Дата документу 19.10.2021 Справа № 320/2905/19
19 жовтня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний номер справи № 320/2905/19
Провадження № 22-ц/807/3284/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в складі судді Бахаєва І.М. від 02 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначив, що 01.08.2013 до нього звернулась ОСОБА_3 з проханням про надання їй позики у розмірі 20000 доларів США. В цей же день вона отримала гроші та надала позивачу розписку, яка підтверджувала отримання нею вищевказаної суми, та вказала, що гроші бере без процентів на два роки, для придбання будівельних матеріалів для будівництва будинку. У якості застави вона вказала свій будинок АДРЕСА_1 .
01.09.2014 до позивача знову звернулась відповідач з проханням про надання їй позики у розмірі 10000 доларів США. В цей же день вона отримала гроші та надала позивачу розписку, яка підтверджувала отримання нею вищевказаної суми, та вказала, що гроші бере без процентів на один рік. Проте, відповідач не виконала свої боргові зобов'язання, борг не повернула.
В серпні 2015 року до позивача звернулась відповідач з пропозицією придбати за її борги по договорам позики житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивач погодився на дану пропозицію та 11.08.2015 між сторонами були укладені договори купівлі-продажу вказаного житлового будинку та земельної ділянки, яка його обслуговує. При оформленні вказаних договорів купівлі продажу позивачем були передані оригінали вказаних розписок. 11.08.2015 була проведена державна реєстрація житлового будинку АДРЕСА_1 за позивачем, як за власником вказаного майна.
В липні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Мелітопольгаз» про розірвання договору та про усунення перешкод у користуванні житловим будинком. Позивач ОСОБА_2 також звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору дійсним та усунення перешкод у користуванні вказаним житловим будинком шляхом виселення.
Рішенням суду від 16.07.2018 в позові ОСОБА_3 було відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 був задоволений. Постановою Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019 вказане рішення було скасоване та ухвалено нове, яким договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок, укладені 11 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) були розірвані та припинені зобов'язання між ними за цими договорами.
Таким чином, як вважав позивач, з вказаної дати почали діяти зобов'язання за договорами позики від 01.08.2013 та 01.09.2014. На вимогу позивача відповідач повернула йому оригінали розписок.
На підставі викладеного, позивач змушений звернутись до суду з відповідним позовом за захистом своїх майнових прав та інтересів..
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу, згідно розписки від 01 серпня 2013 року у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США та згідно розписки від 01 вересня 2014 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, а всього 30 000 (тридцять тисяч) доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8435 (вісім тисяч чотириста тридцять п'ять) грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сивової Я.В. подала апеляційну скаргу.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є наступне: на думку представника відповідача суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт, як передання оригіналів розписок відповідачу ОСОБА_1 під час укладання договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, так і їх повернення позивачу ОСОБА_6 , оскільки такі обставини не підтверджені доказами. Враховуючи необґрунтованість вказаних висновків, на думку представника відповідача, суд помилково не застосував до цих правовідносин строки позовної давності, які спливли у 2018 році.
Представник відповідача зазначала, що при розгляді справи не було враховано дату фактичного складання розписок у 2015 році на підтвердження чого було призначено експертизу, проте останню так і не було проведено.
На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно відмовив у витребуванні доказів з ДФС та УПФУ у зв'язку з чим позбавив відповідача ОСОБА_1 можливості довести обставини, на які вона посилалась.
Представник відповідача не погоджується із процесуальним рішенням суду, щодо відмови у відкладенні справи та проведення судового засідання від 02 липня 2021 року без участі представника відповідача.
Також у скарзі зазначено, що хоча судом і було задоволено клопотання про допит відповідача ОСОБА_1 в якості свідка, остання як свідок в судове засідання ніколи не викликалась.
11 жовтня 2021 року до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначено, що розписка видана відповідачем позивачу, підтверджує факт укладення договору позики та безумовно засвідчує отримання боржником від кредитора такої суми у борг.
Саме за пропозицією відповідача ОСОБА_1 на виконання боргових зобов'язань між сторонами укладались договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки під ним.
Лише після розірвання та припинення зобов'язань за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки постановою Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019 у справі № 320/4784/17 почали діяти зобов'язання за договорами позики від 01.08.2013 та 01.09.2014 про повернення грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 30000 доларів США.
Наявність у позивача оригіналів розписок підтверджує факт існування невиконаних боргових зобов'язань. При цьому ОСОБА_1 в ході судового розгляду не надано доказів виконання вказаних зобов'язань та було підтверджено факт складання вказаних розписок.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_3 отримала в борг грошові кошти в сумі 20000 доларів США від ОСОБА_2 у зв'язку з чим видала йому розписку, яка підтверджувала отримання нею вищевказаної суми в присутності свідка ОСОБА_7 . В розписці також вказала, що кошти отримує без відсотків на два роки, для придбання будівельних матеріалів для будівництва будинку. У якості застави вона вказала свій будинок АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.158).
