22 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5246/15
адміністративне провадження № К/9901/36598/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцової Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №826/5246/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування наказів, поновлення на публічній службі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати дії Міністерства доходів і зборів України по складанню та видачі Наказу Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015 року протиправними;
- визнати дії Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області по складанню та видачі наказу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 року протиправними;
- скасувати Наказ Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015 року;
- скасувати наказ Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 року;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді - на публічній службі- першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області;
- стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 17.03.2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- допустити негайне виконання постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби згідно п. 3, ч.1 ст. 256 КАС України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства доходів і зборів України по складанню та видачі Наказу Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015 року;
Визнано протиправними дії Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області по складанню та видачі наказу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 року;
Скасовано Наказ Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015 року;
Скасовано наказ Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 року;
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді - на публічній службі- першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області.
Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 17.03.2015 року по день поновлення на публічній службі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (з урахуванням виправлення описки згідно з ухвалою від 05 жовтня 2021 року) рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2020 змінено в мотивувальній та резолютивній частинах.
Викладено абзац сьомий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2020 в наступній редакції:
"Стягнуто з Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, 21036, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 у сумі 494 342, 94 грн".
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2020 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправними дій Міністерства доходів і зборів України по складанню та видачі наказів, скасування наказів, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд вважає безпідставним посилання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18, від 14 квітня 2021 року у справі №826/14904/18 та постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, з огляду на наступне.
Дослідивши вищевказані скаржником постанови Верховного Суду, установлено, що обставини справи №826/9815/18 та №826/14904/18 не є тотожними з обставинами справи, що розглядається, оскільки предметом касаційного оскарження у цих справах були ухвали судів, які залишені без змін постановою, та якими замінено боржника за виконавчим листом, з ДФС України на Державну податкову службу України.
У свою чергу, посилання на постанову Верховного Суду України також є безпідставним, оскільки у силу положень пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі не наведено підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягали перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки мотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №826/5246/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування наказів, поновлення на публічній службі.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О. В. Кашпур
Н. В. Шевцова