Справа № 308/2654/21
1-кп/308/236/21
20 жовтня 2021 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , перекладача ОСОБА_4 , обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгород кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021071030000078 від 24.01.2021 відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, -
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021071030000078 від 24.01.2021 відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України.
У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання про продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, у вигляду тримання під вартою з визначенням розміру застави на строк до 2-х місяців. Прокурор просив врахувати, що на даний час наявні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , оскільки ризики, якими керувався суд при обранні вказаного заходу не відпали та не припинили існувати на даний час.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечувала проти продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки ризики на які вказує прокурор у клопотанні про продовження дії запобіжного заходу відсутні. Зазначила, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду. Просила суд врахувати, що ОСОБА_6 раніше не судимий, та має незадовільний стан здоров'я.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку свого захисника.
Захисник ОСОБА_8 , у судовому засіданні заперечував проти продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_5 , оскільки ризики на які вказує прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу відсутні. Зазначив, що обвинувачена не має наміру переховуватися від суду. Просив суд врахувати, що ОСОБА_5 раніше не судима, та має місце постійного проживання.
Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала думку свого захисника.
Представник потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 клопотав про продовження дії строку запобіжного заходу обраного на досудовому розслідуванні відносно обвинувачених. Підтримав думку прокурора.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
26 січня 2021 року відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 45400 (сорок п'ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок строком до 24.03.2021 року.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021071030000078 від 24.01.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 07 липня 2021 року включно.
Відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , слідчим суддею під час досудового розслідування був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, судом такий було продовжено, то на підставі вищенаведених норм суд вважає за необхідне за клопотанням прокурора розглянути питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинувачених або ж змінити їм застосований раніше запобіжний захід.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченим правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду, не надано доказів погіршення їх стану здоров'я та доказів на підтвердження міцності їх соціальних зв'язків в місті постійного проживання, належних доказів про репутацію, майновий стан.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 здається явно переконливою.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні, необхідності проведення ряду процесуальних дій на даний час та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м'який запобіжний захід. Доводи сторони захисту їх не усувають і не спростовують.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої у ст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обовязковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).
Суд вважає, що твердження прокурора, щодо того що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачених переховуватися від суду заслуговує на увагу. Таке твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.
Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможуть переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання її винними у вчинені вище вказаного злочину.
Натомість суд вважає доведеним, що на наданому етапі розгляду справи існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що в свою чергу є підставою для продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Щодо доводів захисників обвинувачених про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мають наміру переховуватися від суду, то суд зауважує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували під вартою з моменту їх затримання та до цього часу. Таким чином, наведені доводи не можуть бути підставою вважати, що ризик переховування обвинувачених на даний час відсутній.
Окрім того, суд вважає, що на час розгляду клопотання про продовження обвинуваченим строків тримання під вартою, існує ризик щодо незаконного впливу на свідків та потерпілого. Так, на разі у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , призначено підготовче судове засідання. На даний час всі свідки у кримінальному провадженні у судовому засіданні не були допитані. Відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на свідків та потерпілого.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено існування наступних ризиків: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4 ч.1 ст.177 КПК України), вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5 ст.177 КПК України) та існує ризик їх протиправної поведінки.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинувачених під вартою, даних про особу обвинувачених, в силу характеру інкримінованого обвинуваченим діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під вартою.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 запобіжного заходу суду не надано.
Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш мяких запобіжних заходів особисте зобовязання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш мякий.
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченою тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі.
Окрім того, суд бере до уваги особу обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , їх соціальні зв'язки, стан здоров'я, згідно посилань сторони захисту ОСОБА_6 має відкриту форму туберкульозу, те що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 дітей на утриманні не мають, раніше не притягалися до кримінальної відповідальності.
Слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження будь-яких даних про неможливість перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під вартою відсутні, інших документів, що підтверджують неможливість перебування обвинувачених в умовах СІЗО, суду не представлено.
Безперечно, судом взято до уваги наявність у обвинувачених постійного місця проживання, однак, за наявності прямо передбачених ст. 177 КПК України ризиків для даного кримінального провадження, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за вказаних умов, і навіть з урахуванням виключності такого заходу забезпечення кримінального провадження, він повністю відповідає як вимогам нині діючого КПК України, так і обставинам даного кримінального провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який, чи визначення іншого розміру застави при продовженні дії запобіжного заходу на теперішній час - відсутні.
Крім того, кримінально-процесуальним законом не передбачено право суду змінити розмір застави, який обраний як альтернатива до запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при відсутності обґрунтованих підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою.
Продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу судом не вбачається.
З урахуванням наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою, обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , буде недостатнім для забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 314, 315, 331, 372 КПК України, суд,-
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021071030000078 від 24.01.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 16 грудня 2021 року включно.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021071030000078 від 24.01.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 16 грудня 2021 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1