Справа № 301/1916/21
"19" жовтня 2021 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області в складі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Халак Л.Ю., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Рендзей О.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон та виїзд дитини за кордон без згоди батька, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Іршавської міської ради, про повернення дитини до постійного місця проживання,
ОСОБА_3 звернулася в Іршавський районний суд Закарпатської області з позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на виготовлення проїзних документів та перетин кордону дитиною без згоди батька.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони зареєстрували шлюб 05 жовтня 2002 року, однак, рішенням Іршавського районного суду від 28.08.2018 року шлюб було розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживала з позивачкою за адресою місця проживання її батьків. Через деякий час після розірвання шлюбу позивачка, з метою пошуку роботи та утримання дитини, виїхала за кордон з дочкою, отримавши 10.09.2019 року дозвіл відповідача на виїзд дитини за кордон у супроводі матері. На даний час позивачка отримала посвідку на постійне проживання в Португалії № НОМЕР_1 , яку видано 22.07.2020 року і яка є дійсною до 22.07.2025 року та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, позивачка працевлаштована та отримує стабільний дохід в ТОВ «Діштріляда-Супермеркадуш», тобто вона має можливість та забезпечує належні умови для проживання та утримання дитини, належним чином виконує свої батьківські обов'язки. Дочка сторін ОСОБА_5 відвідує навчальний заклад та успішно закінчила 4 клас у 2019-2020 роках, зарахована до 5-С класу на 2020-2021 року та бажає продовжувати навчання в цьому навчальному закладі. Позивачка зі свого боку робить усе можливе, щоб забезпечити дитині гідне життя, виховання та освіту. Для продовження навчання дитини у навчальному закладі виникла необхідність у виготовленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон, для чого необхідно визначити місце проживання дитини з її матір'ю, для подання відповідних документів до консульської установи України у Португалії та отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон у супроводі матері в судовому порядку, позаяк попередній дозвіл, наданий відповідачем був тимчасовим, а в даний час відповідач відмовляється від спілкування з позивачкою для вирішення вказаного питання. Усі намагання позивачки узгодити з відповідачем дане питання не призвели до позитивного результату, що, на її думку, є нічим іншим, як перешкоджанням з боку відповідача у забезпеченні належного виховання, проживання та отримання освіти їхньою дочкою. Позивачка не зверталася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів після розірвання шлюбу, перешкод відповідачу для спілкування з дочкою не вчиняє.
Просила визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею, матір'ю, за адресою: АДРЕСА_1 , а також просила надати дозвіл на виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон їхній дочці та на виїзд дитини за кордон у країни прямування Португалію та інші країни Шенгенської Угоди, без згоди батька ОСОБА_4 .
Ухвалою Іршавського районного суду від 04.08.2021 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки: орган опіки та піклування Іршавської міської ради, і справу призначено на підготовче засідання на 31.08.2021 року за правилами загального позовного провадження.
31 серпня 2021 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву (а.с.52-59), згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволення з огляду на наступне. Права та інтереси позивачки не є порушеними. Позивачка фактично хоче легалізувати нове місце проживання дитини за кордоном в Португалії, яке вона без погодження та відома відповідача як батька дитини самостійно змінила, чим грубо порушує права відповідача. Свідченням цього є те, що наданий відповідачем 10.09.2019 року позивачці дозвіл на разову поїздку за кордон, вона використала для фактичної зміни місця проживання дитини з АДРЕСА_2 , на адресу: АДРЕСА_1 . Надаючи дозвіл на разовий виїзд, ОСОБА_3 ще в 2019 році знала, що дитину не буде повертати в Україну, незважаючи на надані обіцянки та передбачений законом обов'язок. Крім цього, вивозячи в 2019 році дитину в Португалію, позивачка добре усвідомлювала, що це буде не разовий виїзд, оскільки без погодження з відповідачем влаштувала дитину в школу та оформила візу для роботи, а в подальшому подала документи для отримання посвідки на проживання в Португалії для себе та дитини. Наведене є грубим порушенням закону та свідчить про здійснення позивачкою батьківських прав всупереч встановлених вимог законодавства та інтересів дитини.
