Дата документу 11.10.2021
Справа № 937/638/21 2/937/1511/21
«11» жовтня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Сметаніної А.В.,
за участі секретаря - Горбань Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсною,
Позивачі звернулись до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, в якому просять визнати дійсним договір купівлі - продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 1997 року між ОСОБА_5 , яка діяла у власних інтересах і інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діяв на підставі довіреності ОСОБА_6 , посвідчений Мелітопольською міською біржею нерухомості, р/н 0542/1126.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 01 жовтня 1997 року позивач ОСОБА_5 , діюча у власних інтересах і інтересах неповнолітнього на той час позивача ОСОБА_2 , уклали з відповідачами договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був укладений в простій письмовій формі та посвідчений на Мелітопольській міській біржі нерухомості. Відповідно до відмітки на договорі купівлі-продажу 02.10.1997 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачами в Мелітопольському МБТІ. Одночасно з укладанням договору з продавцями на біржі, позивач ОСОБА_5 бажала, щоб ця угода була посвідчена ще нотаріально, але відповідачі ухилились від цього.
Так як на момент придбання квартири позивач ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі, то у неї виникло права спільної сумісної власності на 1/2 частку квартири з колишнім чоловіком - ОСОБА_7 (по 1/4 частки кожному). 07 грудня 2000 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченою угодою подарував ОСОБА_5 1/4 частку вищевказаної квартири. Згідно відмітки від 01.02.2001 року на тексті угоди від 07.12.2000 року право власності на 1/4 частку квартири зареєстровано на ім'я позивача ОСОБА_5 . В цей час у позивачів виникла необхідність в продажу квартири. При зверненні до нотаріуса позивачам було роз'яснено, що угода укладена на біржі не є в належній формі оформленим правовстановлюючим документом на квартиру та такий договір має бути посвідчений нотаріально. За таких обставин, оформити договір купівлі - продажу квартири не надається можливим, у зв'язку з чим позивачі змушені звернутися до суду.
Позивачі у судове засідання не з'явились, від них надійшли заяви з проханням слухати справу за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягають, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечують.
Відповідачі у судове засідання не з'явились з невідомої суду причини, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а саме шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання, що у відповідності до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним повідомленням про судовий розгляд цивільної справи. Заяви про відкладення судового засідання та про проведення судового засідання за їх відсутності від них не надходило, тому суд визнає їх неявку неповажною та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України з урахуванням заяв позивачів про слухання справи за їх відсутності та у зв'язку з неявкою відповідачів, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши доводи позовної заяви, матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що заява підлягає повному задоволенню за наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 01 жовтня 1997 року ОСОБА_5 , діюча у власних інтересах і інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , уклали з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений на Мелітопольській міській біржі нерухомості, що підтверджується копією договору купівлі-продажу. (а.с 12)
Відповідно до відмітки на договорі купівлі-продажу 02.10.1997 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано в Мелітопольському МБТІ за реєстровим № 76 (а.с.13).
Відповідно до договору дарування частини квартири, 07.12.2000 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченою угодою подарував ОСОБА_5 1/4 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно відмітки від 01.02.2001 року на тексті угоди від 07.12.2000 року право власності на 1/4 частку квартири було зареєстровано на ім'я ОСОБА_5 (а.с.10-11).
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року.
Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про власність», в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК УРСР 1963 року передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статями 224,227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу будинку (квартири) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.
Проте, згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
Таким чином, суперечливі норми законодавства призвели до того, що укладений позивачами договір купівлі-продажу та зареєстрований товарною біржею не був посвідчений у нотаріальному порядку.
Крім того, у відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання сплати державного мита при відчуженні об'єктів нерухомого майна» №1030 від 13.08.1996 року, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.03.1999 року, будь-які угоди про відчуження об'єктів нерухомого майна, які укладаються на біржах, в агентствах нерухомості тощо, прирівнюються до нотаріального посвідчення цих договорів.
Відповідно до вимог ч.2 ст.47 ЦК УРСР, яка діяла під час укладання спірного правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
У цьому аспекті слід, також, зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Згідно встановлених судами фактичних обставин продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а покупці: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 купили квартиру АДРЕСА_1 та сплатили гроші за придбане майно. Даний договір було зареєстровано в Мелітопольській міській біржі нерухомості за р/н 0542/1126.
Судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.1997 року № 0542/1126, посвідченого Мелітопольською міською біржею нерухомості.
Отже, судом встановлено, що при вчиненні договору купівлі-продажу спірної квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу зазначеної квартири, на ім'я сторін було здійснено реєстраційний напис та видано технічний паспорт на вказану квартиру. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.
Таким чином, сторони виконали свої зобов'язання в повному обсязі, угода оформлена в письмовій формі, зареєстрована в бюро технічної інвентаризації, але не посвідчена нотаріально, як того вимагала стаття 227 ЦК УРСР.
Законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний висновок під час розгляду подібного спору Верховний Суд зробив у постанові від 12 вересня 2018 року в справі № 522/50/16-ц.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя та ефективного вирішення порушених прав особи як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Стаття 1 Першого протоколу, яка має головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном («Sovtransavto Holding v. Ukraine» п. 96, «Broniowski v. Poland» п. 143, «Oneryildiz v. Turkey» п. 134, «Pгduraru v. Romania» п. 88).
За певних обставин стаття 1 Першого протоколу може вимагати певних заходів, необхідних для захисту права власності, навіть у випадку, коли йдеться про спір між фізичними або юридичними особами («Zolotas v. Greece № 2» п. 41).
Аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 01.10.1997 р. було вчинено у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення, правочин був реальним, сторони виконали свої зобов'язання в повному обсязі, право власності позивачів було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, а оскільки, на час виникнення спірних правовідносин, законодавець не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі, в зв'язку із чим мала місце конкуренція норм права, суд вважає, що в даному випадку позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним підлягають повному задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 58 Конституції України, ст. ст. 47, 128, 153, 224, 227 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 23, 76-81, 83, 89, 200, 206, 247, 258-264, 265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсною - задовольнити у повному обсязі.
Визнати дійсним договір купівлі - продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 1997 року між ОСОБА_5 , яка діяла у власних інтересах і інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діяв на підставі довіреності Моїсєєв Юрій Юрійович, посвідчений Мелітопольською міською біржею нерухомості, р/н 0542/1126.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.
Відповідач: ОСОБА_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Суддя Мелітопольського
міськрайонного суду
Запорізької області : А.В. Сметаніна