01 вересня 2014 року у присутності свідка ОСОБА_7 , відповідач ОСОБА_3 отримала в борг грошові кошти в сумі 10000 доларів США від ОСОБА_2 на підтвердження чого передала позивачу власноруч складену розписку, якою підтверджено факт отримання нею вищевказаної суми. В розписці зазначено, що кошти отримуються без відсотків строком на один рік (т.1 а.с.159).
11 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені два договори купівлі-продажу: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок.
11 серпня 2015 року була проведена державна реєстрація житлового будинку АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_2 , як за власником вказаного майна, номер запису про право власності 10760365.
В липні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом, в якому просила розірвати договір купівлі-продажу житлового будинку від 11 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською Оксаною Олегівною № 2857; розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2015 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською Оксаною Олегівною № 2854.
ОСОБА_2 також звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок укладеними та усуненні перешкод у користуванні житловим будинком.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 16.07.2018 по справі № 320/4784/17 в позові ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) було відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 був задоволений.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019 вказане рішення скасовано та ухвалено нове, яким договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок укладені 11 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) були розірвані та припинені зобов'язання між ними за цими договорами ( т.1 а.с.141-148).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У цій справі суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки наявні в матеріалах справи оригінали розписок, складених відповідачем, підтверджують наявність саме боргових правовідносин між сторонами.
Ураховуючи, що написанням вказаних розписок та видачею їх кредитору, ОСОБА_1 підтвердила факт отримання грошових у певній сумі та валюті від позивача ОСОБА_2 , тому апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги доводи відповідача щодо не передання ОСОБА_2 їй коштів.
ОСОБА_1 не спростовувала факту власноручного написання боргових розписок та не навела доказів належного виконання грошових зобов'язань.
Оскільки у визначений сторонами у договорі позики строк ОСОБА_1 кошти не повернула, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму коштів отриманих в борг.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
В апеляційній скарзі представник відповідача вказувала про те, що розписки на зміст яких посилається позивач, фактично були складені пізніше дати зазначеної в них, а саме у 2015 році.
З метою підтвердження вказаних обставин, відповідач в суді першої інстанції заявляла клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи і яка фактично не була проведена через відмову в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
Такі твердження апеляційної скарги, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на наступне.
Так, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 08 червня 2021 року було задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Сивової Я.В. про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості відповідачу ОСОБА_1 подати документи для подальшого проведення почеркознавчої експертизи, відповідно до листа Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 13 січня 2021 року ( т.1 а.с.204)
У липні 2021 року представник відповідача звернулась до суду з заявою про витребування доказів а саме: у Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Запорізькі області та Мелітопольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області оригінали заяв та звітів за 2013-2014 року, які зберігаються у справах фізичної особи ОСОБА_8 .
Суд першої інстанції, розцінивши такі дії представника відповідача зловживанням процесуальними правами, ураховуючи строки розгляду справи, відмовив у задоволенні цього клопотання.
Колегія суддів, ураховуючи назване, приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача заявив аналогічне клопотання про витребування доказів.
Колегія суддів відмовила у задоволені такого клопотання, зважаючи на межі апеляційного розгляду справи, предмет спору та враховуючи, що матеріали справи не містять даних про те, що представником відповідача вживались заходів щодо отримання документів необхідних для проведення експертизи або наявності труднощів для отримання таких документів.
Окрім того, слід зазначити, що у відповідності до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, дата передання коштів може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт.
При цьому складання ОСОБА_1 розписки датованої 01.08.2013 на суму 20000 доларів США та розписки датованої 01.09.2014 на суму 10000 доларів США в іншу дату, зокрема у 2015 році, не скасовує боргові зобов'язання ОСОБА_1 перед позивачем та не змінює правовідносин, що виникли між сторонами внаслідок укладення договору позики.
На час вирішення цього спору, розписки не були визнані недійсними, або доведено у спосіб, передбачений цивільним законодавством їх безгрошовість.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представником відповідача усно було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої пропонувалось поставити питання щодо дати складання розписок та чи відповідає давність тексту і підпис відповідача у розписках вказаній у них датах.
Колегією суддів при вирішенні цього клопотання було зазначено, що клопотання про призначення експертизи має міститися в апеляційній скарзі, яке вирішуються судом відповідно до положень ст. 365 ЦПК України.
Таке клопотання не було заявлено в апеляційній скарзі, а заявлено вже під час розгляду справи апеляційним судом, тому апеляційний суд, відмовив у задоволенні такого клопотання, оскільки це призведе до виходу за межі розгляду справи.
До того ж, ураховуючи дійсні обставини справи та той факт, що відповідач не спростовує складення розписок, виданих ОСОБА_1 кредитору ОСОБА_2 , а лише вказує про написання їх в іншу дату, аніж зазначена у текстах розписок, відсутності належних, допустимих доказів щодо визнання недійсними, або встановлення їх безгрошовості, тому апеляційний суд вважає, що фактична дата складення розписок не змінює встановлених судом обставин та не входить до предмету доказування у цій справі.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Оскільки зміст розписок, складених ОСОБА_1 фактично підтверджує обов'язок відповідача повернути отриману від ОСОБА_2 в борг певну суму коштів, доводи відповідача щодо неотримання від ОСОБА_2 коштів на час складання розписки спростовуються її змістом.