Позивачка своїми діями порушила та продовжує порушувати право відповідача на піклування щодо дитини та створила перешкоди для нього на безперешкодне спілкування та побачення з дитиною. Згідно довідки Іршавської міської ради №02-20/2037 від 30.08.2021 року позивачка та дитина не зареєстровані в АДРЕСА_2 . Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивачка зазначила, що в 2019 році на підставі тимчасово наданої відповідачем нотаріально посвідченої згоди вивезла доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон - в Португалію, де на даний час вона і перебуває. Позивачка своїми діями самостійно без відома та погодження відповідача фактично вже змінила режим спілкування дитини з відповідачем як з батьком, порядок його участі у вихованні дитини, змінила звичайне соціальне, культурне, мовне середовище дитини, що може негативно вплинути на її подальше життя, розвиток і виховання. Посилання позивачки на те, що відповідач відмовляється від контакту із нею для вирішення питання про місце проживання дитини не заслуговує на увагу, оскільки є безпідставним та не підтверджене жодними доказами. З моменту отримання тимчасового дозволу на виїзд дитини до Португалії, позивачка жодного разу не була на території України та з 2019 року не повернула дитину до місця реєстрації.
Відсутність дитини та незаконне перебування її за кордоном унеможливлюють проведення обстеження житлових умов, в яких перебуває дитина і де позивачка просить визначити місце проживання. Жодних доказів, які б підтверджували звернення позивачки та відмову відповідача у вирішенні даного питання до позову не долучено. Зловживання позивачкою своїми правами зумовило те, що на даний час паспорт громадянина України для виїзду за кордон їхньої доньки втратив чинність і фактично вона незаконно перебуває на території іноземної країни. Дана ситуація унеможливлює встановлення волі дитини та вислуховування її думки, унеможливлює повернення дитини. Позивачка в позові не зазначила строк, на який просить суд надати дозвіл на виїзд, не вказала мету перебування та місце перебування, де буде знаходитись дитина. Також вона не надала жодних доказів, які б свідчили про бажання та строки повернення дитини, що ще раз підтверджує, що метою даного позову є узаконення перебування дитини за кордоном.
Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності, а при фактичному перебуванні дитини за кордоном не свідчить про захист порушеного права ОСОБА_3 , оскільки в даному випадку вона уже його реалізувала і даним способом захисту його неможливо відновити, оскільки таке право не порушено. Враховуючи, що ОСОБА_3 не довела порушення своїх прав та законних інтересів, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог та обрала способи захисту, які не є ефективними, а спрямовані на узаконення неправомірних дій, просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Іршавського районного суду від 31.08.2021 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки: орган опіки та піклування Іршавської міської ради, про визначення місця проживання дитини (а.с.68-69).
31 серпня 2021 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Іршавської міської ради, про повернення дитини до постійного місця проживання (а.с.45-48).
Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Іршавського районного суду від 28.08.2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Сторони мають спільну дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 в 2019 році на підставі тимчасово наданої нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_4 вивезла доньку за кордон - в Португалію, де на даний час вона і перебуває. Всупереч домовленостям та обіцянкам, ОСОБА_3 дочку на територію України не повернула, а самостійно без відому та погодження ОСОБА_4 фактично змінила режим спілкування дитини з батьком, порядок його участі у вихованні дитини, змінила звичайне соціальне, культурне, мовне середовище дитини, що негативно впливає на її подальше життя, розвиток і виховання. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 вказує, що у дочки закінчився строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, а тому для подання відповідних документів до консульської установи України у Португалії їй необхідно отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон у супроводі матері в судовому порядку, позаяк попередній дозвіл наданий ОСОБА_4 був тимчасовим. Дані дії ОСОБА_3 є неправомірними та зумовили грубе порушення вимог Сімейного кодексу України та міграційного законодавства, реальну загрозу настання негативних наслідків для дочки у вигляді депортації та/або подальшої заборони в'їзду до країн шенгенської зони. При підготовці до розгляду справи ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_3 без його відому та згоди зняла з постійного місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , їхню спільну дитину, щодо якої просить суд визначити місце проживання за кордоном. Наведене свідчить про самочинну, без згоди другого з батьків, зміну фактичного місця проживання дитини та неправомірне зняття її з місця проживання, що є неприпустимим та порушує норми ст. ст. 153, 155, 160, 161, 162 Сімейного кодексу України. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 не виконала свого обов'язку повернути дитину в місце її реєстрації та без згоди ОСОБА_4 змінила фактичне місце проживання дочки, з метою відновлення порушених прав необхідним є примусове виконання нею добровільно не виконаного обов'язку шляхом зобов'язання негайно повернути дочку до місця її постійного проживання.
