номер провадження справи 18/101/21
06.10.2021 справа № 908/1523/21
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “КОНСАФЕТІ” (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 12; адреса для листування: 03110, м. Київ, вул. Університетська, буд. 13-А)
до відповідача державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)
про стягнення 2517612,93 грн.
Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Причепа Т.В., ордер ВН №138470 від 21.07.2021 - в режимі відеоконференції
від відповідача: Завгородній Р.В., витяг з ЄДР (самопредставництво)
Розглядаються позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “КОНСАФЕТІ” про стягнення з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” 2517612,93 грн. на підставі договору поставки товару №484(3)19УК/53-121-01-19-08665 від 16.10.2019, з яких: 1761417,12 грн. - основний борг, 322717,29 грн. - пеня, 143322,69 грн. - штраф у розмірі 7% від вартості товарів, 205351,02 грн. - збитки від інфляції, 84804,80 грн. - 3% річних (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 справу № 908/1523/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 14.06.2021, після усунення обставин, що зумовили залишення позову без руху, відкрито загальне позовне провадження у справі №908/1523/21, присвоєно справі номер провадження 18/101/21, призначено підготовче судове засідання на 21.07.2021; в судовому засіданні 21.07.2021 оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 10.08.2021; ухвалою від 10.08.2021 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 14.09.2021; ухвалою від 14.09.2021 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 06.10.2021.
Судове засідання 06.10.2021 проводилось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку EasyCon за участю представника ТОВ “КОНСАФЕТІ”.
У судовому засіданні 06.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про долучення доказів.
Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором товару № 484(3)19УК/53-121-01-19-08665 від 16.10.2019, що стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат та звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав. Посилаючись на ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До судових витрат, понесених при поданні позову, позивачем віднесені 37997,04 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Від позивача 06.10.2021 надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, в якій позивач повідомив про часткову сплату відповідачем 200000,00 грн. заборгованості та просив поновити строк для подачі доказів. До заяви долучено копію платіжного доручення № 16217 від 01.10.2021 на суму 200000,00 грн.
Відповідач 30.06.2021 (в межах визначеного судом строку) надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив та вказав, що позивачем не враховані умови п. 3.2 договору, яким передбачено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі сум ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку. Факт отримання від позивача продукції загальною вартістю 2047467,12 грн. з ПДВ відповідач підтвердив, проте вважає, що договором не встановлений строк виконання ВП ЗАЕС зобов'язання щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ. За доводами відповідача, строк виконання зобов'язання по оплаті частини вартості продукції в сумі ПДВ договором не визначений, а відповідна вимога щодо сплати цієї суми від позивача не надходила. Також вказує, що штрафні санкції у вигляді сплати неустойки за порушення грошового зобов'язання сторонами у договорі не узгоджено. Нарахування 3% річних та інфляційних відповідач вважає безпідставним, оскільки визначені позивачем строки виконання ВП ЗАЕС зобов'язання з оплати товару не відповідають умовами договору. Відносно заявлених позивачем втрат на правничу допомогу відповідач вказав на відсутність документального підтвердження таких витрат та ненадання позивачем їх розрахунку, вважає їх завищеними. Відповідач просив в позові відмовити та зменшити розмір витрат позивача на правову допомогу.
Від відповідача 18.08.2021 надійшли заперечення на заяву від 04.08.2021 про збільшення розміру позовних вимог, в яких відповідачем викладені доводи, аналогічні висловленим у відзиві на позов.
Відповіді на відзив позивачем не надано.
Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу у судовому засіданні 06.10.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю “КОНСАФЕТІ” (Постачальником, позивачем у справі) та державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (Покупцем, відповідачем у справі) 02.10.2019 укладений договір поставки товару №484(3)19УК (реєстраційний номер ДП “Енергоатом” 53-121-01-19-08665 від 16.10.2019) (далі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар згідно із специфікацією (наведений у пункті договору).
