ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2021Справа № 910/2071/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 416 316, 54 грн
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 416 316, 14 грн, з яких: основний борг у розмірі 413 997, 84 грн, 3 % річних у розмірі 1 490, 31 грн, інфляційні втрати у розмірі 827, 99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2071/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
18.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо суми нарахування 3 % річних у розмірі 1 490, 31 грн та інфляційних втрат у розмірі 827, 99 грн та просив суд відмовити у їх задоволенні.
30.03.2021 через відділ діловодства Господарського суджу міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив та заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
20.04.2021 через відділ діловодства Господарського суджу міста Києва від представника відповідача надійшов супровідний лист з клопотанням про закриття провадження у справі.
26.04.2021 через відділ діловодства Господарського суджу міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів та закриття провадження у справі у зв'язку із сплатою основного боргу.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна столиця» (далі - постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 16886/53-124-01-20- 12682 (далі - договір), відповідно до змісту п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, виробником, асортиментом, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
Предметом поставки по даному договору є Товар: код 44810000-1 згідно ДК 021-2015 Фарби (п. 1.2 договору).
Обсяги закупівлі Товару та загальну ціну за договором може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору, шляхом укладення додаткової угоди до договору (п. 1.3 договору).
Місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору якість Товару повинна відповідати технічним характеристикам, вказаним в специфікації №1 (додаток №1 до договору), технічній документації, якою встановлені вимоги, щодо якості, умовам договору та підтверджуватися сертифікатом якості або паспортом якості виробника чи іншими документами на Товар, що підтверджують якість Товару, які передаються Постачальником для Покупця разом із Товаром.
У разі поставки неякісного (дефектного) Товару, що не відповідає умовам договору, а також при недопоставці Товару - Покупець письмово повідомляє Постачальника про
виявлені недоліки Товару (п. 2.2 договору).
Кількість та асортимент Товару визначається специфікацією до даного Договору (п. 2.4 договору).
Строк поставки товару становить протягом 30 - ти календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки від покупця на поставку партії товару (п. 3.1 договору).
Як встановлено п. 4.1 договору ціна Товару по договору становить: 344 998,20 (триста сорок чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 20 копійок), крім того ПДВ 20%: 68 999,64 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 64 копійок). Всього ціна договору: 413 997,84 (чотириста тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 84 копійки).
Ціна за одиницю Товару, загальна ціна та кількість Товару по договору визначається специфікацією № 1 (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 5.1 договору Оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки партії Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості.
Постачальник, зобов'язаний надавати Покупцю електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому законодавством порядку в електронній формі у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору приймання Товару за якістю та кількістю здійснюється на складі Вантажоотримувача у відповідності до Інструкцій №П-6 (1965р.) та № П-7 (1966р.), затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, з наступними змінами і доповненнями та відповідно до вимог Стандарту державного підприємства ПАЕК «Енергоатом»: «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС» СОУ НАЕК 038:2017.
Датою поставки товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.3 договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов'язань Сторонами (п. 11.1 договору).
02 листопада 2020 року між сторонами було підписано Специфікацію №1 Додаток №1 до Договору поставки №16886/53-124-01-20-12682 від 02 листопада 2020 року, якою було встановлено найменування, технічні характеристики, кількість, ціну та вартість продукції, що підлягала поставці.
Відповідно до Специфікації №1 вартість товару складає 413 997,84 грн. (чотириста тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 84 коп.) в тому числі ПДВ 68 999,64 грн. (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 64 коп.).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань позивач здійснив дві поставки, а саме:
- 06 листопада 2020 року на суму 18 840,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ТС00000854 від 06 листопада 2020 року;
- 24 листопада 2020 року на суму 395 157,84 грн. (триста дев'яносто п'ять тисяч сто п'ятдесят сім гривень 84 коп.), що підтверджується видатковою накладною №ТС00000884 від 24 листопада 2020 року.