Просив зобов'язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з моменту набрання законної сили рішенням суду по даній справі за її рахунок повернути дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Іршава, Закарпатської області, з території Португалії до постійного місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Іршавського районного суду від 15.09.2021 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Іршавської міської ради, про повернення дитини до постійного місця проживання прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення проїзних документів та перетин кордону дитиною без згоди батька, та об'єднано їх в одне провадження (а.с.87-88).
Ухвалою Іршавського районного суду від 15.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.90-91).
06.10.2021 року представником позивача подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої він просить суд надати дозвіл на виїзд до Португальської Республіки та інших країн Шенгенської Угоди малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері - ОСОБА_3 , та на виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон та інших необхідних виїзних документів без згоди батька - ОСОБА_4 (а.с.113).
У судове засідання позивачка ОСОБА_3 не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена через свого представника, причини неявки до суду не повідомила (а.с.106).
Представник позивачки ОСОБА_1 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги за основним позовом підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що після розірвання шлюбу між сторонами у 2018 році, їх малолітня дочка залишилася проживати з матір'ю. В кінці вересня 2019 року позивачка разом з дочкою на підставі письмового дозволу відповідача виїхала в Португалію, де отримала дозвіл на проживання до 2025 року та зареєстроване місце проживання. Позивачка уклала шлюб, влаштувалася на роботу і має стабільний достатній дохід, щоб утримувати малолітню дочку. Дочка сторін з 2019 року навчається в Португалії у школі, де закінчила 4 та 5 класи, а в даний час навчається у 6 класі загальноосвітньої школи. Через запроваджений з початку 2020 року карантин, позивачка не могла з дитиною приїхати в Україну. На даний час строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що виданий на ім'я малолітньої дочки, закінчився. Без дозволу відповідача отримати новий паспорт для виїзду за кордон для дитини або продовжити дію старого позивачка не може, а відповідач без всяких причин відмовляється надати такий дозвіл. Просив суд надати дозвіл на виїзд до Португальської Республіки та інших країн Шенгенської Угоди малолітній ОСОБА_5 у супроводі матері та на виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон та інших необхідних виїзних документів без згоди батька - ОСОБА_4 .
Зустрічний позов представник позивача ОСОБА_1 визнав частково та пояснив, що не заперечують проти повернення дитини до України для зустрічі з батьком на іншими родичами, але тільки після закінчення навчального року під час літніх канікул, оскільки малолітня навчається у школі в Португалії. Вважав безпідставним вимогу відповідача про зобов'язання повернення дитини за адресою: АДРЕСА_2 , протягом десяти днів після набрання рішенням законної сили, оскільки вказаний будинок вже не належить сторонам і вони не можуть там проживати, позивачка має постійне місця проживання в Португалії, а сам відповідач ОСОБА_4 переважно проживає в Чехії, де працює. Підтвердив, що ні органом опіки, ні судом питання про визначення місця проживання малолітньої дитини не вирішувалося.
