22 жовтня 2021 року
Київ
справа №9901/383/21
адміністративне провадження № П/9901/383/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В. М. (далі - Cуд), перевіривши матеріали позовної заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Острицького Андрія Олеговича до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
27 вересня 2021 року до Верховного Суду як суду першої інстанції, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 - адвоката Острицького Андрія Олеговича до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Державної казначейської служби України, в якій позивач просить Суд:
- визнати протиправною бездіяльність Зеленського Володимира Олександровича - Президента України, яка полягає у не зупиненні дії постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 з мотивів її невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності;
- зобов'язати Зеленського Володимира Олександровича Президента України зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 з мотивів її невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності;
- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 430 000 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 позовну заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Острицького Андрія Олеговича залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю пунктам 4, 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Цією ж ухвалою запропоновано представнику позивача усунути недоліки позовної заяви шляхом подачі уточненої позовної заяви, в якій визначити суб'єктний склад сторін та зазначити вимоги з належним їх обґрунтуванням щодо кожного з відповідачів. Встановлено десятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення без руху для усунення недоліків позовної заяви.
19.10.2021 від представника позивача до Верховного Суду надійшла уточнена позовна заява, у якій відповідачем визначено Президента України Зеленського Володимира Олександровича та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державну казначейську службу України. З урахуванням уточненого адміністративного позову представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Зеленського Володимира Олександровича - Президента України, яка полягає у не зупиненні дії постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 з мотивів її невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності;
- зобов'язати Зеленського Володимира Олександровича - Президента України зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 з мотивів її невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності;
- на підставі статті 56 Конституції України відшкодувати за рахунок держави ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 430 000 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 05 травня в 2021 році у розмірі визначеному Постановою № 325 у сумі 3 906 гривень. Проте розмір виплаченої йому грошової допомоги, визначеною Постановою № 325 суперечить частині п'ятій статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно із якою грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а саме: у 2021 році 14 152 гривень. Таким чином завдяки протиправним діям Кабінету Міністрів, які полягають у прийнятті Постанови № 325, йому було протиправно не сплачено частину разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році у сумі 10 246 гривень.
Позивач звернувся із скаргою від 05.07.2021 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 (далі - Постанова № 325) з мотивів її невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності. Листом від 09.08.2021 № 22/032835-20 позивачу відмовлено в задоволенні зазначеної скарги.
Вказує, що Постанова № 325 суперечить вимогам частини п'ятої статті 12 Закону України №3551- XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), та частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, Рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020 та не відповідає Конституції, а саме: не ґрунтується на принципах верховенства права (стаття 8 Конституції України), звужує обсяг прав позивача які передбачені Законом №3551-ХІІ (стаття 22 Конституції України), порушує конституційне право позивача на соціальний захист (статті 46 Конституції України), прийнята за межами повноважень Уряду (статті 19, 113 Конституції України).
Звертає увагу, що відповідно до норми пункту 15 статті 106 Конституції України Президент України зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.
Оскільки Президентом України ніяких дій для виконання вказаної норми Конституції України не вчинено, тому така бездіяльність, на думку позивача, є протиправною, а його права є порушеними та підлягають поновленню.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження в адміністративній справі за цим позовом, Верховний Суд ураховує таке.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп Конституційний Суд України зазначив, що громадянин може звертатися із скаргою до суду, якщо він вважає, що порушено або порушуються його права чи свободи, створено або створюються перешкоди для реалізації конституційних прав і свобод тощо.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (охоронюваного законом інтересу), але вимагає, щоб порушення, щодо усунення негативних наслідків якого особа звертається до суду, було реальним, тобто стосувалося індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведені положення Конституції України знайшли відображення у частині першій статті 2 КАС України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність відповідача, яка полягає у не зупиненні дії Постанови № 325 з підстав її невідповідності, на думку позивача, Конституції України.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності Президента України.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 266 КАС України її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності), зокрема указів і розпоряджень, дій чи бездіяльності Президента України.
В адміністративних справах про оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) його актів, дій чи бездіяльності, а також правовий статус Президента України у спірних правовідносинах.
Конституційний Суд України в рішенні від 05.10.2005 №6-рп/2005 (справа за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України), аналізуючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо.
Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24.06.1999 №6-рп/99 (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Частиною другою статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Згідно із пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України Президент України зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
Отже? повноваження Президента України стосовно зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності є дискреційними та виключною компетенцією його як глави держави.
Тобто, жодні інші органи державної влади або посадові, службові особи, окрім виключно Президента України, не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно з Конституцією України належать до компетенції глави держави, в тому числі і судами, які не відносяться до законодавчої або виконавчої влади.
Зважаючи на конституційний статус Президента України, як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, його участь у вирішенні питання щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції є юридичною формою реалізації його повноважень у сфері конституційних правовідносин.
Отже, саме до компетенції Президента України належить вирішення питання стосовно можливості зупинення актів Кабінету Міністрів України, зокрема і Постанови № 328, з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
З огляду на положення Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд не втручається та не може втручатися у конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані Конституцією України главі держави.
З огляду на викладене у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято (вчинено) у правовідносинах, у яких Президент України реалізовує свої владні (управлінські) функції.
Також слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Окрім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Суд також зазначає, що в розрізі обставин цієї справи обраний позивачем спосіб судового захисту (зобов'язання Президента України звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням) не є ефективним та відповідним, оскільки не здатен забезпечити відновлення порушеного, на його думку, права на належний розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.05.2020 у справі №9901/600/19 та від 15.09.2021 у справі № 640/33771/20.
Окрім того слід звернути увагу позивача, що частиною восьмою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII передбачено можливість оскарження актів Кабінету Міністрів України (постанов, розпоряджень) до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки вимоги позивача знаходяться поза межами судового спору взагалі, а не тільки спору, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, підстав для роз'яснення позивачу, до суду якої юрисдикції він може звернутися з такими вимогами, немає.
Керуючись статтями 170, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Острицького Андрія Олеговича до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду в порядку та строки, встановленими статтями 293-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. М. Бевзенко