65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1555/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
при секретарі судового засідання Левшиній І.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Прокопишина Н.Ю. за довіреністю (приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до відповідача Фізичної особи - підприємця Барладян Миколи Миколайовича про стягнення 86951,39грн.
Комунальне підприємство «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Фізичної особи - підприємця Барладян Миколи Миколайовича 86951,39грн.
В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» посилається неналежне виконання Фізичною особою - підприємцем Барладян Миколою Миколайовичем умов укладеного між сторонами договору на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії №1-103 від 26.02.2020р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.06.2021р. відкрито провадження у справі №916/1555/21, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.06.2021р. о 11:20.
В судовому засіданні від 29.06.2021р. було оголошено перерву на 15.07.2021р. о 11:20, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.06.2021р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 15.07.2021р. було оголошено перерву на 05.08.2021р. о 12:00, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2021р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 05.08.2021р. було оголошено перерву на 10.08.2021р. о 10:30, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2021р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 10.08.2021р. було оголошено перерву на 02.09.2021р. о 10:30, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2021р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 02.09.2021р. було оголошено про призначення справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.09.2021р. призначено справу №916/1555/21 до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.09.2021р. о 10:40, запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву, запропоновано позивачу надати відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні від 16.09.2021р. було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021р. закрито підготовче провадження у справі №916/1555/21, призначено справу до розгляду по суті на 19.10.2021р. о 11:30 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
08.10.2021р. за вх.суду№26601/21 відповідач надав до суду письмові пояснення.
В судовому засіданні від 19.10.2021р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/1555/21.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
26.02.2020р. між Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (позивач, Теплопостачальна організація) та Фізичною особою - підприємцем Барладян Миколою Миколайовичем (відповідач, Споживач) було укладено договір №1-103 на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (далі договір) відповідно до умов якого Теплопостачальна організація зобов'язується продавати (постачати) Споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, Споживач зобов'язується своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені договором (п.1.1. договору).
Згідно п.п 3.1., 3.4. договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності) на підставі показів вузла обліку, вказаних в акті (Додаток №3 до договору) згідно з діючими тарифами (цінами) затвердженими в установленому порядку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється Споживачем згідно платіжного документа, сформованого Теплопостачальною організацією, за мінусом оплаченої вартості теплової енергії в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою зазначеною в платіжному документі, Споживач зобов'язується впродовж терміну оплати, повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально. Повна вартість поставленої теплової енергії в розрахунковому періоді оплачується не пізніше 15 числа, що настає за розрахунковим.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати Теплопостачальна організація має право нарахувати пені у розмірі 1,0% за кожний день порушення строку платежу до повного погашення заборгованості.
Як вказує позивач, він належним чином забезпечував постачання теплової енергії до нежитлових приміщень по проспекту Суворова, 25, однак відповідач не проводив розрахунки згідно умов договору. Зокрема, відповідач не розрахувався за теплову енергію поставлену в період
опалювальних сезонів 2019 - 2020, 2020 - 2021 років. Згідно Розрахунку суми боргу, за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем за поставлену у вказані періоди теплову енергію на загальну суму 41800,98грн.
Позивач зазначає, що житловий будинок № 25 по пр-ту Суворова в м. Ізмаїл, Одеської області, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, обладнано загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії, в зв'язку з чим, розрахунок вартості спожитої теплової енергії здійснюється на підставі показників вузла обліку згідно п. 3.1 договору.
Як зазначає позивач, відповідно до умов договору, а також п. 23 «Правил користування тепловою енергією», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р., розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження із врахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах Теплопостачальної організації або середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання в розрахунковому періоді. Розрахунки за теплову енергію проведені на підставі тарифів, встановлених для позивача для групи споживачів "інші", затверджених рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №1283 від 26.11.2018р.
Позивач вказує, що всього за період опалювальних сезонів 2019-2020 та 2020-2021 років позивачем було поставлено до нежитлового приміщення відповідача теплову енергію на загальну суму 41800,98грн., відповідні платіжні документи направлялись відповідачу для оплати. Станом на 25.05.2021р. не оплаченою залишається вартість спожитої теплової енергії на загальну суму 41800,98грн.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків проведення оплат за поставлену в період опалювальних сезонів 2019-2020, 2020-2021 років теплову енергію, у відповідності до п. 3.5 договору із врахуванням положень Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» №686-XІV від 20.05.1999р. позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 41800,98грн. та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 938,24грн., та інфляційні втрати в розмірі 2411,19грн. згідно встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 41800,98грн. основного боргу, 41800,98грн. пені, 938,24грн. 3% річних, 2411,19грн. інфляційних витрат.
Відповідач у своїх письмових поясненнях зазначає, що згідно ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Тобто, даною нормою визначено, що у разі встановлення розміру пені у договорі, пеня має нараховуватися у цьому розмірі, але не вище 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Тобто необхідно застосувати обмеження пені яка встановлена у договорі, до розміру пені згідно ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Також дію ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» було зупинено до 01.07.2020р. згідно із Законом №533-ІХ від 17.03.2020р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Відповідач зазначає, що позивачем невірно здійснений розрахунок пені та без урахування Закону №533-ІХ від 17.03.2020р «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
У своїх поясненнях відповідач у зв'язку з триваючими наслідками пов'язаними із поширенням коронавірусної хвороби, а також маючі на утриманні малолітню дитину, просить розстрочити або відстрочити виконання рішення на один рік.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Положенням ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.
Судом встановлено, що 26.02.2020р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №1-103 на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії відповідно до умов якого позивач зобов'язався продавати (постачати) відповідачу теплову енергію у відповідності з умовами договору, а відповідач зобов'язався своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені договором.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно п.п 3.1., 3.4. договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на
межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності) на підставі показів вузла обліку, вказаних в акті (Додаток №3 до договору) згідно з діючими тарифами (цінами) затвердженими в установленому порядку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється Споживачем згідно платіжного документа, сформованого Теплопостачальною організацією, за мінусом оплаченої вартості теплової енергії в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою зазначеною в платіжному документі, Споживач зобов'язується впродовж терміну оплати, повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально. Повна вартість поставленої теплової енергії в розрахунковому періоді оплачується не пізніше 15 числа, що настає за розрахунковим.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, відповідач не розрахувався за теплову енергію поставлену в період опалювальних сезонів 2019 - 2020, 2020 - 2021 років. Згідно розрахунку суми боргу, за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем за поставлену у вказані періоди теплову енергію на загальну суму 41800,98грн.
Станом на день розгляду справи заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 41800,98грн. відповідачем не сплачена, доказів спростовуючих позовні вимоги відповідачем не надано у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію у сумі 41800,98грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені у сумі 41800,98грн. слід зазначити наступне.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати Теплопостачальна організація має право нарахувати пені у розмірі 1,0% за кожний день порушення строку платежу до повного погашення заборгованості.
Однак згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Натомість з наданого позивачем розрахунку пені вбачається що сума пені становить 100% від загальної суми заборгованості, а саме 41800,98грн.
У постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №914/1126/14 викладений наступний правовий висновок: Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010."
Враховуючи, що наданий позивачем розрахунок пені здійснено не вірно, а суд не зобов'язаний перераховувати за позивача розрахунок, а лише перевіряти його правильність, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 41800,98грн.
Щодо стягнення з відповідача 938,24грн. 3% річних, 2411,19грн. інфляційних витрат, слід зазначити наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, відповідач не вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості спожитої теплової енергії.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на суму 938,24грн. за період з 17.12.2019р. по 20.05.2021р. вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 938,24грн.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат на суму 2411,19грн. за період з січня 2020р. по квітень 2021р. вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у сумі 2411,19грн.
В своїх поясненнях відповідач просить у зв'язку з триваючими наслідками пов'язаними із поширенням коронавірусної хвороби, а також маючі на утриманні малолітню дитину, просить розстрочити або відстрочити виконання рішення на один рік.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що заява повинна містити: викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду відповідач вказує на триваючі наслідки пов'язані із поширенням коронавірусної хвороби, а також утримання малолітньої дитини. Проте до заяви не додано належних та допустимих документів на підтвердження скрутного фінансового становища.
Крім того, відповідач не визначився у своїх поясненнях із наданням судом або розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.
Суд відзначає, що відповідачем взагалі не надано доказів того, що на момент розгляду даної заяви дійсно існують виняткові обставини, які спричинюють ускладнення або унеможливлюють виконання судового рішення відповідно до вимог ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Із підстав, умов та меж надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочення або відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.
Отже, питання щодо надання розстрочення або відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочення або відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Суд зазначає, що відповідачем не подано будь-яких фінансових документів (баланс, звіт про фінансовий стан) на підтвердження того, що його господарська діяльність є збитковою із відображенням проміжних даних ведення відповідачем господарської діяльності станом на день розгляду вказаної заяви.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення або відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до відповідача Фізичної особи - підприємця Барладян Миколи Миколайовича підлягають задоволенню в частині стягнення 41800,98грн. основного боргу, 938,24грн. 3% річних, 2411,19грн. інфляційних витрат, як обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, у позовних вимогах в частині стягнення пені у сумі 41800,98грн. судом відмовлено.
Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1091,87грн. покласти на позивача, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1178,13грн. покласти на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до відповідача Фізичної особи - підприємця Барладян Миколи Миколайовича про стягнення 86951,39грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Барладян Миколи Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 5а, код ЄДРПОУ 05514413) 41800,98грн. основного боргу, 938,24грн. 3% річних, 2411,19грн. інфляційних витрат, 1178,13грн. судового збору.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
3. У позовних вимогах про стягнення пені у сумі 41800,98грн. - відмовити.
Повне рішення складено 22 жовтня 2021 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Степанова