19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6712/21 пров. № А/857/15180/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Глушко І.В., Кузьмича С.М.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року (рішення ухвалене у м. Львові судом у складі головуючого судді Клименко О.М., повний текст судового рішення складено 16.07.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання незаконним і скасування наказу від 16 березня 2021 року щодо звільнення, ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління Державної податкової служби у Львівській області з часу звільнення, стягнення з Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму компенсації за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 р. по день винесення судового рішення у розмірі середнього місячного заробітку.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що наказом ГУ ДПС у Львівській області від 16 березня 2021 року головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління Державної податкової служби у Львівській області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено на посаду державної служби, а саме на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця ОСОБА_1 , яка небувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Не погоджується із звільненням із займаної посади, зазначає, що Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.02.2021 року у справі №462/7698/20, ОСОБА_1 відсторонено від посади головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Львівській області строком на 2 місяці. Строк відсторонення від посади ОСОБА_1 закінчився 04.04.2021 року. Стверджує, що його не було належним чином повідомлено про звільнення з посади 16.03.2021 року, а відтак роботодавець, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 не скористався своїм обов'язком та свідомо допустив фактичне продовження трудових відносин. Оскільки позивач фактично не був звільнений за день до виходу тимчасово відсутнього працівника, а трудові відносини з ним тривали до 05 квітня 2021 року - відповідно до вимог ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір вважався укладеним на невизначений строк. За таких обставин, на переконання позивача, звільнення у зв'язку з закінченням строку призначення на посаду, тобто на підставі п. 2 ст. 85 Закону України «Про державну службу» є незаконним. Просив позов задоволити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив зокрема, що він фактично не був звільнений за день до виходу тимчасово відсутнього працівника, а саме 16 березня 2021 року, а трудові відносини з ним тривали до 05 квітня 2021 року, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір вважався укладеним на невизначений строк.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з грудня 2019 року ОСОБА_1 призначений на посаду головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 .
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 04.02.2021 року у справі №462/7698/20, ОСОБА_1 відсторонено від посади головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Львівській області строком на 2 місяці.
Строк відсторонення від посади ОСОБА_1 закінчився 04.04.2021 року.
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 повинен був приступити до виконання посадових обов'язків, однак, 05.04.2021 року його повідомлено, що відповідно до наказу ГУ ДПС у Львівській області від 16 березня 2021 року його звільнено з 16.03.2021 року із займаної посади у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця ОСОБА_2 , яка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивача про звільнення повідомлено усно.
Наказ про звільнення ОСОБА_1 для ознайомлення не надано, трудову книжку не видано.
Разом з тим, позивача не було належним чином повідомлено про його звільнення з посади 16.0.2021року, а відтак роботодавець видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 не скористався своїм обов'язком та свідомо допустив фактичне продовження трудових відносин.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України врегульовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 34 Закону України "Про державну службу" строкове призначення на посаду здійснюється у разі заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби.
Статтею 85 вказаного Закону передбачено, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Відповідно до ч. 1 ст. З Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на порушення порядку звільнення роботодавцем ОСОБА_1 , а саме порядку повідомлення про звільнення та ознайомлення з відповідним наказом.
Документи, на які посилається відповідач, як на підтвердження своїх заперечень, навпаки свідчать про те, що ОСОБА_1 належним чином не повідомлено про звільнення з посади відповідно до ст.85 Закону України «Про державну службу», а також не надіслано йому належним чином наказ про звільнення та повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.
Як зазначив відповідач, що «ГУ ДПС у Львівській області 03.03.2021 року о 15:26 на зазначену ОСОБА_1 електронну пошту було скеровано лист від 03.03.2021 року 28/10/13-01-11-01-30 про те, що ОСОБА_2 приступає до виконання своїх посадових обов'язків, а враховуючи ст.85 Закону «889 Позивач звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу...»
На підтвердження вказаного, відповідач додає документ (а.с.26), який, на його думку, підтверджує належне повідомлення ОСОБА_1 про його звільнення з 16.03.2021р.
Даний документ є скріншотом з електронної скриньки відповідача від 03.03.2021р., однак ані з теми листа («інформація»), ані з вкладення у даний лист (файл із назвою 28.pdf) не зрозуміло що саме надіслано на електронну адресу позивача.
Відносини з електронного документообігу регулюють Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV (далі - Закон № 851) та Закон України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 р. № 2155-VIII.
Вимоги щодо обов'язкових реквізитів та оформлення електронних документів, їх збереження регулює Порядок роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затверджений наказом Мін'юсту від 11.11.2014 р. № 1886/5. Згідно з п. 2 розд. II наказу № 1886/5електронний документ має бути оформлений за загальними правилами документування і мати реквізити, що встановлені для аналогічного документа з паперовим носієм інформації. Статтею 7 Закону № 851 визначено, що до обов'язкових реквізитів слід відносити й електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Аналогічну позицію щодо обов'язкових реквізитів електронних документів викладено у постанові Верховного Суду від 28.2.2019 року у справі №922/788/19.
Відтак, уся кореспонденція, яка надсилається роботодавцем працівнику в електронному вигляді та містить у паперовому варіанті такі реквізити як підпис керівника та печатка, а тому на неї повинен накладатися електронний підпис.
Як вбачається з матеріалів справи жоден на із листів, які відповідачем надсилались на електронну адресу позивача, електронний цифровий підпис не накладався.
Копія наказу про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 та повідомлення про необхідність отримання ним трудової книжки, які датовані 16.03.2021 року, було відправлено відповідачем лише 21.03.2021 року (у неділю-вихідний день).
Відтак, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 фактично не був звільнений за день до виходу тимчасово відсутнього працівника, а саме 16 березня 2021 року, а трудові відносини з ним тривали до 05 квітня 2021 року, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір вважався укладеним на невизначений строк.
Згідно ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 являються підставними і обґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі №380/6712/21 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Визнати незаконним і скасувати наказ від 16 березня 2021 року за №115-О щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними
товарами Головного управління Державної податкової служби у Львівській області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного
ревізора інспектора відділу адміністрування акцизного податку управління контролю
за підакцизними товарами Головного управління Державної податкової служби у
Львівській області з часу звільнення.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Львівській області
на користь ОСОБА_1 суму компенсації за час вимушеного
прогулу з 16.03.2021р. по день винесення судового рішення у розмірі середнього
місячного заробітку.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді І. В. Глушко
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 20.10.2021