У судове засідання відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_11 не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Відповідач причини неявки до суду не повідомив. Представник відповідача ОСОБА_11 подав до суду заяву, в якій основний позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні, зустрічний позов підтримав і просив такий задовольнити, просив також розглянути справу по суті без його участі (а.с.110,111,115).
Представник органу опіки і піклування Рендзей О.І. пояснила, що сторони не зверталися до органу опіки і піклування з клопотанням про визначення місця проживання дитини, тому орган опіки рішення щодо визначення місця проживання дитини не приймав. Вважала вимоги про повернення дитини до постійного місця проживання в Україну одразу після набрання рішенням законної сили безпідставною, оскільки це може зашкодити навчальному процесу. Оскільки малолітня ОСОБА_5 після розірвання шлюбу між сторонами фактично залишилася проживати з матір'ю, яка має в Португалії зареєстроване місце проживання та постійну роботу, з кінця 2019 року проживає в Португалії та третій рік навчається там у школі, за вказаною ОСОБА_4 адресою в АДРЕСА_2 , вона не зареєстрована, вважала, що питання про повернення малолітньої в Україну може вирішуватися тільки на час літніх канікул. Вважала, що для забезпечення найкращих інтересів дитини необхідно надати дозвіл матері для виготовлення дитині паспорту для виїзду за кордон та дозвіл на виїзд дитини за кордон без дозволу батька.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає уточнені позовні вимоги за основним позовом задовольнити частково, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.
Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Іршавського районного суду від 28.08.2018 року (а.с.7).
Після розірвання шлюбу малолітня дитина залишилася проживати з матір'ю. Дана обставина не заперечувалася і відповідачем у поданому до суду відзиві.
Сторони не зверталися ні до органу опіки і піклування, ні до суду про вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно заяви від 10.09.2019 року, відповідач ОСОБА_4 надав дозвіл на виїзд малолітньої дочки до Португалії та інших країн Шенгенської угоди, перебування на території іноземних держав та повернення на територію України у супроводі матері - ОСОБА_3 . Термін дії вказаної заяви з 10 вересня 2019 року по 10 липня 2020 року (а.с.8).
Малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон, строк дії якого з 31 травня 2017 року по 31 травня 2021 року (а.с.9).
Позивачка ОСОБА_3 отримала посвідку на постійне проживання в Португалії № НОМЕР_1 , яку видано 22.07.2020 року і яка є дійсною до 22.07.2025 року та проживає за адресою: АДРЕСА_1 - малолітня ОСОБА_5 - проживає з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджуються Підтвердженням місця проживання, що видане Головою Об'єднаних селищних рад Таменгуш, Агім та Оіш ду Байрру, району Анадія, області Авейру, Португальської Республіки від 21.04.2021 року (а.с.20-22).
Позивачка ОСОБА_3 працевлаштована та отримує стабільний дохід в ТОВ «Діштріляда-Супермеркадуш», тобто вона має можливість на забезпечення належних умов для проживання та утримання дитини (а.с.23-27).
Дочка сторін ОСОБА_5 зарахована на навчання у навчальний заклад Об'єднання шкіл м. Анадія та успішно закінчила 4 клас у 2019-2020 навчальному році, 5-С клас у 2020-2021 навчальному році. На даний час зарахована на навчання у 6-С клас на 2021-2022 навчальний рік. Дана обсставина підтверджується Довідкою з місця навчання (а.с.28-30).
З пояснень представника позивача вбачається, що малолітня ОСОБА_5 бажає і надалі продовжувати навчання в цьому навчальному закладі у м. Анадія Португалії, однак, термін дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 31 травня 2017 року закінчився 31 травня 2021 року.
Згідно з пунктом 2, підпунктом 2 пункту 7 та пунктом 20 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 1001:
-кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон;
-оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка не досягла 16-річного віку на підставі заяви-анкети одного з батьків; у разі обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків та письмової згоди другого з батьків, яка надається під час подання документів. У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою;
-у разі постійного проживання або тимчасового перебування особи за кордоном документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон подаються до закордонної дипломатичної установи.