Строк поставки продукції: жовтень-листопад 2019 року (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору вартість товару за договором складає 1706222,60 грн., крім того ПДВ 20% 341244,52 грн., загальна вартість складає 2047467,12 грн.
Згідно із п. 3.2 Договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45-ти календарних днів з моменту поставки товару. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку.
За визначенням пунктів 4.1-4.3 Договору, поставка продукції здійснюється на умовах DDР (м. Енергодар) відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач - ЗВ ВП “Складське господарство” ДП НАЕК «Енергоатом» м.Енергодар вул. Промислова, 133. Товар, що поставляється повинен супроводжуватись наступними документами: а) видаткова накладна - 3 екз.; оригінал або засвідчена копія сертифіката перевірки/експертизи типу.
Згідно з п. 9.2 Договору досудовий порядок врегулювання спору між сторонами є обов'язковим.
Відповідно до п. 11.1 Договору даний договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами. Даний договір діє до 31.12.2020.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу передбачений договором товар на суму 2047467,12 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 6649 від 07.11.2019 та № 7439 від 25.11.2019.
Видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін без зауважень.
Зобов'язання з оплати отриманого товару відповідачем належним чином не виконано.
У зв'язку з наявністю заборгованості позивачем на адресу відповідача направлялись листи та вимоги щодо сплати заборгованості, зокрема: лист № 46/2020 від 12.05.2020, досудова вимога № 1-07/2/2020 від 16.07.2020, претензія № 1-11/2020 від 26.11.2020, лист №03-12/01/2021 від 12.01.2021, претензія № 17-02/01/2021 від 17.02.2021.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи з умов п. 3.2 Договору оплата за поставлену за продукцію - 45 календарних днів з дня поставки товару.
Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості отриманого товару у визначений у Договорі строк не здійснив. Факт отримання від позивача товару на суму 2047467,12 грн. та розмір заборгованості 1761417,12 грн. за отриманий товар станом на дату подання позову відповідачем не заперечується.
Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на те, що відповідачем вартість отриманого від позивача за спірними видатковими накладними товару та здійснення оплати з затриманням не заперечується, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.
Отже, факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов'язанням термін вартості отриманого товару є доведеним.
До початку розгляду справи по суті відповідачем заборгованість погашено на суму 200000,00 грн., залишок заборгованості - 1561417,12 грн.
З огляду на викладені обставини, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1761417,12 грн. заявлена обґрунтовано.
Відповідачем надано докази часткового погашення заборгованості згідно платіжного доручення № 16217 від 01.10.2021 на суму 200000,00 грн.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 1561417,12 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
Доводи відповідача про неправильне визначення позивачем строку виконання Покупцем зобов'язання з оплати товару з огляду на п. 3.2 Договору щодо розмежування строку оплати вартості продукції без ПДВ та п. 4.3 Договору суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.
За змістом п. 4.3 Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний надати Покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси Покупця протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає Покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Надання позивачем податкових накладних на поставлений товар відповідачем не заперечується.
Зауваження в п. 3.2 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати в частині суми ПДВ.
В даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Покупцю, в разі чого покупець повинен здійснити повну оплату отриманого товару з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45-ти календарних днів з дати поставки товару.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 322717,29 грн. пені, 143322,69 грн. 7% штрафу, 84804,80 грн. 3% річних та 205351,02 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 10.01.2020 по 10.09.2021, з урахуванням дат поставки за кожною видатковою накладною та часткової оплати, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що до стягнення підлягає 89992,05 грн. 3% річних. Оскільки суд позбавлений права виходити за межі заявлених вимог, вимога про стягнення 3% річних задовольняється у визначеному позивачем розмірі 84804,80 грн.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем загальний період з 10.01.2020 по 10.09.2021. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що за обґрунтований період з лютого 2020 року по серпень 2021 року до стягнення підлягає сума 177335,23 грн. інфляційних втрат. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат (28015,79 грн.) суд відмовляє як заявленій обгрунтовано. Нарахування позивачем інфляційних втрат за січень 2020 року та вересень 2021 року є безпідставним, оскільки заборгованість тривала не повний місяць.
