Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
22 жовтня 2021 року м. ХарківСправа № 922/3289/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
в межах підготовчого провадження, розглянувши заяви позивача (вх. № 24336 від 18 жовтня 2021 року та вх. № 24699 від 21 жовтня 2021 року) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Восток", селище міського типу Старий Мерчик,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрінвест Холдинг", село Старовірівка,
про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності
правочинів,-
В провадженні господарського суду Харківської області, в порядку загального позовного провадження, перебуває справа № 922/3289/21. Стан розгляду справи - підготовче провадження.
18 жовтня 2021 року в судовому засіданні представником позивача представлено суду та учасникам справи заяву (вх. № 24336), яка має назву "про зміну підстав позову", та у якій вказано про те, що замість заявлених у первісному позові вимог позивач просить вважати остаточною наступну позовну вимогу - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Холдинг" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 21 409 032,32 грн.
21 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява (вх. № 24699) в якій ним було вказано на те, що подана 18 жовтня 2021 року заява за змістом має доповнення позову новими обставинами про збережені в ньому первісних підстав, що не є зміною підстав позову, як-то визначено в абзаці 7 підпункті 3.12 пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26 грудня 2011 року, а відтак заява від 18 жовтня 2021 року є зміною предмету позову. Крім того, вказано на те, що в змісті позовної заяви є посилання на статтю 1212 ЦК України, а в заяві від 18 жовтня 2021 року більш детально конкретизовано правовий аспект застосування даної статті.
Суд, розглянувши питання прийняття до розгляду вище вказаних заяв від позивача, виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
При цьому, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 25 січня 2021 року № 910/10954/19.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
За змістом вимог, викладених позивачем у позовній заяві, предметом позову є визнання недійсними: кредитного договору AL2018-00827 від 12 березня 2020 року, договору фінансової допомоги № 12/08-фп від 12 серпня 2020 року, № 0503-ФП від 05 березня 2020 року, № 05/12-фп від 05 грудня 2019 року, № 05/12/1-фп від 05 грудня 2018 року, № 09/12-фп від 09 грудня 2019 року, № 17/12-фп від 17 грудня 2019 року, № 22/10-фп від 22 жовтня 2019 року, а також застосування наслідків недійсності правочинів шляхом повернення грошових коштів у загальному розмірі 21 409 032,32 грн.
В даному разі позивач подав спочатку заяву, яка має найменування "зміна підстав позову", а в подальшому скорегував її із зазначенням, що воно (заява) містить лише доповнення по статті 1212 ЦК України із зазначенням правового обґрунтування по застосуванню даної статті, що не є зміною підстав позову, та вказав, що змінив саме предмет позову, а не його підстави.
Тобто, сам позивач визначився із позицією по відношенню до поданої ним раніше заяви із зазначенням її процесуального стану, як заява про зміну предмету позову.
Суд, детально проаналізував предмет та підстави первісного позову встановив, що в ньому дійсно є посилання на норми статті 1212 ЦК України, а заява позивача від 18 жовтня 2021 року містить деталізацію підстав для застосування норми статті 1212 ЦК України, що не є зміною підстав позову, як на тому наголошує сучасна судова практика Верховного Суду, а правова підстава позову із посиланням на норми статті 1212 ЦК України - залишилась незмінною.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена судом.
Згідно частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Водночас, визначені наведеними нормами ст. 46 Господарського процесуального кодексу України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом (суд звертається до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі 911/1602/18).
Враховуючи наведене вище, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд розцінює відповідну заяву позивача, як зміну предмета позову (яка полягає у зміні вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача) та доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, що свідчить про те, що фактично позивачем не було змінено підстави позову.
Тобто, зміна позивачем виду виплат, які підлягають стягненню з відповідача, не є зміною підстав позову, оскільки останній не змінював первісні фактичні підстави, а лише доповнив їх новими обставинами, які стосуються предмету спору, керуючись положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, якими визначені наслідки набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
З огляду на викладене, суд приймає як належне твердження позивача, що останній змінив лише вимоги (не змінюючи підстав позову), які за своєю суттю не є новими немайновими вимогами, оскільки підстава їх виникнення є єдиною та незмінною, а мета позовних вимог не змінилася, що в майбутньому забезпечить реалізацію мети позовної заява, на яку вона направлена (захист прав та законних інтересів, які позивач вважає порушеними).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписи статтей 15, 16 Цивільного кодексу України та господарський процесуальний закон надають особі право самостійно визначити спосіб захисту для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, в тому числі, і шляхом обрання самостійно предмету позову для реалізації такого права на захист.
Таким чином, позивач використав своє право щодо можливості зміни предмета спору, шляхом подачі відповідної заяви і на власний розсуд визначив предмет спору.
При цьому, суд зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у рішенні від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України" (заява № 24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17 січня 2012 року у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06). У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відтак, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (скарги) або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Враховуючи зазначене вище, беручи до уваги додержання позивачем процедури звернення з даною заявою (заяву підписано уповноваженою особою та надано докази її направлення відповідачу), стадію розгляду (підготовче провадження), суд вважає за можливе прийняти дану заяву позивача до розгляду та продовжити подальший розгляд справи з її урахуванням.
Керуючись статтями 42, 46, 177, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Прийняти до розгляду заяви позивача (вх. № 24336 від 18 жовтня 2021 року та вх. № 24699 від 21 жовтня 2021 року).
Подальший розгляд справи здійснюється в рамках наступного предмету позову - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Холдинг" безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 21 409 032,32 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Ухвалу підписано 22 жовтня 2021 року
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3289/21