У судовому засіданні встановлено, що з кінця вересня 2019 року малолітня ОСОБА_5 перебуває в Португалії, де навчається, термін дії паспорту громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виїзду за кордон закінчився 31.05.2021 року, тому такий підлягає обміну. Однак, батько дитини відмовляється надати передбачений законом дозвіл на виготовлення паспорту. Факт відмови батька надати відповідну письмову згоду на виготовлення малолітній паспорту підтверджується і відзивом на позов, в якому ОСОБА_4 заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . При цьому таку відмову відповідач мотивував тим, що позивачка не повернулась в Україну з дитиною після закінчення терміну дії попереднього письмового дозволу батька, не зважаючи на карантинні обмеження та навчання дитини в Португалії.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини за вимогами статті 157 СК України вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Законодавчих підстав для обмеження права дитини та матері, яка діє в інтересах дитини, на оформлення дитині паспорту громадянина України для виїзду за кордон немає, таке право підлягає захисту судом, зокрема, і від безпідставних та необґрунтованих заборон щодо цього одним з батьків дитини (ст.ст. 274, 275 ЦК України). Реалізація дитиною права на отримання вищевказаного паспорта сама по собі не може розглядатися як порушення прав одного з батьків, оскільки щодо перетинання дитиною державного кордону України встановлена інша процедура, яка передбачає дотримання сімейних прав того з батьків, хто проживає окремо від дитини, а за наявності відповідних підстав вирішення спору судом.
Оскільки виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон гарантоване Конституцією і не може бути обмеженим, а відповідач відмовляється надати дозвіл на виготовлення паспорту для виїзду за кордон, що перешкоджає малолітній у здійсненні відповідно до ч.7 ст. 7 СК України своїх прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, суд вважає позовні вимоги в частині надання дозволу на виготовлення паспорту обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Вимоги позивачки про надання дозволу на виготовлення для дитини «інших необхідних виїзних документів» без згоди батька - ОСОБА_4 , задоволенню не підлягають, оскільки такі не конкретизовані.
Що стосується вимоги позивачки ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини до Португалії та інших країн Шенгенської угоди без дозволу батька, суд приходить до наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17 зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 507/306/17.
Відповідно до вимог ст. ст. 15,16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Як встановлено в судовому засіданні, малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_3 - у Португалію у вересні 2019 року на підставі письмової згоди батька - відповідача ОСОБА_4 . З тих пір вона проживає в Португалії за адресою: АДРЕСА_1 , та протягом 2019-2020 та 2020-2021 навчальних років навчалася у загальноосвітньому навчальному закладі Об'єднання шкіл м.Анадія, закінчивши 4 та 5 класи, та продовжує навчання у 6 класі вказаного навчального закладу на даний час.
Отже, малолітня ОСОБА_5 , як на момент звернення до суду із цим позовом, так і на час розгляду судом прави фактично постійно перебуває за кордоном, а саме: в Португальській Республіці, де проживає разом із матір'ю, а отже відсутня необхідність у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, у випадку коли дитина уже проживає за кордоном у визначеній країні.
Крім того, позивачкою не зазначено конкретний проміжок часу протягом якого дитина має знаходитись за межами України, а саме: в Португальській Республіці, при тому що при наданні дозволу на виїзд дитини за кордон, такі поїздки можуть мати лише разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 131/926/14-ц.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивачки ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд малолітньої за кордон без дозволу батька, задоволенню не підлягають.
Щодо зустрічний позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_3 протягом 10 днів з моменту набрання законної сили рішенням суду за її рахунок повернути дочку ОСОБА_5 з території Португалії до постійного місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 , суд приходить до наступного.
Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 в 2019 році на підставі нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_4 вивезла доньку за кордон - в Португалію, де на даний час вона і перебуває. Всупереч домовленостям та обіцянкам, ОСОБА_3 дочку на територію України не повернула, а самостійно без відому та погодження ОСОБА_4 фактично змінила режим спілкування дитини з батьком, порядок його участі у вихованні дитини. ОСОБА_3 без відому та згоди батька зняла з постійного місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , їхню спільну дитину. Наведене свідчить про самочинну, без згоди другого з батьків, зміну фактичного місця проживання дитини та неправомірне зняття її реєстрації з місця проживання.
