19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4400/20 пров. № А/857/14451/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Глушко І.В., Матковської З.М.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., повне судове рішення складено 31.03.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинення певних дій,-
У червні 2020 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно: доплати до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від від 28.02.1991 №796-XII пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно: доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-XII, пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII та виплатити різницю між перерахованим розміром пенсії і фактично отриманим.
Позивач позовні вимоги мотивувала тим, що вона отримує пенсію по інвалідності третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою; має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1); проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Вважає, що в спірному періоді відповідач нарахував та виплатив їй пенсію в розмірі, що є меншим від розміру, встановленого Законом №796-XII. В грудні 2019 року позивач звернулася до відповідача з заявою про перерахунок та виплату вищевказаних пенсійних виплат у встановленому законом розмірі. Однак, відповідач листом від 13.12.2019 № Д-1061/02.18 задовольнити її заяву відмовився, мотивуючи тим, що означені пенсійні виплати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати їй у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно у належному розмірі вказаної компенсації від держави протиправними та такими, що порушують її право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII. Просила позов задоволити.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року адміністративний позов задоволено повністю частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов'язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов'язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 6 мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 50% мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 06.02.2013 до 01.03.2016 встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов'язане з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується довідкою МСЕК від 18.02.2013 №0216392.
З 20.09.1999 позивач зареєстрована в с.Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с.Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01.03.2010 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).
Згідно з довідкою відповідача про перебування на обліку від 03.07.2020 №493/04-02-16, позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду та отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону № 796-ХІІ; розмір пенсії становив 1214,72 грн; працювала; отримувала надбавку по ст.50 Закону № 796-ХІІ в сумі 170,82 грн та пенсію по ст.54 цього Закону в сумі 1043,90 грн.
В грудні 2019 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою щодо перерахунку пенсії у розмірах, визначених статтями 39, 50, 54 Закону № 796-ХІІ.
Однак, листом Рокитнівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.12.2019 №Д-1061/02.8 на звернення ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстави для проведення перерахунку вищевказаних підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії, з мотивів, аналогічних наведеним у відзиві на позов.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену статтею 50, 54 Закону № 796-ХІІ. При цьому, строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Відтак, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Судом встановлено, що звертаючись у грудні 2019 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знала, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.
Однак з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказаний період позивач звернулася лише в червні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 13.12.2019 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
При цьому, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку з покликанням на статтю 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що пенсія позивачу підлягає виплаті за минулий час без обмеження строку, оскільки вказані норми права стосуються лише нарахованих пенсій.
Такий висновок відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що заяви про поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом позивачем не подано, відповідно, поважних та об'єктивних причин пропуску такого строку позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними та обґрунтованими.
Згідно ч.1 ст.319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 460/4400/20 скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді І. В. Глушко
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 20.10.2021