21 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3458/21 пров. № А/857/14333/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (суддя - Кузан Р.І., м. Львів, повний текст судового рішення складено 29 червня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просив: визнати протиправними дії відповідача по визначенню і обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за період з 09.02.2018 по 15.03.2021 у розмірі 23108,65 грн; зобов'язати відповідача привести у відповідність облікову картку платника податків - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн. Позивач зазначає, що відповідач після скасування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн не вніс відповідні зміни в облікову картку платника податків - ОСОБА_1 , а продовжував визначати і обліковувати заборгованість із сплати ЄСВ наростаючим підсумком. Проте, позивач з такими діями відповідача не погоджується та зазначає, що з 01.01.2012 він працює на посаді директора ТзОВ «Альберто-комп'ютер». Звертає увагу, що роботодавцем здійснювалось нарахування та перерахування в дохід держави ЄСВ, а інші доходи у нього впродовж 2011-2021 років відсутні. З врахуванням наведених обставин позивач вважає, що він не зобов'язаний додатково сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому дії відповідача по визначенню і обліку заборгованості з ЄСВ ОСОБА_1 є протиправними.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі №380/3458/21 позов задоволено. Визнано протиправним дії Головного управління ДПС у Львівській області по визначенню і обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі 23108,65 грн. Зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що скасування в судовому порядку вимоги про сплату боргу №Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн не зобов'язує Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки позивача. Так, станом на 08.11.2018 у позивача була недоїмка у розмірі зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн, що підтверджується інтегрованою карткою платника податку для фізичних осіб- підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність. Станом на час звернення позивача до суду з позовом заборгованість зросла та становить 23108,65 грн. Згідно з витягом з електронного кабінету платника позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у Львівській області з 11.12.2002, а тому контролюючий орган і надалі нараховує єдиний внесок. Крім того, відповідно до інформації з реєстру страхувальників, позивач як платник єдиного внеску перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області з 09.01.2003 та станом на даний час, він не припинений, з обліку в контролюючих органах не знятий. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження та відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пунктів 1 та 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з довідкою ТОВ «Альберто-комп'ютер» №2 від 03.03.2021 ОСОБА_1 з 01.01.2012 по даний час працює на посаді директора цього підприємства. В довідці вказано, що дохід позивача за період з 01.01.2018 по 28.02.2021 склав 194012,50 грн, виходячи з якого роботодавцем сплачувався за позивача ЄСВ (а.с.14).
Відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 з 11.12.2002 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку у ГУ ДФС у Львівській області.
Згідно з даними інтегрованої картки платника податку для фізичних-осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 08.11.2018 у позивача була недоїмка по ЄСВ у розмірі 15819,54 грн. У зв'язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ 08.11.2018 відповідачем сформовано вимогу № Ф-2533-52У, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити 15819,54 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2533-52У від 08.11.2018 позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №1.380.2019.003357 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн.
На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням ДПС у Львівській області 09.09.2020 внесено зміни в електронні сервіси ДПС та відкликано вимогу про сплату боргу №Ф-2533-52У від 08.11.2018. (а.с.85)
Разом з тим, позивач зазначає, що відповідач після скасування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн не вніс відповідні зміни в облікову картку платника податків - ОСОБА_1 , а продовжував визначати і обліковувати заборгованість із сплати ЄСВ наростаючим підсумком.
Згідно з інформацією з інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб- підприємців, станом на 31.01.2020 у ОСОБА_1 обліковується недоїмка у розмірі 23108,65 грн. (а.с.34). Станом на 03.06.2021 розмір заборгованості не змінився, що підтверджується листом Головного управління ДПС у Львівській області №466/13-01-13-03-14 від 10.06.2021.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо визначення та відображення в обліку заборгованості зі сплати ЄСВ, позивач звернувся до суду з цим позовом
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій Головного управління ДПС у Львівській області по визначенню і обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі 23108,65 грн, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача зобов'язав відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з п.2 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» № 2464-VI (далі Закон України № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.3 ст.1 Закону України № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За змістом ч.1 ст.5 Закону України №2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 Закону України №2464-VІ, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Пунктом 1 ч.2 ст.6 Закону України №2464 визначено, що платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI).