Вважав, що зобов'язання ОСОБА_3 негайно повернути дочку до місця її постійного проживання - за адресою: АДРЕСА_2 - є належним способом відновлення порушених прав батька - ОСОБА_4 щодо участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Як встановлено в судовому засіданні, після розірвання шлюбу між сторонами у 2018 році, малолітня дочка сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася проживати з матір'ю - ОСОБА_3 .
Згідно вимог ст. 29 ЦК України та ст. 160 СК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до вимог ст. 157 ч.1 та ч.2, 158 ч.1, 159 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Вимогами ст. 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі, способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Заявляючи вимоги про зобов'язання позивачки ОСОБА_3 повернути дитину на постійне місце проживання в АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_4 посилається на вимоги ст. 162 СК України та зареєстроване місце проживання малолітньої ОСОБА_5 саме за вказаною адресою.
Однак, згідно довідки Іршавської міської ради №02-20/2037 від 30.08.2021 року, місце проживання позивачки ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 , не зареєстровано (а.с.49). Позивачка ОСОБА_3 отримала посвідку на постійне проживання в Португалії, яка є дійсною до 22.07.2025 року, та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з чоловіком та малолітньою ОСОБА_5 з вересня 2019 року.
З пояснень представника позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , вже не належить на праві власності сторонам, хоча сам відповідач ще не змінив місце реєстрації (а.с.72). Представник позивача ОСОБА_1 також стверджував, що сам відповідач ОСОБА_4 переважно перебуває в Чехії, де працює.
Жодна із сторін не зверталася ні до органу опіки і піклування, ні до суду щодо визначення місця проживання дитини. Дану обставину в судовому засіданні підтвердили, як представник позивачки, так і представник органу опіки і піклування. Не звертався батько до відповідних органів і щодо визначення порядку його участі у вихованні дитини. Не надано батьком - ОСОБА_4 і доказів того, що мати дитини, з якою фактично проживає дитина з народження, чинить відповідачеві які-небудь перешкоди у спілкуванні з дочкою.
Отже, на даний час місце проживання дитини - з матір'ю - визначено самими сторонами. Відповідач не просив передати дочку на його виховання. Ні орган опіки і піклування, ні суд не приймали рішень ні щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ні щодо участі одного з батьків (який проживає окремо від дитини) у вихованні дитини.
За таких обставин, суд вважає, що підстав для застосування положень ст. 162 СК України та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 не має, тому у задоволенні зустрічних позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_3 протягом 10 днів з моменту набрання законної сили рішенням суду за її рахунок повернути дочку ОСОБА_5 з території Португалії до постійного місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 , слід відмовити.
Крім того, встановлені обставини свідчать, що фактично між сторонами відсутній спір з приводу надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька чи про повернення дитини до постійного місця проживання в м. Іршаву, а існує спір про визначення постійного місця проживання дитини. Однак, такі вимоги не є предметом ні основного позову, ні зустрічного позову, хоча сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з відповідним позовом.
Суд також вважає, відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_3 908 грн. судових витрат, що складаються з судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні до суду (а.с. 18).
Керуючисьст. ст. 7, 141, 157, 160, 161, 162 СК України, ст. ст. 16, 29, 313 ЦК України, п.п. 2, 4, 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою КМУ від 07.05.2014 року №152, ст. ст. ст. ст. 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України,
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Надати дозвіл на виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон особі, яка не досягла шістнадцяти років - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканки АДРЕСА_2 , 908 (дев'ятсот вісім) грн. судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування Іршавської міської ради, про повернення дитини до постійного місця проживання- відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 21 жовтня 2021 року.
Головуюча : М. О. Пітерських