Як вказує позивач, товар було прийнято відповідачем в повному обсязі. Факт поставки зазначеного товару та приймання його відповідачем підтверджується видатковими накладними, жодних претензій щодо кількості та якості товару з боку відповідача не заявлялось.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав, що відповідачем порушено умови Договору поставки № 16886/53-124-01-20- 12682 від 02.11.2020 в частині оплати за поставлений позивачем товар у строки вказані в договорі.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 413 997, 84 грн, 3 % річних у розмірі 1 490, 31 грн та інфляційних втрат у розмірі 827, 99 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію вих№ 19/01/21-19 від 19.01.2021 проханням сплатити заборгованість у розмірі 413 997, 84 грн.
Відповідач відповідь на претензію № 19/01/21-19 від 19.01.2021 не надав, заборгованість не сплатив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 413 997, 84 грн на підставі п.2 ч. 1 стаття 231 Господарського процесуального кодексу та решту позовних вимог задовольнити, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.
Датою поставки товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.3 договору).
Судом встановлено, що товар за видатковими накладними був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості, що свідчить про підписання видаткових накладних без заперечень.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що станом на момент винесення рішення відповідачем сплачено основний борг у розмірі 413 997, 84 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:
- № 3125 від 16.04.2021 на суму 361 205, 23 грн;
- № 3126 від 16.04.2021 на суму 18 840, 00 грн;
- № 2993 від 14.04.2021 на суму 8 532, 00 грн;
- № 2994 від 14.04.2021 на суму 480, 00 грн;
- № 2995 від 14.04.2021 на суму 574, 96 грн;
- № 2996 від 14.04.2021 на суму 1 359, 01 грн;
- № 2978 від 14.04.2021 на суму 17 923, 20 грн;
- №2977 від 14.04.2021 на суму 5 083, 44 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 413 997, 84 грн підлягає закриттю.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 490, 31 грн та інфляційних втрати у розмірі 827, 99 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 1 490, 31 грн, інфляційні втрати на суму 827, 99 грн.
Позивач у заяві про відшкодування судових витрат просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом встановлено, що 02.02.2021 між Адвокатським об'єднанням «Белпарт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна столиця» (клієнт) було укладено Договір № 01 про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги № 01, Клієнт (ТОВ «Торгівельна столиця») доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу.
Відповідно до п. 1.3. Договору про надання правової допомоги №01 від 02 лютого 2021 року Адвокатське об'єднання «БЕЛПАРТ» правова допомога за Договором полягає у:
- Складанні позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки
№№16886/53-124-01-20-12682 від 02 листопада 2020 року;
- Складанні відповіді на відзив у судовому процесі.
- Складанні письмових пояснень, клопотань, заяв у судовому процесі.
- Забезпеченні явки у судові засідання.
Відповідно до п. 4.1.5. Договору № 01 про надання правової допомоги від 02 лютого 2021 року, за надання АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ правової допомоги КЛІЄНТУ: передбаченої п. 1.3.1 Розділу 1 цього Договору, КЛІЄНТ оплачує гонорар, шляхом безготівкового перерахунку суми в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.), без ПДВ, оскільки АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ не є платником ПДВ».
26.02.2021 між клієнтом та адвокатом підписано Акт приймання - передачі виконаних послуг № 2.
За послугу (правову допомогу) замовник сплатив на поточний рахунок адвоката АО «Белпарт» гонорар в розмірі 11 500, 00 грн.
На підтвердження повноважень на представлення інтересів адвокат надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8920/10 від 13.03.2020, ордер серії АХ № 1043884 від 01.03.2021.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідач заперечень щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з огляду на положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що позивачем вчинялись дії досудового врегулювання спору, однак відповідачем сплачено суму страхового відшкодування лише після подачі позову до суду, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 413 997, 84 грн.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна столиця» задовольнити.
3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця" (вул. Філатова, буд. 10-А, оф. 3/49, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 33300207) 3 % річних у розмірі 1 490 (одну тисячу чотириста дев'яносто) грн. 31 коп, інфляційні втрати у розмірі 827 (вісімсот двадцять сім) грн. 99 коп, судовий збір у розмірі 6 244 (шість тисяч двісті сорок чотири) грн 74 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 22.10.2021.
Суддя М.Є.Літвінова