Частиною 4 ст.25 Закону України №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, яка є виконавчим документом.
У спірному випадку колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне встановити наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної-особи підприємця, оскільки ця обставина має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Так, 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»; далі - Закон України №755-IV).
Згідно з ч.1 ст.4 Закон України №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закон України №755-IV, єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI).
Згідно з пп.2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення цього Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції: «Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.»
Згідно з пунктами 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 з 09.01.2003 взятий на облік як платник єдиного внеску (а.с.33).
Водночас, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру за №1005753382, станом на 08.11.2018, за критерієм пошуку - прізвище, ім'я, по батькові ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено (а.с.35). Тобто, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.11.2018 записи щодо позивача відсутні, що свідчить про відсутність такого суб'єкта підприємницької діяльності.
На підставі вказаного можна дійти висновку, що ОСОБА_1 фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.
Разом з тим, апелянт стверджує, що ОСОБА_1 є діючим підприємцем та взятий на податковий облік 11.12.2002.
Однак колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими доводами апелянта з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Положенням про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за №569/20882 (далі - Положення), врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 3.2 зазначеного Положення врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб'єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр); передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.
Згідно з п.5 цього Положення державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов'язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
На підставі аналізу наведених вище положень нормативно-правового акта колегія суддів дійшла висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою, через відповідні органи, тому в обов'язковому порядку містяться у такому реєстрі.
Колегія суддів звертає увагу, що доводи контролюючого органу про наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права. Водночас, надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу, а надані відповідачем докази абсолютно не спростовують цього факту.
Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, нарахування та облік заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 проводиться відповідачем протиправно.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що ані ПК України, ані Законом №2464-VІ не врегульовано особливості сплати грошових зобов'язань особою свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним.
Відповідно до пп. 4.1.4. п.4.1 ст.4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з п. 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо наявності статусу підприємця ОСОБА_1 , адже в матеріалах справи відсутні належні докази щодо наявності у позивача статусу суб'єкта підприємницької діяльності після прийняття змін в законодавстві України та його включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і відповідного здійснення ним підприємницької діяльності, а Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить будь-якої інформації про наявність такого запису.
Колегія суддів також враховує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020, у справі №1.380.2019.003357 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу, з єдиного внеску №Ф-2533-52У від 08.11.2018 в розмірі 15819,54 грн.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).
Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI). У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Таким чином, інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (№480/4656/18).
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску сформована позивачу за його несплату за 2018-2021 роки, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків.
Водночас, з долученої до матеріалів справи довідки ТОВ «Альберто-Комп'ютер» №2 від 03.03.2021, судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в товаристві з 01.01.2012 по теперішній час. Отримує заробітну плату згідно штатного розпису та за нього сплачується єдиний соціальний внесок.
Таким чином, роботодавець нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.
Разом з тим, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2018 - 2021 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Тобто, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як фізичною особою-підприємцем. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
З врахуванням наведених встановлених судом обставин та доказів на їх підтвердження, апеляційний суд вважає, що позивач у спірному випадку не зобов'язаний додатково сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому дії відповідача по визначенню та обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ДПС у Львівській області привести у відповідність облікову картку платника податків - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , то колегія суддів зазначає наступне.
З 10.06.2016 набув чинності Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі - Порядок №422).
Інтегрованою карткою платника (далі ІКП) є форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п.2 розділу І Порядку №422).
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення (п.п.4 п.2 розділу ІІІ Порядку №422). Отже, оскільки нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов'язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, суд дійшов висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 по справі №805/4374/15-а.
Саме такий спосіб захисту порушених прав та інтересів платника податків визнав обґрунтованим Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 по справі №816/2042/16. У наведеній справі обставини справи є відмінними від розглядуваної, проте саме такий спосіб захисту та відновлення порушеного права, з метою відображення в інтегрованих картах фактичного стану розрахунків з бюджетом, було обрано Верховним Судом.
Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено протиправність дій Головного управління ДПС у Львівській області по визначенню і обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі 23108,65 грн, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача відповідача необхідно зобов'язати здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі № 380/3458/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш