєстрі за № 1606 та саме ОСОБА_2 стала власником спірної квартири. (т.1., а.с. 109-111)
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Враховуючи, що нотаріально посвідчений договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 30.05.2018року не оспорений,
судова колегія приходить до висновку, що районний суд помилково дійшов до висновку про застосування до спірних правовідносин ст.388 ЦК України, оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
Колегія суддів зазначає, що, оскільки порушене право позивача захищено шляхом визнання правочину недійсним, норми матеріального права, передбачені статтею 388 ЦК України, судом застосовані бути не можуть.
З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку про обрання ОСОБА_4 неналежного способу захисту, а тому його позов має бути залишеним без задоволення, що не позбавляє його права на звернення до суду за захистом порушених прав та оспорити правочин відповідно до вимог чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги про скасування рішення та відмові у задоволенні позовних вимог про витребування майна підлягають задоволенню, з зазначених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367,368,374,376 ,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року скасувати та прийняти постанову.
Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївнапро витребування майна від добросовісного набувача, скасування запису про право власності, визнання права власності, залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення, в зв'язку з знаходженням суддів у відпустці- судді Сегеди С.М. (№ 133-в від 05.10.2021 року складено 18.10.2021 року .
Головуючий суддя - Л.А. Гірняк
С.М.Сегеда
Т.В.Цюра