Щодо доводів апеляційної скарги про не виклик ОСОБА_1 в якості свідка, слід зазначити наступне.
Як передбачено ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.
При цьому згідно із положеннями ст. 92 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Як передбачено ч. 3,4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_1 діяла через свого представника - адвоката Сивову Я.В. і враховуючи положення ч. 5 ст. 130 ЦПК України - була обізнана як про судові засідання так про існування власної заяви про допит її в якості свідка ( т. 1 а.с. 102) не з'явившись в судове засідання для надання пояснень, в тому числі і як свідок, розпорядилась наданими їй процесуальними правами на власний розсуд та повинна нести відповідні наслідки такої неявки.
До того ж, відповідач не навела, які обставини мали бути доведені внаслідок допиту її як свідка.
Окрім того, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме з дати 19.03.2019 почали діяти зобов'язання за договорами позики від 01.08.2013 та 01.09.2014 про повернення грошових коштів ОСОБА_3 у загальному розмірі 30000 доларів США.
Із змісту розписки складеної ОСОБА_1 01.08.2013, остання отримуючи в борг 20000 доларів США, вказала в якості застави будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Також 11.08.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені два договори купівлі-продажу: житлового будинку АДРЕСА_1 та відповідної земельної ділянки, і того ж дня була проведена державна реєстрація житлового будинку АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_2 , як за власником вказаного майна.
У постанові Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019, якою було розірвано вищезазначені договори купівлі-продажу зазначено, що «зі змісту зустрічного позову ОСОБА_2 вбачається, що він сам визнає факт того, що безготівковий розрахунок за будинок не проводився, вказуючи на те, що гроші за договорами купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки позивачкою були отримані під час складення нею розписок про прийняття в борг грошових коштів від ОСОБА_2 »
«В матеріалах справи містяться дві розписки ОСОБА_4 щодо отримання нею у борг від ОСОБА_2 грошей.
Від 01 серпня 2013 року в сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно 160 000 грн. для закупівлі будівельного матеріалу для будинку. Грошові кошти були позичені без процентів строком на два роки. В якості залогу вартості є житловий будинок АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 54).
Від 01 вересня 2014 року в сумі 10 000 доларів США, що еквівалентно 130 000 грн. без процентів строком на один рік. (т. 1 а.с. 53).
Таким чином, вбачається, що зустрічним позовом ОСОБА_9 , та копіями розписок, що маються в матеріалах справи, підтверджена наявність інших правовідносин аніж договір купівлі-продажу.»
Зміст розписки в частині заставного майна та зміст постанови Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019 підтверджують ті обставини, що позивач ОСОБА_9 отримавши 11.08.2015 за договорами купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку під нимв рахунок відшкодування боргу за розписками на суму 30000 доларів США, добросовісно вважав зобов'язання ОСОБА_1 виконаним.
Проте після розірвання 19.03.2019 вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2015, боргові зобов'язання за договорами позики від 01.08.2013 на суму 20000 доларів США та від 01.09.2014 на суму 10000 доларів США знову почали діяти, оскільки жодних дій щодо погашення вказаної заборгованості ОСОБА_1 так і не вчинила.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Ураховуючи, що договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та відповідної земельної ділянки та підставі яких позивач ОСОБА_2 вважав зобов'язання ОСОБА_1 виконаним, були вчинені в межах строків визначених договорами позики і лише після розірвання вищезазначених договорів постановою Запорізького апеляційного суду від 19.03.2019, ОСОБА_2 достеменно дізнався про порушення власних майнових прав та зобов'язань відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови в задоволенні позову у зв'язку зі спливом строків позовної давності.
Твердження апеляційної скарги про розгляд справи за відсутності представника відповідача, апеляційний суд вважає безпідставними.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (пункт 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України).
Представником відповідача - адвокатом Сивовою Я.В було 02 липня 2021 року подано заяву про витребування доказів, в якій містилось посилання на неможливість прибути в судове засідання призначене на 02 липня 2021 року на 15.00 год у зв'язку із зайнятістю в іншому процесі, просила провести судове засідання без її участі, задовольнити клопотання про витребування доказів та призначити іншу дату судового засідання ( т.1 а.с.210-211).
Ураховуючи, що причини неявки представника відповідача ОСОБА_10 , в судове засідання не було визнано поважними, а остання, як вбачається зі змісту заяви (том 1 а.с. 210) була обізнана про час та місце розгляду справи, судом першої інстанції правомірно на підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України було проведено вказане судове засідання без участі представника відповідача.
Інших доводів, які б були правовою підставою для прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївнизалишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова