22 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 814/2001/16
касаційне провадження № К/9901/39902/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 (головуючий суддя - Запорожан Д.В., судді - Романішин В.Л., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі у тексті - Баштанська ОДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 25.09.2014 №448/1700,
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 30.01.2017 задовольнив позов: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення -рішення від 25.09.2014 №448/1700.
Баштанська ОДПІ оскаржила рішення суду першої інстанції до Одеського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 17.05.2017 апеляційну скаргу Інспекції задовольнив: скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 та закрив провадження у справі №814/2001/16.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) не передбачено окремого порядку звернення до суду фізичних осіб - підприємців, вони звертаються до суду виключно як фізичні особи, за таких обставин та враховуючи те, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду за вирішенням того самого спору і між тими самими сторонами, що і в даній справі та провадження за її первісним позовом було закрито. Керуючись положеннями частини 3, 4 статті 157 та частини 1 статті 203 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) суд дійшов висновку про закриття провадження у справі відповідно до ч. 1 статті 203 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017).
У свою чергу, позивач не погодившись із закриттям провадження, оскаржила ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.09.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції приписам статті 6 Європейської конвенції з прав людини, через що не розглянутим по суті залишилось питання у який спосіб позивач може оскаржити тепер податкове повідомлення - рішення від 25.09.2014 №448/1700. У зв'язку із чим просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.01.2017.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.03.2021 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 14.09.2021.
Пунктом 13 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскарженні в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з лютого 1999 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі у тексті - ФОП).
У вересні 2014 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 12.09.2014 № 415/17-00/ НОМЕР_1 , на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 448/1700 на суму 90 178, 35 грн, у тому числі 72 142, 68 грн за основним платежем та 18 035, 67 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
29.12.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
У листопаді 2014 року ФОП ОСОБА_1 оскаржила податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 448/1700, яке постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.03.2015 у справі № 814/3388/14 визнано протиправним та скасовано.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 постанову суду першої інстанції визнано нечинною, а провадження у справі № 814/3388/14 закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України. При цьому, апеляційний суд підтвердив висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованого збільшення Інспекцією ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з ПДВ і вказав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 448/1700 підлягало скасуванню. Разом з тим, суд прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 5. Ч. 1 статті 157 КАС України, оскільки на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач з 29.12.2014 припинила свою підприємницьку діяльність.
З огляду на вищезазначену ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015, яка сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 17.05.2017, дійшов висновку, що провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.
Таким чином, обов'язковою умовою для закриття провадження у справі з зазначених вище підстав є тотожність предмету спору цієї справи зі справою по якій набрала законної сили постанова чи ухвала суду.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, таким чином фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зважаючи на викладене, прийняте рішення судом апеляційної інстанції призведе до негативних наслідків для ОСОБА_1 як громадянина України, оскільки згідно ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення, крім того, не зазначивши у який спосіб позивач може оскаржити податкове повідомлення - рішення від 25.09.2014 №448/1700 суд позбавив останнього належного захисту своїх прав, що є порушенням приписів статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 448/1700 не розглянуті по суті та відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, з самого спору, а тому не можна вважати, що судами в повній мірі забезпечено належний захист прав, свобод та інтересів фізичної особи у цій справі, тому що достатніх правових підстав для закриття провадження у цій справі з підстав встановлених пунктом 4 частини першої статті 157 КАС України у суду апеляційної інстанції не було, що призвело до ухвалення останнім незаконного судового рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.
Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас згідно пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15.12.2017) кожна особа також має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, в тому числі шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, тому під час розгляду даного спору судами вказані обставини мають бути перевірені.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 345, 353, 356, 359 КАС України, Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 у справі №814/2001/16 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова