Справа № 308/2963/19
1-кп/308/276/21
20 жовтня 2021 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарапатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030004084 від 22.12.2018 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12018070030004084 від 22.12.2018 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до ухвали Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.05.2020 року відносно ОСОБА_4 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 тримання під вартою залишено без змін до проведення підготовчого судового засідання, але на строк не більше 60 днів.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.05.2021 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018070030004084 від 22.12.2018 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - призначено до розгляду в відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 .
В судове засідання захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , не зявився, повідомив в телефонному режимі секретаря судового засідання про перебування на лікарняному.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні вважав за можливе розглянути подане клопотання у відсутності свого захисника не заперечував проти розгляду даного клопотання у відсутності його захисника. Заперечував проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Просив визначити такий в нічний час доби.
Потерпілий в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, на адресу суду подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.04.2021 року, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні за №12018070030004084 від 22.12.2018 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, без визначення розміру застави, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 09 червня 2021 року включно.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 , з 22.12.2018 року перебував під вартою, з моменту обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею. В подальшому строк дії обраного запобіжного заходу продовжувався.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.06.2021 року змінено обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, з застосуванням електронного засобу контролю, до 01 серпня 2021 року із забороною залишати своє місце проживання ( АДРЕСА_1 ). В подальшому строк дії обраного запобіжного заходу продовжувався.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Згідно ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Також згідно з пунктом 3 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування мають навести всі підстави для обрання запобіжного заходу тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченій правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність таких ризиків, передбачених ст.177 КПК України, в судовому засіданні не встановлено.
Разом з тим, суд констатує що, під час судового розгляду справи, було досліджено наявні в матеріалах кримінального провадження докази, а також допитано обвинуваченого, потерпілого та трьох свідків.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Підозра, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Одна лише тяжкість кримінального правопорушення не може являтися підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою.
Суд враховує вимоги ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку». Також Суд вказав, що п. 3 ст. 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Аналізуючи доводи прокурора, суд приходить до висновку, що на даний час дійсно існують зазначені у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу ризики, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, потерпілого.
Разом із тим суд враховує, що доказів про допущення обвинуваченим неналежної процесуальної поведінки суду не надано; раніше він не притягався до кримінальної відповідальності.
При вирішенні питання про продовження строку домашнього арешту суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої у ст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обовязковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).
Крім іншого суд враховує правову позицію у рішенні ЄСПЛ по справі «Манчіні проти Італії», де зазначено, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 п. 1(с) Конвенції. Тобто цілодобовий домашній арешт цілком може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Суд вважає за необхідне вказати на те, що згідно ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ризики, встановленні при застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу, продовжують існувати на даний час, вони не зменшилися і можуть перешкоджати завершенню судового розгляду. Так, в судовому засіданні не встановлено будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, для застосування стосовно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу ніж цілодобовий домашній арешт.
Враховуючи зазначені вимоги діючого законодавства, суд вважає, що прокурором достатньо доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, окрім домашнього арешту не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст. 177 КПК України.
З огляду на вказане, враховуючи серйозність обвинувачення та особи обвинуваченого наявність у нього постійного місця проживання, суд вважає що на даному етапі судового розгляду кримінального провадження, є можливим продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Підстав для зміни покладених судом обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України в даному судовому засіданні суд не знаходить.
На підставі викладеного та враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, враховуючи його вік та стан здоров'я, наявність постійного місця проживання на території м.Ужгород, раніше не судимий, а також те, що по справі вже досліджено більшу частину доказів, суд вважає, що ризики, зазначені прокурором, на даний час частково відпали.
Зважаючи всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, розглядаючи, на тлі серйозності обвинувачення, з врахуванням особи обвинуваченого альтернативний, менш обтяжливий запобіжний захід, суд вважає необхідним продовжити у відношенні обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, в межах ст. 181 КПК України, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого на час судового розгляду.
Керуючись: ст.ст. 331, 369, 371-372 КПК України суд, -
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з застосуванням електронного засобу контролю, до 16 грудня 2021 року із забороною залишати своє місце проживання ( АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_4 прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; носити електронний засіб контролю; здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілим та експертами в даному кримінальному провадженні.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , положення ч.5 ст. 181 КПК України, а саме: працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтись до житла цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати засоби контролю.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1