Відносно заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата штрафу (неустойки).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від (зі змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.
Проте, у договорі поставки товару № 484(3)19УК/53-121-01-19-08665 від 16.10.2019 сторони не визначили випадки, розмір та порядок застосування відповідальності Покупця у вигляді сплати пені за порушення грошового зобов'язання, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору. Застосування до Покупця за порушення грошового зобов'язання штрафу та його розмір у Договорі сторонами також не визначений.
При зверненні до суду з позовом позивач щодо підстав нарахування пені та штрафу посилався на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.
При цьому, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Проте, в даному випадку ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки товару № 484(3)19УК/53-121-01-19-08665 від 16.10.2019 у вигляді прострочення здійснення оплати отриманого товару, що виключає застосування абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідач не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо оплати вартості отриманої продукції у визначений договором строк.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 1561417,12 грн. основного боргу, 84804,80 грн. 3% річних та 177335,23 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу провадження у справі закривається на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В іншій частині позову (322717,29 пені, 143322,69 грн. штрафу та 28015,79 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, в т.ч. в частині закриття провадження у справі, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 30400,17 грн. судового збору.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 37997,04 грн. та клопотання відповідача про зменшення їх розміру суд зазначає наступне.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Правову допомогу позивачу надавав адвокат Причепа Тетяна Вікторівна згідно ордеру на надання правової допомоги серія ВН № 138466 від 17.05.2021 та договору про надання правової допомоги № 06/04-2021 від 06.04.2021, укладеного з ТОВ “КОНСАФЕТІ”.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2021 адвокатом Причепою Тетяною Вікторівною (Адвокат) та ТОВ “КОНСАФЕТІ” (Клієнт) укладений договір про надання правової допомоги № 06/04-2021.
Також, тими ж сторонами 06.04.2021 підписано Додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 06/04-2021, згідно з п. 1 якого сторони узгодили, що відповідно до п. 4 договору сторони погодили, що за підготовку позовної заяви до ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” про стягнення заборгованості Клієнт сплачує Адвокату гонорар, що складає суму у гривні, яка еквівалентна 1360,00 доларів США, та за офіційним курсом НБУ станом на день укладення цього Додатку складає 37997,04 грн.
До матеріалів справи позивачем надано копії рахунку на оплату 1/06042021 від 06.04.2021 (за складення позовної заяви) на суму 37997,04 грн. та платіжного доручення №18427 від 14.04.2021 щодо сплати цієї суми.
Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Отже, суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус адвоката Причепи Тетяни Вікторівни, а відтак правова природа зазначених витрат ТОВ “КОНСАФЕТІ” є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд не вбачає підстав для його задоволення в силу наступного.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв'язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач надав суду клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, проте не довів їх неспівмірності заявленим у позові вимогам.
Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.
На підставі викладеного, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд визнає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 30587,62 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язаних з розглядом справи № 908/1523/21, пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 123, 129, п. 1 ч. 2 ст. 231, ст.ст. 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “КОНСАФЕТІ” (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 12; адреса для листування: 03110, м. Київ, вул. Університетська, буд. 13-А; ідентифікаційний код 35466448) 1561417,12 грн. (один мільйон п'ятсот шістдесят одну тисячу чотириста сімнадцять грн. 12 коп.) основного боргу, 84804,80 грн. (вісімдесят чотири тисячі вісімсот чотири грн. 80 коп.) 3% річних, 177335,23 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста тридцять п'ять грн. 23 коп.) інфляційних втрат, 30400,17 грн. (тридцять тисяч чотириста грн. 17 коп.) судового збору та 30587,62 грн. (тридцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім грн. 62 коп.) витрат на правничу допомогу. Видати наказ.
3. В частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 22.10.2021.
Суддя В.В. Левкут