Справа № 442/2017/21
Провадження № 2-п/442/35/2021
21 жовтня 2021 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Павлів З.С., розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі №442/2017/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить переглянути та скасувати заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.04.2021 у цивільній справі №442/2017/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Водночас просить поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки такий пропущено з поважних причин, а саме: з 01.01.2021 по 01.08.2021 перебував в Республіці Польща, а тому текст рішення отримав лише 04.08.2021.
Дослідивши матеріали заяви та вищевказаної цивільної справи, вважаю, що в прийнятті заяви слід відмовити, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що 13.04.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області ухвалено заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Позов задоволено, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3000 грн. щомісячно на кожну дитину, з подальшою індексацією, починаючи з 12.03.2021 і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Однією з засад цивільного судочинства, згідно п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, повязаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).
Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п. 57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п. 98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п. 93), рішення від 12 липня 2001 р. у справі «ОСОБА_5 Ганс-Адам II проти Німеччині» (п. 45).
Відповідно до ч.2 ст.284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (п. п. 33, 34) вкотре повторив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обовязкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, п. 52, ECHR 2003-IX). ЄСПЛ має визначити, чи органи влади здійснювали свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), N 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), N 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року).
У справі яка розглядається доводи заяви відповідача по факту переслідують лише одну мету домогтися повторного розгляду справи виходячи з мотивів про наявність у сторін іншого спільно набутого майна, що не може вважатись істотною та непереборною обставиною, яка матиме значення для правильного вирішення справи, адже відповідач не позбавлена можливості звернутись до суду з таким позовом відносно іншого майна, поділ якого заочним рішенням суду не проводився. Як до, так і під час судового засідання нотаріально посвідченої заяви про відмову позивача від поділу спірного гаража відповідач не долучила.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду скеровано відповідачеві 15.04.2021. З інформації трекінгу по номеру відправлення прослідковується, що відповідачем отримано копію рішення суду за довіреністю 18.05.2021.
Згідно ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що останнім не представлено суду поважності причин пропуску строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки, як стверджує ОСОБА_1 отримав рішення суду 04.08.2021, а до суду із даною заявою він звернувся лише 19.10.2021.
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений можливості оскаржити дане рішення в загальному порядку.
У відповідності до ч.4 ст.287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Керуючись ст.ст.287-288 ЦПК України, -
постановив:
У прийнятті заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі №442/2017/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Павлів З.С.